logo-image
Конвенція ООН "Про міжнародні угоди за результатами медіації" як новий інструмент у міжнародній торгівлі
Автор: Юна Потьомкіна
Джерело: Юрист & Закон. – №35. – 3 жовтня 2019 року
Завантажити

Процеси альтернативного вирішення спорів (ADR – Alternative Dispute Resolution) відіграють важливу роль у наданні зацікавленим сторонам допомоги в разі виникнення конфлікту. Це особливо важливо в комерційному секторі, оскільки допомагає сторонам вирішувати свої суперечки без традиційного судового розгляду, який часто є формальним, дорогим, дуже тривалим, а тому, зрештою й неефективним для бізнесу.

Перевагу арбітражам перед національними судами своїх країн надають, зокрема, у галузі міжнародної торгівлі, учасники якої часто є носіями різних культур, традицій або ж специфічних ділових звичаїв. Проте й арбітражі, які, слід визнати, є більш передбачуваними та зрозумілими для бізнесу, також мають недоліки, що в результаті можуть призвести до непрогнозованих видатків. А коли є ризик, що витрати на вирішення конфлікту перевищать збитки, яких було завдано причиною конфлікту, і гіпотетична "перемога" все одно не відновить статус-кво, бізнес ставить справедливе запитання: а чи варта гра свічок?

Саме тому медіація стає дедалі популярнішою як засіб вирішення спорів у міжнародній торгівлі. Медіація – це ефективний спосіб альтернативного вирішення спорів, за якого сторони звертаються до третьої особи, посередника(ів) за допомогою для досягнення мирного врегулювання їхніх суперечок. Цей спосіб можна використовувати практично для всіх типів спорів, незалежно від розміру позову й географічного охоплення, і він є альтернативою судовому розгляду в судах чи арбітражах.

Успішна медіація веде до взаємовигідних угод. Проте на цей час одна зі сторін може стикнутися з труднощами в забезпеченні дотримання іншою стороною умов угоди, що має обов'язкову силу лише за договором, а отже не підлягає прямому виконанню в судах.

Те, що немає ефективних механізмів забезпечення реалізації домовленостей, досягнутих за результатами медіації, стало перешкодою для реального міжнародного поширення медіації. Так, донині не було міжнародного механізму для ефективного визнання й забезпечення дотримання угод за результатами медіації.

Конвенція

Нью-Йоркську конвенцію 1958 року про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень вважають одним із найуспішніших інструментів, прийнятим ЮНСІТРАЛ, який є одним із ключових чинників успіху міжнародного арбітражу. Тепер, через 60 років, є новий претендент.

7 серпня 2019 р. в Сінгапурі підписано Конвенцію ООН "Про міжнародні угоди за результатами медіації" (United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation), відому як Сінгапурська конвенція (далі – Конвенція). Україна стала однією із 46 країн, які її підписали. Серед інших підписантів – США, Китай, Грузія та Південна Корея.

У цьому документі викладено цілі Конвенції та як це піде на користь бізнесу; що країни виграють від підписання Конвенції; а також те, який вплив справлятиме Конвенція на підписантів.

Конвенція стала першою багатосторонньою угодою, яка полегшить визнання й забезпечення дотримання угод за результатами медіації. Вона є результатом діяльності робочої групи Комісії ООН із права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) і була прийнята 73-ю Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у грудні 2018 р.

Розглядаючи часто згадувану слабкість медіації, слід зазначити, що Конвенція сприятиме використанню та прийнятності медіації як можливості бізнесу вирішувати спори.

Підписання Сінгапурської конвенції є значним кроком на шляху до зміни культури вирішення спорів у світі. Уніфікуючи правила, пов'язані з правозастосуванням, Конвенція гарантує, що угода, якої досягли сторони в результаті медіації, стає обов'язковою та підлягає виконанню відповідно до спрощеної процедури в різних юрисдикціях.

А це серйозний сигнал для бізнесу, адже процедура медіації – це для сторін надійний і ефективний спосіб не лише вирішення комерційних суперечок, а й збереження довгострокових відносин між ними.

Переваги медіації

Застосування медіації в міжнародній торгівлі має безліч переваг перед судовим розглядом. А саме:

1. Економія витрат і часу: медіацію можливо організувати за кілька тижнів і завершить за один чи два дні. Тому вона пов'язана з меншими витратами, аніж судовий розгляд або арбітраж. Завдяки медіації протягом одного дня у світі вирішують орієнтовно 70 % спорів.

2. Контроль за результатом: сторони несуть відповідальність і спільно визначають умови врегулювання, при цьому медіатор сприяє врегулюванню. Це дає сторонам контроль над результатом і створює поле для більш творчих способів вирішення спору. Це не схоже на судовий чи арбітражний процес, коли результат рішення для сторін визначає суддя або арбітр.

3. Збереження відносин: медіація є мирною, неконфронтаційною процедурою, тоді як судовий процес і арбітраж є більш змагальними формами вирішення спорів.

Медіація може бути більш відповідним методом, коли сторони хочуть зберегти бізнес-відносини. Під час судових розглядів основну увагу приділяють минулій провині й образам. У процесі ж медіації учасники конфлікту фокусуються на сьогоденні й дуже часто зовсім не звертають увагу на те, що сталося в минулому. Орієнтація на майбутнє та прагматичний підхід допомагають продовжити спільний бізнес або трохи згодом розпочати нові спільні проекти.

4. Конфіденційність: медіація – це конфіденційний процес, за якого те, що було обговорено чи узгоджено в приватному порядку, не може бути передано третій стороні без згоди сторін. Навіть якщо медіація не привела до угоди, сторони можуть перейти до арбітражу або судового розгляду, але те, що відбувалося в процесі медіації, залишається конфіденційним і не буде розголошено або використано під час арбітражного чи судового розгляду.

Вплив Сінгапурської конвенції

Щоб оцінити потенційний вплив Сінгапурської конвенції, важливо розглянути сферу її застосування.

У ст. 1 Конвенції визначено, що її належить застосовувати до "міжнародної угоди внаслідок медіації, яку укладено в письмовій формі сторонами для вирішення комерційного спору". Конвенція не застосовна до угод, укладених для вирішення спорів, пов'язаних із сімейним, спадковим чи трудовим правом.

Крім того, згідно з п. 3 ст. 1 Конвенції під її дію не підпадатимуть й угоди: затверджені судом чи укладені в процесі судового розгляду; які може бути приведено у виконання як судове рішення в державі, де розташований суд; які мають статус арбітражного рішення.

У ст. 3 також викладено принципи застосування Конвенції, тобто очікується, що кожна сторона визнаватиме й забезпечуватиме дотримання угоди, що підпадає під дію Конвенції, відповідно до власних правил процедури й умов, викладених у Конвенції.

Ст. 4 Конвенції передбачено певні вимоги до угоди за результатами медіації, адже для приведення у виконання останньої сторона повинна подати до суду: угоду за результатами медіації, підписану сторонами; підтвердження того, що угоду укладено в результаті медіації (підпис медіатора на угоді; документ про факт проведення медіації, підписаний медіатором; засвідчення установи, яка адмініструвала процес медіації, або інші докази проведення медіації).

У ст. 5 встановлено підстави, через які компетентний орган сторони може відмовитися визнати або виконати медіаційну угоду, – наприклад, якщо надання допомоги суперечитиме публічному порядку, або якщо угода нечітка чи незрозуміла, або коли було серйозне порушення стандартів медіатора, у разі якби такого порушення не було, то сторона б не уклала мирову угоду.

Цікавою видається ст. 8 Конвенції. Хоч ця стаття не дозволяє сторонам частково відмовитися від Сінгапурської конвенції, на практиці вони зможуть це зробити. Інакше кажучи, наприклад, попри те, що держава приєдналася до Конвенції, приватні організації можуть унести до медіаційної угоди застереження, що Конвенція не підлягає застосуванню під час врегулювання їхніх потенційних спорів. А надалі відповідно до ст. 5(1) (d) Конвенції примусове виконання "може бути відхилено" як "суперечливі умови медіаційної угоди".

У ст. 11 ідеться про те, що Конвенція відкрита для підписання всіма державами в Сінгапурі 1 серпня 2019 р., а потім у штаб-квартирі ООН.

Сінгапурською конвенцією передбачено "побічні застереження" і створення частково "фрагментованого" режиму. Приклад останнього наведено у ст. 13, згідно з якою сторона Конвенції з "двома або більше територіальними одиницями, у яких застосовують різні системи права з питань, що є предметом регулювання цієї Конвенції, може в момент підписання, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання заявити про те, що дія цієї Конвенції поширюється на всі її територіальні одиниці або лише на одну чи декілька з них, а також може змінити свою заяву, у будь-який час подавши іншу заяву". Викликає занепокоєння те, що зазначені положення можуть призвести до неабиякої мінливості в зобов'язаннях держав і створити певну правову невизначеність.

Водночас мета такої гнучкості процесу приєднання до Конвенції полягає в заохоченні широкого кола потенційних членів, дозволяючи нерішучим підписантам долучитися до Конвенції через подання застереження, а не прийняття Конвенції в цілому.

Крім того, Конвенція може заохочувати використання медіації, оскільки вона виправляє одну зі слабких сторін цього інструменту – те, що немає обов'язкового механізму виконання. Медіація, звісно, усе ще залишатиметься добровільним процесом. Проте, щойно медіаційної угоди буде досягнуто, сторони зможуть "нав'язувати" одна одній ухвалене рішення.

Переваги підписання Конвенції

Очікується, що позитивні результати підписання Конвенції посилять зусилля урядів із розвитку економіки. Для бізнесу швидкі й дешеві форми вирішення спорів означають більший прибуток. Зрештою вигоду отримає споживач.

Підписання Конвенції підвищить привабливість медіації для бізнесу й зробить внесок в економіку. Підприємства та інвестори матимуть більшу впевненість у тому, що вони можуть використовувати медіацію для вирішення спорів.

Коли бізнес та інвестори вступають у транскордонні комерційні відносини, ключовим чинником для них є здатність надійно й ефективно вирішувати спори. Конвенція гарантує, що угода, якої досягли сторони в результаті медіації, стає обов'язковою та підлягає виконанню відповідно до спрощеної процедури в різних юрисдикціях країн-підписантів.

Для країн, які перебувають у процесі створення інфраструктурних проектів задля підтримки свого економічного зростання, медіація може виявитися особливо корисним інструментом, який допомагатиме вирішувати спори своєчасно та з мінімальними витратами без шкоди для всього проекту, оскільки інфраструктурні проекти зазвичай є складними, довгостроковими й дорогими. Вигода для бізнесу та інвесторів зростатиме, адже й кількість підписантів Конвенції збільшуватиметься.

Держави, які першими підписали Конвенцію, матимуть переваги у пропозиції міжнародному бізнесу вирішувати спори з гарантією обов'язкового виконання медіаційних угод.

Підписання цієї революційної Конвенції зміцнює статус країн-підписантів у міжнародному співтоваристві. Приєднавшись до Конвенції, такі країни можуть стати активними лідерами у сфері права міжнародної торгівлі.

Успіх Конвенції значною мірою залежатиме від того, наскільки якісно буде проведено роботу щодо її ратифікації в кожній із країн-підписантів. В Україні на базі Міністерства юстиції вже розпочали підготовку в рамках робочої групи, до якої входять представники професійної спільноти медіаторів, правників, суддівського корпусу. Метою цієї групи є підготовка законопроекту про ратифікацію Конвенції та про внесення змін до законодавства України у зв'язку з її ратифікацією.

ВИСНОВОК:

Країни, що підписали Конвенцію, матимуть усі можливості для того, щоб першими скористатися перевагами, які вона може забезпечити їхній економіці й бізнесу. Конвенція об'єднує правові системи й відображає світову згоду за межами культурних відмінностей.

Медіація допоможе побудувати міцні відносини з партнерами, а в разі виникнення конфлікту дійти примирення та віднайти взаємовигідне рішення проблеми. Конвенція, безсумнівно, розширить використання медіації, а отже полегшить доступ до правосуддя.