Кожен власник майна має відчувати себе захищено від посягань із боку інших осіб. Саме тому, Конституція України визначає, що право приватної власності є непорушним. Тобто, коли власника позбавляють майна (або його частини), хай і в законний спосіб, це є втручанням у його право на мирне володіння майном. Таке втручання може бути виправданим лише у виключних випадках, коли окрім законності, воно переслідує суспільний інтерес та є пропорційним заявленій меті.
Правило виправданості втручання держави у право власності актуальне й для сімейних правовідносин. Так, в Україні діють два режими власності подружжя – особиста та спільна сумісна. Усім відомо, що майно набуте до шлюбу, належить до особистої власності чоловіка/дружини. Деяке майно і в шлюбі набувається в особисту власність:
- одержане в дар або у спадок;
- приватизоване;
- набуте за особисті кошти.
Майно, що набуте в шлюбі на інших підставах, за загальним правилом, вважається для чоловіка та дружини спільним.
Нібито все чітко та зрозуміло. Та чи є право приватної власності дійсно непорушним у сімейних відносинах? Як показує практика, не завжди. Іноді й особисте майно може стати спільним. Одним із таких випадків є встановлення судом істотного збільшення вартості майна чоловіка/дружини за час шлюбу. Такі спори завжди постають в контексті вирішення питання: чи виправданим є втручання суду в право приватної власності особи. Тобто, чи може чоловік/дружина отримати частину майна, яке раніше йому/їй не належало, а було особистим майном іншого з подружжя. Щоб втручання суду було виправданим, а рішення законним, мають бути дотримані усі три критерії, вказані вище (законність, суспільний інтерес, пропорційність).
Національне законодавство визначає дві обов'язкові умови, сукупність яких дають заявнику (позивачу) перспективу визнання особистого майна іншого з подружжя спільним:
1) істотне збільшення вартості майна під час шлюбу;
2) спільні трудові/грошові затрати або затрати другого з подружжя (не власника), що призвели до збільшення вартості майна.
Вартість майна є такою, що збільшилась істотно, коли первинний об'єкт (особисте майно одного з подружжя) стає малозначним, несуттєвим або взагалі втрачається у порівнянні з тим об'єктом, що спільно створений під час шлюбу. Наприклад, капітальний ремонт або конструктивне переобладнання об'єкта, що свідчить про його суттєве та якісне перетворення. В свою чергу, затрати на поточний ремонт об'єкта або зміна його призначення – з житлового на нежитлове, чи навпаки – без капітального переобладнання, істотно не збільшують вартість. Для того, щоб встановити на скільки сильно збільшилась вартість об'єкта, потрібно порівняти його вартість до та після поліпшень. При цьому, не повинні враховуватися загальні (у країні/світі) тенденції здорожчання майна внаслідок коливання курсу валют, інфляції або зміни ринкових цін на майно. Отже, істотність збільшення вартості майна під час шлюбу є першою умовою для визнання особистого майна спільним.
Другою умовою є здійснення не власником майна трудових/грошових затрат, спрямованих на збільшення вартості майна. Під трудовими затратами розуміється трудова діяльність (праця), що може бути направлена на ремонт майна, його добудову/перебудову. Тобто, усі дії, що потягли створення якісно нового та суттєво дорожчого об'єкту. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на істотне покращення майна та збільшення його вартості.
Варто наголосити, що зміна режиму майна з особистого на спільне, та, відповідно, можливість його розподілу між подружжям, повністю залежать від одночасної наявності двох вказаних вище умов. Адже, вирішальне значення має не просто факт збільшення вартості об'єкта у період шлюбу, а й підстави такого збільшення та участь кожного з подружжя у цьому процесі.
Отже, в Україні особисте майно чоловіка/дружини може стати спільною сумісною власністю подружжя та може бути поділено між ними. Однак, така процедура можлива лише в судовому порядку та вимагає від другого з подружжя (невласника майна) кропіткої підготовки, адже направлена на спростовування одного з основоположних принципів права власності – його непорушність.
