logo-image
Responsible fatherhood issues in Ukraine
Author: Talina Kravtsova
Source: Promote Ukraine, 22 July 2020

В Україні закріплений принцип однакової відповідальності батька та матері за виховання та утримання їхньої спільної дитини. Взаємовідносини між батьками не повинні впливати на їх участь в житті дитини. Так, у випадку розлучення батьків або їх окремого проживання, принцип однакової (рівнозначної) відповідальності повинен залишатись незмінним. Що ж відбувається на практиці?

Роль чоловіків в рамках відповідального батьківства ставала об’єктом різних досліджень, зокрема в соціально-правовій сфері. Перш ніж вдаватись до аналізу ролі чоловіка як батька в рамках сім’ї, варто визначити, що являє собою відповідальне батьківство. За усталеним підходом, під терміном відповідальне батьківство розуміють здатність батьків (чоловіка та дружини) правильно визначати потреби та бажання їх дітей, спрямовувати свої права та обов’язки на благо дітей.

За нашим законодавством, той із батьків, хто починає жити окремо від дитини, продовжує реалізовувати свої права та обов’язки щодо неї. На практиці в Україні після розлучення батьків дитина частіше залишається жити з матір’ю. Однак, якщо визначення місця проживання дитини переходить в судову площину, суд зобов’язаний об’єктивно дослідити всі обставини справи, поведінку кожного з батьків, врахувати думку дитини (якщо вона досягла 10-річого віку) і прийняти рішення, виходячи з найкращих інтересів дитини.

Зауважу, що презумпція на користь матері, що викладена в Декларації прав дитини (1959 р.) та яка раніше одностайно застосовувалась судами в Україні, більше так не діє. Тобто, якщо зараз суд установить, що найкращим інтересам дитини відповідає проживання з батьком, а не з матір’ю, то рішення має бути прийнято на користь батька, що безумовно формує потенціал відповідального батьківства.

На мій погляд, судова практика є одним із елементів, що відображає реальний стан відповідального батьківства в Україні. Можливості й права чоловіків впливати на потреби та бажання дітей, навіть через судову призму (коли не вдається домовитись із матір’ю дітей), дають підстави вважати що відповідальне батьківство в Україні існує. Звичайно, окремі аспекти сімейних відносин мають прогалини та потребують додаткового законодавчого регулювання, особливо в сфері спілкування з дитиною. На жаль, матері нерідко ігнорують навіть судові рішення щодо визначення часу проведення батька з дитиною, що негативно впливає на розвиток відповідального батьківства.

 Захист інтересів дітей

 Якщо після розлучення дитина проживає з матір’ю (а таких випадків переважна більшість), батько продовжує брати участь у вихованні та утриманні дитини. Право брати участь у вихованні реалізується шляхом періодичних чи систематичних побачень батька з дитиною, спільного відпочинку, подорожей тощо. Обов’язок утримувати дитину батько виконує через сплату аліментів та інших додаткових витрат.

В Україні існує стереотип, що при окремому проживанні батька від дитини відповідальне батьківство є синонімом своєчасної сплати аліментів у визначеному розмірі. Протягом останніх двох років в законодавстві України з’явилося справді багато положень, які стимулюють батьків-платників аліментів до належного виконання своїх обов’язків щодо утримання дитини. Наприклад, реалізація ініціативи Міністерства юстиції України під загальновідомою назвою «Чужих дітей не буває» розпочалася у лютому 2018 року і показала свою ефективність вже через декілька місяців після запроваджених законодавчих змін.

На законодавчому рівні були запроваджені санкції, що застосовуються до боржників з аліментів. На сьогодні закріплені різні види санкцій – від штрафів та арешту коштів боржника до позбавлення права керувати транспортними засобами, обмеження у праві виїзду за кордон, притягнення до суспільно-корисних робіт тощо.

Офіційна статистика Міністерства юстиції свідчить, що за перший квартал 2020 року стягнуто 1,2 млрд грн аліментів, що на 15% більше порівняно з аналогічним періодом 2019 року. Лише за перші декілька місяців 2020 року з боржників стягнуто 13 млн. грн штрафних санкцій.

Цифри говорять самі за себе і дають підстави констатувати, що стягнення аліментів в Україні реалізується ефективно та в інтересах дітей. Запроваджені санкції дають можливість не лише компенсувати дітям не отримані суми аліментів, але й стимулюють всіх без виключення платників до належної та своєчасної їх сплати. Хоча сплату аліментів через виконавчу службу важко назвати добровільною, такий спосіб забезпечення інтересів дітей, нехай навіть через залучення державного впливу, є важливою передумовою для формування відповідального батьківства в державі.

Разом із тим, відповідальне батьківство – це не лише сплата коштів на утримання дитини. Необхідно сказати декілька слів про право батька на особисте спілкування з дитиною та участь у її вихованні. Як я зазначала, в Україні батько дитини, який проживає окремо, має право на особисте спілкування та зустрічі з дитиною. Якщо після розірвання шлюбу батькам не вдається домовитися як батько прийматиме участь у вихованні дитини, яким буде графік зустрічей, спір між батьками може вирішити орган опіки та піклування, або (як частіше буває) суд.

На жаль, судова практика у справах про визначення способу участі у вихованні дитини часто демонструє неоднозначні та дещо сумнівні підходи суддів. Так, українські суди іноді визначають для батька необґрунтовано короткі проміжки часу для зустрічей з дитиною (близько 1 години), призначають зустрічі дуже рідко (2-3 рази на місяць) або обумовлюють зустрічі обов’язковою та постійною присутністю матері. Очевидно, що за таких умов говорити про баланс та рівність прав батька та матері не доводиться.

За умов, коли батько та дитина не мають достатнього часу для налагодження близьких сімейних стосунків, не залишаються наодинці, дитина може втратити зв’язок з батьком та перестати сприймати його як повноправного члена своєї сім’ї. Окрім того, така ситуація є загрозливою для правильного розвитку дитини, формування її уявлень про сім’ю та роль батька в ній. Також, за відсутності стабільного та близького спілкування з дитиною, порушуються права батька, який не може повноцінно брати участь у вихованні дитини на рівні з матір’ю та почуває себе другорядною особою. Тому, звертаючись до суду, кожен чоловік має бути готовим відстояти своє право на спілкування з дитиною в такому обсязі, щоб це відповідало як інтересам дитини, так і його власним інтересам.

У підсумку варто зазначити, що в Україні поступово формуються та розвиваються засади відповідального батьківства, приймаються необхідні законодавчі акти, позитивно змінюється судова практика. Разом з тим, залишаються невирішеними проблеми, що впливають на ефективну реалізацію прав як батьків, так і дітей. Маю надію, що в найближчі роки питання відповідального батьківства в Україні буде залишатись актуальним, що призведе до якісних змін законодавства та судової практики.

This site uses cookies to offer you better browsing experience.
READ MORE