За даними останніх соціологічних досліджень, в Україні шлюбний договір укладають не більше 2% від усіх пар, які вступають у шлюб. Приблизно стільки ж укладають його протягом подружнього життя. Цікаво, що найчастіше шлюбні договори укладають ті пари, в яких одним із подружжя є іноземець. Справді, у країнах Європи та США традиція укладати шлюбні договори при вступі в шлюб є досить усталеною. Близько половини пар, які одружуються, врегульовують свої майнові (а в деяких країнах - і немайнові) відносини через шлюбний договір.
Законодавство радянських часів не передбачало права подружжя на укладення між собою договорів, в тому числі і шлюбного договору. Така можливість з'явилася в 1992 році, вже після проголошення незалежності України. Тоді був прийнятий закон, яким чинний на той час Кодекс про шлюб та сім'ю України було доповнено новою статтею, що надавала подружжю право укласти угоду щодо вирішення майнових питань (шлюбний контракт).
Станом на сьогодні право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою передбачено ст. 64 Сімейного кодексу (СК) України. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Основними видами договорів, які укладаються між подружжям саме для врегулювання майнових відносин дружини та чоловіка, є шлюбний договір та договір про поділ майна подружжя. Питанням укладення шлюбного договору присвячена глава 10 (ст. 92-103) СК України.
Законодавство встановлює певні особливості укладення шлюбного договору у порівнянні з іншими видами договорів. Такі особливості пов'язані з законодавчими вимогами до правового статусу сторін шлюбного договору, форми шлюбного договору та його змісту.
Шлюбний договір може бути укладений між:
- особами, які подали заяву про реєстрацію їхнього шлюбу до органів ДРАЦС або
- особами, які перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі.
При цьому, можливість укладення шлюбного договору не залежить від тривалості шлюбу, укласти шлюбний договір можливо на будь-якому етапі подружнього життя, навіть безпосередньо перед розірванням шлюбу. Важливо, що особи, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не можуть укладати між собою шлюбний договір.
Слід сказати декілька слів і про вимогу щодо особистого укладення шлюбного договору подружжям або нареченими. Вартою уваги в даному контексті є постанова Верховного Суду (ВС) від 25 вересня 2019 року по справі № 757/10715/17. У даній справі подружжя у 2013 році уклало шлюбний договір через своїх уповноважених представників. Представники діяли на підставі чинних, нотаріально посвідчених довіреностей, текстом яких було передбачено право представників на укладення відповідного шлюбного договору і визначені умови, на яких договір укладався. Згодом, один із подружжя вирішив оскаржити шлюбний договір та подав позовну заяву про визнання договору недійсним.
Місцевий та апеляційний суд відмовили у задоволенні позовних вимог (суд першої інстанції - через сплив строку позовної давності, а апеляційний суд - через відсутність порушень матеріального права). В свою чергу, ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій та виніс постанову про задоволення позовних вимог.
Висновок ВС обґрунтовано тим, що сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям є такими, що тісно по`вязані із особою. У вказаній справі ВС дійшов висновку, що шлюбний договір не може укладатись за дорученням, оскільки представнику заборонено вчиняти правочин, який може бути вчинений лише тією особою, яку він представляє.
Форма шлюбного договору
Шлюбний договір укладається у письмовій формі та в обов'язковому порядку посвідчується нотаріально. Відповідна вимога до форми шлюбного договору закріплена у ст. 94 СК України. Шлюбний договір набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, у разі його укладення подружжям, яке вже перебуває у зареєстрованому шлюбі.
При укладенні шлюбного договору перед вступом в офіційний шлюб (коли вже подана заява до відділу ДРАЦС), договір набирає чинності не з моменту його нотаріального посвідчення, а в день реєстрації шлюбу. Важливо, що на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова та нотаріально засвідчена згода її батьків (або піклувальників).
Особливості предмету шлюбного договору
Відповідно до вимог сімейного законодавства України, шлюбним договором регулюються:
- майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки;
- майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
Законодавство України окреслює досить широке коло майнових відносин, які можуть бути врегульовані шлюбним договором. Так, шлюбний договір може визначати правовий режим майна подружжя, передбачати порядок користування житлом (під час шлюбу та після його розірвання), регулювати право подружжя на утримання, встановлювати порядок поділу майна подружжя на випадок розірвання шлюбу тощо.
Немайнові відносини подружжя, їхні особисті права та обов'язки шлюбним договором не регулюються. Так само, подружжя не може за допомогою шлюбного договору врегулювати свої немайнові права й обов`язки стосовно дітей.
Застереження щодо змісту шлюбного договору
Законодавство України встановлює декілька застережень до змісту шлюбного договору. Вони умовно поділяються на загальні та спеціальні застереження.
Оскільки шлюбний договір є видом цивільного договору, то на нього розповсюджуються положення Цивільного кодексу (ЦК) України, зокрема, ст. 3, що встановлює загальні засади цивільного законодавства, ст. 13, якою визначені межі здійснення цивільних прав, ст. 203, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Таким чином, умови шлюбного договору не повинні порушувати моральні засади суспільства, публічний порядок, основні принципи цивільного права та засади цивільного законодавства.
Частина четверта ст. 93 СК України встановлює спеціальні застереження щодо змісту шлюбного договору. Відповідно до положень вказаної норми шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Ще одним спеціальним застереженням щодо змісту шлюбного договору є встановлена у частині п'ятій ст. 93 СК України заборона на передачу у власність одному з подружжя нерухомого та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.
Окрім зазначених законодавчих вимог щодо змісту шлюбного договору, він не може обмежувати засади добровільності шлюбного союзу, рівноправності подружжя, турботи про добробут і розвиток дітей тощо. Хоча це прямо не визначено в законі, однак прямо прослідковується в актуальній судовій практиці. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року по справі № 201/4255/16-ц подружжя не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя.
Таким чином, принцип свободи договору в регулюванні майнових відносин між подружжям застосовується з певними обмеженнями, які слід враховувати при укладенні шлюбного договору.
Надзвичайно невигідне матеріальне становище
Законодавство України не містить визначення поняття "надзвичайно невигідне матеріальне становище", тому за тлумаченням даної правової категорії варто звертатися до актуальної судової практики.
Верховний Суд України (ВСУ) у постанові від 28 січня 2015 року по справі №6-230цс14 зазначив, що категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище" має оціночний характер і підлягає доведенню у порядку, передбаченому процесуальним законодавством. Вказаний висновок ВСУ застосовується судами і на сьогодні.
Якщо умови шлюбного договору ставлять одну з його сторін у надзвичайно невигідне матеріальне становище, це є підставою для визнання шлюбного договору недійсним у судовому порядку. Оскільки категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище" є оціночною, підтвердити або спростувати, що умови шлюбного договору ставлять одну із сторін у таке становище, можливо лише шляхом порівняння вартості майна, що за умовами оспорюваного договору переходить у власність кожної із сторін у разі розірвання шлюбу - до такого висновку прийшов суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (КЦС/ВС) Усик Г.І. в Окремій думці від 25 листопада 2020 року по справі № 201/4255/16-ц.
Актуальною судовою практикою підтверджується, що умови шлюбного договору, за якими все набуте у шлюбі майно (або абсолютна більшість майна) є особистою приватною власністю одного з подружжя є такими, що ставлять іншого з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище - до відповідного висновку прийшов ВС у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 755/19197/18.
У вказаній справі умовами спірного шлюбного договору усе нерухоме та рухоме майно (квартира, житловий будинок, дві земельні ділянки, кухонне обладнання, меблі, інші речі, транспортні засоби, майнові права, які придбані подружжям після укладання шлюбного договору та ін.) належить відповідачеві. Суди всіх трьох інстанцій дійшли висновку, що такі умови ставлять позивача у надзвичайно невигідне становище порівняно з відповідачем та положеннями закону.
Схожий за змістом висновок міститься і у постанові від 28 квітня 2021 року по справі № 320/3970/18 ВС зазначив, що повне та беззастережне скасування у певних відносинах презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, є можливим виключно за умови, якщо це не призводитиме до виникнення ситуації, коли одному із подружжя передбачається передання в особисту власність фактично усього майна, набутого ними спільно за час шлюбу. ВС виходить із того, що шлюбний договір може містити особливі умови про розподіл спільного майна певним чином, відмінним від визначеного законодавством, а не запроваджувати дискримінаційну умову про безумовну передачу усього майна одному із подружжя.
Оскільки законодавство України не містить визначень багатьох важливих правових понять, при укладенні шлюбного договору потрібно зважати не тільки на положення законодавства, але й на підходи судової практики. Зважаючи на той факт, що судова практика щодо визнання шлюбних договорів недійсними є досить неоднозначно, особливо на рівні судів першої та апеляційної інстанції, радимо як одній, так і іншій стороні шлюбного договору перед його укладенням обов'язково отримати консультацію адвоката, що спеціалізується на сімейному праві та має досвід роботи зі шлюбними договорами.
Замість висновку
Право подружжя на укладення шлюбного договору передбачена в законодавстві України вже майже 30 років. Однак, із різних причин укладення шлюбних договорів так і не стало поширеною практикою серед українських пар. Маємо надію, що в найближчому майбутньому ситуація зміниться і більшість пар підходитимуть до питання оформлення своїх майнових відносин більш виважено та відповідально.
При укладенні шлюбного договору необхідно пам'ятати, що даний вид договору перебуває в сфері регулювання, як цивільного, так і сімейного права. Відповідно, його зміст повинен відповідати і загальним вимогам цивільного законодавства, і спеціальним нормам, що регулюють сімейні правовідносини.
