You can read the article below in the language of the original.
База зданих
Вдаючись до автоматизованої обробки інформації з відкритих джерел, фінансова розвідка покладається на використання судом її результатів як доказ вчинення злочину
Детективи в проекті з пошуку активів загалом повинні вирішити два завдання: отримати інформацію про цінні активи боржника та зафіксувати необхідні докази, прийнятні для суду.
Традиційні методи пошуку активів передусім фокусувались на даних про рух коштів по банківських рахунках та матеріалах перевірок "know your customer", які проводять банки при відкритті рахунку. Ця інформація тривалий час зберігалася банками та не могла бути знищена боржником.
Розкрити структуру
Поки корпоративні структури були відносно невеликими та організовувалися в доступних юрисдикціях, основна проблема полягала не стільки в "пошуку" інформації, скільки в подоланні банківської таємниці та отриманні формального доступу до даних. З цією метою найчастіше використовувався так званий наказ про розкриття інформації третьою особою (Norwich Pharmacal order).
Поступово накази Norwich Pharmacal почали застосовуватися все ширше, в тому числі до операторів онлайн-чатів ("Totalise v Motley Fool"), провайдерів інтернет-послуг (доступ до електронної пошти у справі "JSC BTA Bank v Solodchenko"), навіть до Facebook та Google ("Applause Store Productions Ltd. v Raphael*, "Lockton Companies International v X").
У надзвичайних обставинах допускалося прийняття судом наказу Norwich Pharmacal разом із так званим gagging order, що забороняв повідомлення відповідача про розкриття інформації. Фактично електронна кореспонденція відповідача могла "прослуховуватись" без його відома. Також суди почали видавати накази про обшук приміщень та видачу документів (Anton Piller order).
Складна проблема виникала, коли позивачеві було відомо, що відповідач є бенефіціаром певного активу, однак бракувало прийнятних для суду доказів цього зв'язку. Поширений приклад — приховування активів через трасти, коли власність відповідача формально передавалася до довірчого управління, а сам власник залишався лише бенефіціаром трасту. Іноді траст навіть робився "дискреційним", тобто без встановленого права бенефіціара на отримання трастового майна чи доходу. Звичайно, звернення стягнення на трастове майно або заморожування такого майна за зобов'язаннями бенефіціара не дозволялося.
Однак і у цьому випадку англійські суди поступово зайняли більш активну позицію. Першою ластівкою стала справа "Mezhprombank v Pugachov", в якій суд у рамках наказу про заморожування активів приписав відповідачу розкрити склад та структуру управління трастом, в якому він був бенефіціаром. При цьому суд послався на те, що відповідач, вірогідно, фактично контролює активи трасту, а тому вони можуть підлягати заморожуванню.
Відстежити зв'язок
Унаслідок цих поступових змін власники активів, особливо отриманих не зовсім законним шляхом, почали захищатися не стільки через створення юридичних перепон на шляху до видимих активів та компаній, як через підвищення рівня секретності своїх активів та операційних компаній узагалі.
Зокрема, популярністю користуються юрисдикції з обмеженими вимогами щодо розкриття акціонерів та бенефіціарів (Мальта, БВО, Маврикій) або специфічні форми компаній, такі як Jersey foundation, що формально не мають ані власників, ані бенефіціарів.
Незважаючи на кілька гучних скандалів зі спробами привласнення майна в минулому, використовуються перевірені схеми володіння майном через номінальних власників
або посередників, коли зв'язок між активами та їхнім реальним власником формалізований лише в секретних документах.
Більш поширені схеми з добровільними банкрутствами компаній-посередників, що дає змогу не лише технічно звільнитися від боргів, але й пришвидшити знищення паперового сліду компанії.
Нарешті, відповідно до прислів'я, що мудра людина ховає листок у лісі, популярності набувають схеми з розпорошенням фінансових активів та проведенням їх масою дрібних трансакцій через рахунки десятків підконтрольних компаній із змішуванням коштів легального та поза-легального походження. Це значно ускладнює зворотне відстеження фінансових операцій.
Як на такі методи реагуватимуть фінансові детективи?
Сімейні цінності
Нарівні із традиційними методами, що ґрунтуються на слідуванні за грошима, використовуватимуться зворотні підходи, що відштовхуються від відомої інформації про lifestyle, та витрати бенефіціара і його родичів, у тому числі з використанням інформації в соцмережах.
Цікавий крок у цьому напрямі зроблено з прийняттям 27 квітня 2017 року англійського Criminal Finances Act. Він передбачає, що за наявності підозри, що майно вартістю понад 50 тисяч фунтів було придбане за рахунок доходів від злочинної діяльності, суд може видати unexplained wealth order—зобов'язати власника майна розкрити джерело його придбання. У випадку порушення наказу суду наслідки можуть бути катастрофічними для власника — аж до звернення стягнення на майно як на отримане за рахунок злочинних доходів (у тому числі на підставі Proceeds of Crime Act 2002).
Справді, Criminal Finances Act перш за все спрямований на активи, здобуті злочинним шляхом, а не просто на активи неспроможних боржників. однак він є хорошим прикладом переходу у розшукових діях від джерел багатства до проявів цього багатства. У той час як джерела приховує армія навчених юристів та бухгалтерів, прояви багатства контролювати значно складніше, особливо якщо включити до периметру розшуку не лише самого бенефіці-ара, але і його близьких родичів та враховувати історію придбання активів.
Таким чином, нарівні із традиційними методами робота детективних компаній включатиме побудову профілю боржника та виявлення цінних активів, якими він або його сім'я користуються. Відштовхуючись від цих активів, за допомогою пошуку інформації в доступних реєстрах власності, а також з урахуванням звичайних схем інвестування детективи визначатимуть можливість арешту та звернення стягнення на це цінне майно.
У свою чергу, популярності набудуть ІТ-рішення, які можуть здійснювати пошук та збір інформації щодо боржника в автоматичному режимі, засоби інтегрованого доступу до реєстрів власності у кількох державах, засоби обробки великих масивів даних щодо, наприклад, геотегів переміщень боржника та членів його сім'ї тощо.
При цьому не треба забувати, що яким би не був результат роботи детективів, хай "ручної" чи автоматизованої, найбільшої цінності він набуде, якщо його можна буде використати в суді як доказ, причому бажано не лише як компіляцію фактів, але і як джерело висновків та узагальнень. У цьому напрямі варто стежити, як міжнародне судочинство, включаючи Міжнародний Суд ООН, поставиться до посилань сторін на звіти Bellingcat та інших подібних організацій, що намагаються досягти прогресу в розслідуванні міжнародних злочинів за допомогою автоматизованої обробки інформації з відкритих джерел, включаючи соцмережі. Якщо Міжнародний Суд ООН схвально згадає ці спроби або зробить посилання на них у своїх рішеннях, це буде надзвичайно перспективним знаком для подібних ініціатив.