Багато пар живуть однією сім'єю, проте офіційно стосунки не реєструють. У кожного на те свої міркування. Водночас проживання однією сім'єю без шлюбу має свої юридичні наслідки.
Україна є досить консервативною державою в питаннях сімейних відносин. На рівні закону закріплено, що шлюбом є сімейний союз чоловіка та жінки.
Тобто Україна наразі не визнає одностатевих шлюбів. Тому і спільне проживання розглядається передусім у контексті відносин між чоловіком і жінкою.
Кожна різностатева пара, обираючи таку модель стосунків, як спільне проживання, має враховувати їхні особливості. Ба більше, кожен із пари має убезпечити себе від майнових ризиків, що можуть виникнути.
Головною особливістю спільного проживання є спільність набутого в цей час майна (майнових прав). До такого майна можуть належати нерухомість, цінні папери, дивіденди й навіть банківські вклади.
Певні особливості має нерухомість, яка набувається за договором інвестування. В Україні забудовники приваблюють покупців низькими цінами на нерухомість на етапі будівництва.
Зазвичай після оформлення інвестиційного договору та сплати коштів проходить значний проміжок часу до моменту завершення будівництва.
Тому визначальним під час поділу нерухомого майна, набутого впродовж спільного проживання, є не дата реєстрації права власності на новостворене майно, а період сплати коштів за об’єкт інвестування.
Це означає, що сплата коштів за інвестиційним договором до початку спільного проживання не дає прав на майно іншому з пари, навіть якщо право власності на нього було оформлене під час спільного проживання.
У будь-якому разі майно не стає спільним автоматично. Для цього другий із пари, хто претендує на майно, має ініціювати судову процедуру й підтвердити факт і строки спільного проживання.
Перспектива судового процесу залежить від обґрунтованості доводів заявника. Водночас є умови, які унеможливлюють існування між особами юридичного факту спільного проживання.
Однією з таких умов є перебування особи в зареєстрованому шлюбі. Тобто якщо особи перебувають у зареєстрованому шлюбі, то, незалежно від характеру взаємин між чоловіком і дружиною (навіть якщо вони не спілкуються між собою), ніхто з них не має права на встановлення через суд факту спільного проживання з іншою особою.
Оскільки спільне проживання може мати вагомі наслідки для кожного з пари, суди ретельно вивчають, чи дійсно в пари були стосунки, які притаманні подружжю.
Як показує практика, в Україні під час встановлення факту спільного проживання ключовим питанням є доведеність, що пара вела спільне господарство, мала спільний бюджет і взаємні права та обов’язки, притаманні подружжю.
Важливою обставиною є також спільні витрати на придбання майна в інтересах сім'ї.
Деякі обставини співіснування самі собою (якщо немає інших чинників) не підтверджують спільного проживання, наприклад:
- спільна присутність пари на святах;
- пересилання коштів один одному;
- періодичний спільний відпочинок тощо.
Звісно, кожен із зазначених чинників має значення, але за відсутності інших обов'язкових обставин не підтвердить спільного проживання. Суд завжди оцінює надані докази в сукупності й лише потім ухвалює рішення.
Вочевидь краще захистити свої права завчасно, до того, як справа перейде в судову площину.
Для мінімізації ризиків можна застосовувати різні способи:
- оформлення розписки (заяви) про відсутність майнових претензій;
- оформлення нотаріального договору про врегулювання майнових відносин тощо.
Є й інші способи, як уберегти себе від ризику втрати половини майна. Ефективність і необхідність застосування конкретного способу захисту залежить від обставин набуття майна (вид майна/майнових прав, порядок оформлення власності, наявність інших співвласників тощо).
Тому, лише маючи повне уявлення про ситуацію, можна обрати найбільш ефективний спосіб захисту.
