logo-image
Appeal of court decisions in bankruptcy procedure in Ukraine
Author: Dmytro Monastyrskyi, Oleksii Hlovatskyi
Source: Yurydychna Gazeta, 13 April 2020

Банкрутство є особливою категорією справ в юрисдикції господарських судів. Чимало питань у банкрутстві регулюються такими ж нормами господарського процесу, що й в усіх інших господарських справах. Однак на практиці застосування таких норм у процедурі банкрутства має свої особливості та специфіку. В цій статті ми зосередимося на окремих особливостях оскарження судових рішень в межах процедури банкрутства.

Подвійне регулювання

Оскарження судових рішень у справах про банкрутство, як і все провадження у таких справах, регулюють два основних нормативних акти: Господарський процесуальний кодекс України (далі — ГПК) та Кодекс України з процедур банкрутства (далі — КзПБ). Останній був введений в дію 21.10.2019 р. КзПБ прийшов на зміну Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон про банкрутство), який регулював процедуру банкрутства раніше.

Питанню оскарження судових рішень присвячена ст. 9 КзПБ. Вона встановлює, що ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК, враховуючи особливості, передбачені цим Кодексом.

Отже, у справах про банкрутство зберігається загальний порядок подання апеляційних та касаційних скарг, визначений ГПК (включно зі строками оскарження, вимогами щодо форми та змісту скарги, документів, які додаються до скарги тощо). При цьому КзПБ визначає певні особливості оскарження, які розглянемо далі.

Об'єкти оскарження

У зазначеній вище ст. 9 КзПБ йдеться про оскарження двох видів судових рішень в межах процедури банкрутства: ухвал та постанов. Водночас у межах процедури банкрутства розглядаються також всі майнові спори, стороною в яких є боржник (ст. 7 КзПБ). Фактично йдеться про окремі судові процеси, які відбуваються в межах основної справи про банкрутство та проходять паралельно з нею. Такі майнові спори розглядаються за правилами ГПК для позовного провадження, а отже, в їх межах господарський суд приймає ухвали та рішення. Тобто у справах про банкрутство, окрім ухвал та постанов, господарський суд приймає ще й рішення.

При цьому згадана ст. 9 КзПБ не передбачає права на оскарження рішень господарського суду, прийнятих за результатами розгляду майнових спорів за участю боржника в межах процедури банкрутства. Однак це не означає, що такі рішення взагалі не оскаржуються. Як правило, суди виходять з того, що таке право закріплене безпосередньо в ГПК. Однак, на нашу думку, тут є недолік юридичної техніки, адже в КзПБ має бути згадка про можливість оскаржити рішення господарських судів, які ухвалюються в межах процедури банкрутства.

Право на оскарження

За загальним правилом, право на подання апеляційної або касаційної скарги на судові рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки.

З огляду на особливості провадження у справі про банкрутство, коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, чинним законодавством звужено до учасників цієї справи з метою запобігання необґрунтованому втручанню інших осіб, які не є учасниками справи, у перебіг процедури банкрутства (див., наприклад, постанову Верховного Суду у складі Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.10.2019 р. у справі №910/11946/18). Отже, право на оскарження судових рішень виникає з моменту набуття особою статусу учасника у справі про банкрутство.

Специфіка справ про банкрутство полягає, зокрема, в особливому порядку набуття процесуального статусу учасника справи. При цьому правовий статус особи як такої, що має кредиторські вимоги до боржника, відрізняється залежно від стадії провадження у справі про банкрутство та процесуального статусу цієї ж особи як сторони або учасника провадження у справі про банкрутство. У зв'язку з цим часто виникають труднощі з визначенням процесуального статусу особи, яка звертається зі скаргою на судове рішення, а також з вирішенням питання про наявність права на оскарження.

Учасники у справі про банкрутство — це сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір (абз. 24 ст. 1 КзПБ). Сторони у справі про банкрутство — це конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут) (абз. 22 ст. 1 КзПБ).

Як свідчить практика, найбільше проблем виникає з визначенням моменту набуття процесуального статусу конкурсного та забезпеченого кредитора у справі про банкрутство. Різниця полягає в тому, що грошові вимоги забезпечених кредиторів забезпечені заставою майна боржника, а конкурсних — ні.

Згідно з актуальною судовою практикою, особа, яка має до боржника кредиторські вимоги, набуває саме процесуальний статус кредитора з правом на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, після звернення із заявою з кредиторськими вимогами у справі про банкрутство, розгляду такої заяви судом та визнання його вимог до боржника господарським судом з прийняттям відповідного рішення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2019 р. у справі №927/889/18, від 08.08.2018 р. у справі №24‑7(210) 05‑82‑41).

Водночас Верховний Суд у складі Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.10.2019 р. у справі №910/11946/18 зробив висновок, що ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство має наслідком зміну порядку задоволення вимог заставодержателя майна боржника, у зв'язку з чим є судовим рішенням, яке було ухвалене про права та інтереси цієї особи, що надає заставодержателю право заперечувати в підготовчому засіданні проти відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, з наділенням у такому випадку заставодержателя процесуальними правами учасника у справі про банкрутство — щодо подання клопотань, надання доказів тощо, а отже, і процесуальним правом на оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК. Близькі за змістом висновки наведені у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі №904/6950/17 та від 27.09.2018 р. у справі 906/1157/17 р.

Таким чином, момент набуття статусу учасника у справі про банкрутство для конкурсних і забезпечених кредиторів не збігається. Особа, яка має незабезпечені кредиторські вимоги до боржника, набуває статус учасника справи (конкурсного кредитора) з моменту визнання її вимог шляхом винесення господарським судом ухвали за результатами попереднього засідання. Натомість особи, які мають забезпечені вимоги до боржника, стають учасниками справи (забезпеченими кредиторами) вже з моменту відкриття провадження.

З огляду на викладене, конкурсні кредитори набувають право на оскарження судових рішень у процедурі банкрутства після визнання їхніх вимог у попередньому засіданні, а забезпечені кредитори — з моменту відкриття провадження у справі. Щодо осіб, які подали заяви з грошовими вимогами, але ще очікують попереднього засідання, на нашу думку, вони не позбавлені права посилатися на те, що оскаржуваним судовим рішенням було вирішене питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки.

Судовий збір

За подання апеляційної та касаційної скарг на судові рішення у процедурі банкрутства також сплачується судовий збір. Розмір ставки для апеляції — 150%, а для касації — 200% ставки, що підлягала сплаті під час подання заяви, за якою було прийняте оскаржуване рішення. На відміну від позовного провадження, ставки судового збору за звернення з кредиторськими вимогами у процедурі банкрутства мають фіксований розмір і не змінюються залежно від розміру грошових вимог. Для ініціюючого кредитора це 10 розмірів прожиткового мінімуму, для інших кредиторів — 2 розміри прожиткового мінімуму. Отже, ставки судового збору у процесі оскарження судових рішень розраховуються від відповідної фіксованої суми.

Надсилання копій скарги

П. 3 ч. 3 ст. 258 ГПК вимагає, щоб до апеляційної скарги були додані докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі. Водночас вже наступна ст. 259 ГПК містить обов'язок направити копію апеляційної скарги іншим учасникам справи. Як випливає з положень ст. 1 КзПБ, поняття «учасник справи» та «сторона справи» охоплюють різне коло осіб. Тому в цьому випадку існує внутрішня неузгодженість норм ГПК.

Оскільки до учасників справи належать також сторони, надійніше надсилати копії апеляційної скарги всім іншим учасникам, щоб уникнути залишення скарги без руху. Також це стосується касаційних скарг. Визначаючи коло осіб, яким має направлятися копія скарги, варто виходити з положень ст. 1 КзПБ та враховувати наведену вище судову практику щодо набуття статусу учасника справи про банкрутство.

Касаційні фільтри

У процедурі банкрутства існують певні процесуальні обмеження (фільтри) при касаційному оскаржені судових рішень. Такі касаційні фільтри передбачені як КзПБ, так і ГПК. Зауважимо, що в частині апеляційного оскарження КзПБ надає достатньо широкі можливості: апеляційному оскарженню підлягає постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (ч. 2 ст. 9 КзПБ).

Натомість перелік судових рішень, які можна оскаржити в касації, є вичерпним. Це лише постанови апеляційного суду, прийняті за результатом перегляду ухвал про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвал про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанов про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч. 3 ст. 9 КзПБ).

При цьому слід враховувати касаційні фільтри, запроваджені в ГПК Законом від 15.01.2020 р. №460‑IX. Відтепер підставою для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права лише в таких випадках: апеляційний суд не врахував правову позицію Верховного Суду; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від позиції Верховного Суду, застосованої в оскаржуваному рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах; допущені процесуальні порушення, які є обов'язковою підставою для скасування судових рішень або які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 2 ст. 287 ГПК).

Отже, для успішного касаційного оскарження у справі про банкрутство потрібно переконатися, що відповідне судове рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 3 ст. 9 КзПБ, а також обґрунтувати наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК.

Оскарження та рух справи

Ч. 5 ст. 9 КзПБ встановлює, що оскарження судових рішень у процедурі банкрутства не зупиняє провадження у справі про банкрутство. На жаль, на практиці, це далеко не завжди так. Правом на оскарження часто користуються недобросовісні боржники, щоб затягнути розгляд справи. При цьому матеріали справи передаються до судів вищих інстанцій, а суди першої інстанції відкладають розгляд справи до їх повернення. Вірогідно, ця ситуація зміниться лише після остаточного запуску електронного судочинства. Апеляційні та касаційні суди зможуть здійснювати перегляд за матеріалами в електронному вигляді, що не перешкоджатиме провадженню в першій інстанції.

This site uses cookies to offer you better browsing experience.
READ MORE