logo-image
Актуальні тенденції спорів щодо прав на інтелектуальну власність у сфері legal tech
Автор: Наталія Мисник
Джерело: Юрист&Закон. – №17. – 09 травня 2019 року
Завантажити

Донедавна під терміном legal tech мали на увазі комп'ютерні програми, покликані полегшити роботу юристів. Сьогодні розробники у сфері legal tech створюють додатки та сервіси як для юристів, так і для їхніх клієнтів. В обох випадках діє один і той самий принцип: IT-продукти мають автоматизувати рутинні задачі, щоб професіонали могли сконцентруватися на вирішенні складних проблем, які потребують високої кваліфікації. Споживачі юридичних послуг своєю чергою отримують спрощений і здешевлений доступ до правової допомоги.

Уперше IT-технології в юриспруденції почали впроваджувати в США. Саме там на початку 2000-х років з'явилися стартапи, спрямовані на вирішення правничих питань.

Піонерами в цій сфері є Rocket Lawyer і Legal Zoom, які надають послуги зі складання позовних заяв, контрактів і правових консультацій. Однак найпопулярнішим продуктом legal tech став DoNotPay – бот, створений 19-річним студентом Стенфорда у 2014 році. Бот складає апеляції на штрафи за неправильне паркування. Водію, який вважає, що його несправедливо оштрафували, тепер не потрібно наймати юриста, щоб написати оскарження. Бот робить це швидше та якісніше (а головне – безкоштовно). За перші півроку DoNotPay допоміг клієнтам відсудити в держави понад 3 млн доларів за несправедливі штрафи. Це стало справжнім проривом галузі legal tech і занепадом "дорожніх" адвокатів.

Сьогодні на Angel List (платформа, де стартапи отримують інвестиції) розміщено більше ніж 700 компаній, які полегшують роботу юристам.

До українського юридичного ринку такі новації проникали повільно, однак за останні роки в нас з'явилося чимало проектів legal tech.

Серед найвідоміших вітчизняних продуктів можна назвати, зокрема, такі:

Open Data Bot – сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній і судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів;

Karatel – безкоштовний мобільний додаток, за допомогою якого можна поскаржитися на правопорушення в різних сферах;

Oblava Bot – сервіс, який надає послуги кваліфікованого адвоката під час слідчих дій;

Sudobot – допомагає швидко й безболісно оформити розлучення;

Pinky Solutions – сприяє врегулюванню спорів щодо покупок в інтернет-магазинах.

Найвідомішим український ІТ-проектом справедливо вважають Patent Bot, який допомагає зареєструвати торговельну марку за 10 хвилин. У минулому році він посів перше місце в номінації "Бот року" за версією Product Hunt Golden Kitty Awards (своєрідний "Оскар" серед стартапів). Крім того, Patent Bot визнано одним із найкращих ІТ-рішень за версією HIIL – Гаазького інституту юридичних винаходів.

Очевидно, що юридичні інновації стрімко набирають популярності в Україні, однак розвиток інформаційних технологій не тільки дає змогу розширити комунікаційні можливості, але й створює нові загрози. На відміну від розвинених країн Європи та США, захист інтелектуальної власності на ІТ-продукти в нашій державі врегульовано недостатньо, а судовий спосіб вирішення конфліктів не завжди ефективний. Тому, незважаючи на прогресивність юридичного ринку України, питання захисту авторських прав у сфері legal tech залишається невирішеним.

Особливості захисту інтелектуальної власності на програмне забезпечення в Україні

Варто зауважити, що з 1997 року Україна стабільно посідає перші місця серед порушників прав інтелектуальної власності. Це підтверджують щорічні звіти Міжнародного альянсу інтелектуальної власності із захисту прав власності (IIPA). Причиною низьких рейтингів України є масштабне використання неліцензійного ПЗ в органах державної влади та інтернет-піратство.

У 2001 році, будучи найбільшим ринком контрафактної ІТ-продукції, Україна отримала статус Priority Foreign Country, а також заробила економічні санкції й скасування пільгових умов імпорту в США.

Частиною 2 ст. 433 Цивільного кодексу України встановлено, що комп'ютерна програма є самостійним об'єктом авторського права. При цьому комп'ютерні програми охороняються як літературні твори (ч. 4 ст. 433 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автору та іншій особі, яка має авторське право, належать:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, установлені законом.

При цьому найбільшою проблемою у сфері захисту прав інтелектуальної власності є саме визначення особи-правопорушника.

Раніше правовласники з метою захисту своїх прав зверталися з письмовими вимогами до осіб, що порушували їхні права, або до власників веб-сайтів, яких можна було ідентифікувати за допомогою WHOIS. Проте після введення в дію Закону України "Про захист персональних даних" установити конкретних осіб – порушників права інтелектуальної власності стало практично неможливо.

Усі звернення до провайдера щодо надання будь-яких відомостей про реєстранта будуть безрезультатними, а дії щодо домену провайдер готовий здійснювати тільки за запитом правоохоронних органів.

Тому на сьогодні єдиним дієвим способом захисту інтелектуальної власності у сфері інформаційних технологій залишається звернення до суду й притягнення винних осіб до адміністративної, кримінальної або господарсько-правової відповідальності.

Адміністративна відповідальність

Адміністративну відповідальність за незаконне використання комп'ютерних програм установлено ст. 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення – порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Згідно з цією статтею за незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (у тому числі комп'ютерної програми, бази даних), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, охоронюваний законом, передбачено накладення штрафу в розмірі від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією незаконно виготовленої продукції, обладнання й матеріалів, призначених для її виготовлення.

Кримінальна відповідальність

Відповідно до ст. 176 Кримінального кодексу України незаконне відтворення, розповсюдження комп'ютерних програм і баз даних є злочином та має наслідком кримінальну відповідальність у вигляді штрафу від 100 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Варто зауважити, що для притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності потрібно довести її умисел на незаконне використання програмного забезпечення. У разі, коли комп'ютери й програми обліковуються на балансі підприємства, відповідальність нестиме керівник підприємства, якщо інше не передбачено внутрішніми документами підприємства.

Так, згідно з вироком Галицького районного суду м. Львова від 11.05.2017 р. у справі № 465/14007/14-к директора одного з приватних підприємств було визнано винною в незаконному використанні ліцензованої комп'ютерної програми. Їй було виписано штраф у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на момент винесення рішення – 34000 грн). Крім того, обвинувачену зобов'язали компенсувати матеріальну шкоду, завдану автору програмного забезпечення, у сумі 97440 грн.

Суб'єктами кримінальної відповідальності за ст. 176 КК можуть бути не тільки посадові особи.

Відповідно до вироку Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2016 р. у справі № 522/13322/16-к до відповідальності було притягнуто рядового програміста. Він надавав послуги зі встановлення неліцензійного програмного забезпечення 1С "Предприятие 8", розмістивши відповідне оголошення на загальнодоступному сайті OLX. Винахідливого підприємця визнали винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України, і притягнули до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 грн) з конфіскацією та знищенням усіх примірників матеріальних носіїв комп'ютерних програм.

Господарсько-правова відповідальність

Відповідно до ст. 50 Закону "Про авторське право і суміжні права" використання творів без письмового дозволу автору й сплати авторської винагороди – це порушення авторського права, що є підставою для звернення до господарського суду.

Згідно зі ст. 52 цього Закону передбачено можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат.

У п. 51.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" від 17.10.2012 р. № 12 роз'яснено, що під час визначення розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи й загальних засад цивільного законодавства, установлених ст. 3 ЦК України, – справедливості, добросовісності та розумності.

Зокрема, треба враховувати: тривалість порушення, його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених порушень виключного права позивача відповідачем; можливість відновлення попереднього стану, необхідні для цього зусилля тощо.

Вирішуючи питання про притягнення особи до господарсько-правової відповідальності, суд повинен установити:

– факт того, що позивач є автором комп'ютерної програми;

– факт учинення відповідачем дій, які порушують авторське право;

– розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо її завдано;

– причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача.

При цьому суд має виходити з наявності матеріально-правової презумпції авторства. Так, первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. Якщо доказів іншого немає, автор твору – це особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору.

Відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести виконання вимог законодавства під час використання ним комп'ютерної програми (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права" від 04.06. 2010 р. № 5).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 906/353/17 доказами правомірного використання комп'ютерної програми можуть бути: оригінальні упаковки та оформлення дискет і дисків, випущених правовласником; експлуатаційна документація; сертифікати та ліцензії, які входили до пакету під час придбання продукту; сертифікати автентичності у формі наклейок на упаковці з ПЗ чи на корпусі комп'ютера; ліцензійна угода, носії, документація, купон реєстраційної картки, сертифікат автентичності й фінансові документи.

Відсутність зазначених документів у особи, яка використовує програмне забезпечення, свідчить про порушення авторських прав і є підставою для стягнення матеріальної компенсації (постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 р. у справі № 906/353/17).

ВИСНОВОК:

Правове регулювання сфери інформаційних технологій в Україні залишається неякісним. Єдиним дієвим способом захисту інтелектуальної власності є звернення до суду. Сподіваємося, що зі створенням Вищого суду з питань інтелектуальної власності буде вирішено першочергові питання судового захисту інтелектуальних прав, у тому числі підвищено гарантії щодо захисту права на продукти legal tech.