logo-image
Сурогатне материнство: проблеми правового регулювання та судової практики
Автор: Таліна Кравцова, Марина Корнієнко
Джерело: Lexology, 16 серпня 2020 р.
Завантажити

Послугами сурогатного материнства щороку у світі користуються тисячі пар, які самі не можуть мати дітей. Можливість скористатися послугами сурогатної матері є дуже важливою та необхідною для таких пар. Багато знаменитостей стали батьками в результаті програм сурогатного материнства, а саме: Кім Кардашьян та Каньє Вест, Ніколь Кідман, Сара Джессіка Паркер, Тайра Бенкс, Люсі Лью та багато інших. 

Сурогатне материнство – це методика лікування безпліддя, вид допоміжних репродуктивних технологій (надалі - ДРТ), при застосуванні якого жінка (сурогатна матір) добровільно погоджується завагітніти з метою виносити та народити біологічно чужу їй дитину, яка буде потім віддана на виховання іншим особам — генетичним батькам, та з якою сурогатна матір не буде більше пов'язана ні правами, ні обов'язками.

 

Світова практика

Переважна більшість держав світу забороняє використання ДРТ у вигляді сурогатного материнства. В Іспанії, Італії, Франції та багатьох інших європейських державах сурогатне материнство заборонено повністю, в Нідерландах, Португалії, Греції, Канаді, Австралії дозволено некомерційне ("альтруїстичне") сурогатне материнство. Протягом останніх років такі країни як Таїланд та Індія, які раніше пропонували послуги сурогатного материнства, заборонили комерційне сурогатне материнство.

Комерційне сурогатне материнство офіційно дозволено в Україні з 1997 року. На сьогодні комерційне сурогатне материнство дозволено також в Ізраїлі, Росії, Білорусії, деяких штатах США. Щодо США, то повна заборона на сурогатне материнство передбачена у законодавстві 4-х штатів. Серед штатів, які забороняли сурогатне материнство до недавніх часів був і Нью-Йорк. Однак, 3 квітня 2020 року був підписаний документ, що легалізує сурогатне материнство та передбачає порядок його застосування на території Нью–Йорку— Акт безпеки батьків та дитини (A Medical Practitioner's Guide to the Child Parent Security Act), але документ вступає в силу лише 15 лютого 2021 року.

Що стосується історії застосування даного виду ДРТ, то перший офіційний договір про сурогатне материнство був підписаний ще у 1976 році. Було застосовано традиційне сурогатне материнство, тобто мати, яка виношувала та народжувала дитину, була їй рідною. Сурогатна матір не отримала винагороди за вагітність та пологи.

У 1980 році сурогатна матір Елізабет Кейн зі штату Іллінойс вперше отримала компенсацію за виношування та народження дитини у розмірі 10 000 доларів США.

У 1985 році у США стався випадок, що отримав назву "Дитина М." ("Baby M."). Після народження дитини сурогатна матір, яка мала генетичний зв'язок з дитиною, відмовилась віддавати новонародженого подружжю.  Цей прецедент поклав початок гестаційному сурогатному материнству, за якого сурогатна матір не має генетичного зв'язку з дитиною. При народженні дитина навіть не успадковує групу крові сурогатної матері і є рідною дитиною подружжя або принаймні одного з них.

Абсолютна більшість країн світу, в тому числі Україна, на сьогодні використовують виключно гестаційне сурогатне материнство та дотримуються правила анонімності донорів. Зазначене дозволяє захистити права всіх учасників програми сурогатного материнства та зводить до мінімуму ризик неповернення дитини сурогатною матір'ю.

 

Законодавче регулювання

На сьогодні порядок застосування сурогатного материнства та інших видів ДРТ затверджений  Наказом Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ) від 09 вересня 2013 року  № 787 (надалі - Порядок).

Питанням сурогатного материнства присвячений розділ VI Порядку. Порядок визначає умови та показання для проведення сурогатного материнства,  вимоги до сурогатних матерів, алгоритм здійснення програми.

Згідно з Порядком у разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям у результаті застосування ДРТ, державна реєстрація народження дитини проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення.

У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчена, а також довідка про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом.

Відповідні положення містяться також в п. 11 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених Наказом Мін’юсту України № 52/5 від 18.10.2000 року.

На рівні закону сурогатне материнство регулюється виключно ст. 123 Сімейного кодексу (надалі - СК) України, за якою:

подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Законодавство України не містить ані визначення сурогатного материнства, ані переліку прав та обов'язків учасників програми сурогатного материнства, не передбачає відповідальності за порушення у сфері сурогатного материнства тощо.

Такий стан законодавчого регулювання породжує можливість різноманітних зловживань з боку клінік та посередників, порушення прав сурогатних матерів, біологічних батьків та дітей. Час від часу вибухають скандали міжнародного масштабу, коли новонароджені не можуть повернутися з біологічними батьками до країни свого громадянства або коли правоохоронці виявляють незаконну діяльність посередників. З огляду на зазначене, все частіше інформація про програми сурогатного материнства транслюється як "продаж дітей" та "кримінал", що зумовлює негативне ставлення до сурогатних матерів та в цілому до даного виду ДРТ, а також ініціативи про цілковиту заборону сурогатного материнства.

На розгляд парламенту неодноразово вносилися законопроекти щодо регулювання сфери сурогатного материнства, зокрема, проекти законів "Про допоміжне материнство" № 8703 від 17 червня 2011 року, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій" № 8282 від 23 березня 2011 року (закон був прийнятий Верховною Радою України у жовтні 2012 року, але через накладене вето тодішнього президента В. Януковича так і не вступив в силу), "Про допоміжні репродуктивні технології" № 8629 від 19 липня 2018 року,  альтернативний проект №8629-1 від 01 серпня 2018 року та інші законопроекти, направлені на внесення змін та доповнень у чинні нормативно-правові акти України.

З тих чи інших причин, комплексний закон, який би забезпечував належне державне регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні відсутній. На наш погляд, саме прийняття якісного нормативно-правового акту, який забезпечить регулювання та державний контроль сфери ДРТ, в тому числі сурогатного материнства, захистить права всіх учасників процесу, унеможливить зловживання та виключить  посягання на заборону ДРТ.

 

Проблеми на рівні судової практики

В судовій практиці України протягом останніх декількох років зустрічаються справи про встановлення факту родинних відносин між батьками-іноземцями та дитиною, народженою сурогатною матір'ю. На перший погляд, звертатися  до суду для встановлення такого юридичного факту не потрібно, адже, в силу положень ст. 123 СК України подружжя і так вважається повноправними батьками дитини, народженої за допомогою ДРТ сурогатного материнства.

Однак, у низці європейських держав, зокрема, в Німеччині, Іспанії, Великій Британії існує законодавча вимога про необхідність отримання в країні народження дитини судового рішення суду про підтвердження родинних стосунків. Без цього біологічні батьки не можуть легалізувати свій родинний зв'язок з дитиною та зареєструвати її в країні свого громадянства.

Керуючись логікою процесуального законодавства України, такі справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства, в окремому провадженні. Стаття 315 Цивільного процесуального кодексу України передбачає перелік фактів, що мають юридичне значення, і можуть бути визнані в судовому порядку. Даний перелік не є виключним, відтак, український суд може визнати і факт наявності родинних відносин між подружжям іноземців та їхньою біологічно рідною дитиною, народженою в Україні сурогатною матір'ю.

Справді, в реєстрі судових рішень можна віднайти достатньо прикладів позитивних судових рішень, у яких безпроблемно був встановлений факт наявності родинних зв'язків. Разом з тим, і ми особисто зіткнулися з такою проблемою у практиці, є приклади некоректного застосування та/або тлумачення судами законодавчих норм, що призводить до порушення прав дитини та батьків.

Так, наприклад, ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва по справі  № 760/26991/19 заява про визнання юридичного факту була повернута заявникам – громадянам Іспанії на тій підставі, що на думку судді, у справі наявний спір про право і заява повинна розглядатися за правилами позовного провадження. З урахуванням наявності в матеріалах справи нотаріально посвідченої згоди сурогатної матері на реєстрацію подружжя заявників батьками дитини та підтвердження відсутності в сурогатної матері будь-яких претензій та прав щодо дитини, такий висновок суду є, вочевидь, хибним.

Суд апеляційної інстанції скасував зазначену ухвалу районного суду та повернув справу для продовження розгляду. Апеляційний суд зазначив, що посилання районного суду на наявність у справі спору про право, як на підставу для відмови у відкритті провадження, та необхідність розгляду даної заяви у порядку позовного провадження, є помилковими, оскільки встановлення факту родинних відносин дитини та заявників не пов`язано з подальшим вирішенням спору ні між заявниками, ні між заявниками і сурогатною матір`ю, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою останньої. Чинним законодавством України не передбачено іншого порядку встановлення такого факту, а чинне законодавство Іспанії можливість реєстрації батьківства щодо дитини, народженої методом сурогатного материнства, обумовлює виключно наявністю судового рішення про встановлення факту в країні народження дитини.

Таким чином, провадження по зазначеній справі триває вже понад 10 місяців. Попри встановлені в ЦПК України скорочені строки розгляду справ окремого провадження, через значну завантаженість районних та місцевих судів, розгляд справ про визнання родинних зв'язків може тривати від 3 місяців і більше. У зв'язку з цим, до винесення судового рішення подружжя іноземців не можуть зареєструвати своїх дітей у країні їхнього громадянства та в повній мірі реалізовувати свої батьківські права, що вочевидь порушує їх права та негативно впливає на імідж України в цілому.

Питання легалізації правового статусу дитини, народженої сурогатною матір'ю, вже піднімалося на рівні рішень Європейського суду з прав людини (надалі - Європейський суд). Відповідно до прецедентного права Європейського суду стаття 8 Конвенції вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин між дитиною, народженою згідно з домовленостями про сурогатне материнство, укладених за кордоном, і передбачуваним батьком, якщо він є біологічним батьком. Відсутність такої можливості тягне за собою порушення права дитини на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

У рішенні по справі Mennesson v. France (№ 65192/11) через відсутність можливості в двох дітей, народжених в Каліфорнії, відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, та їх передбачуваних батьків отримати визнання у Франції відносин батьки-дитина, законно встановленими між ними в США, Європейський суд виявив порушення прав дітей на повагу до особистого життя (ст. 8 Конвенції).

У даній справі Європейський суд наголосив, що повага до приватного життя вимагає, щоб кожен мав можливість встановити складові своєї людської особистості, включно зі спорідненістю, яка є важливою складовою ідентичності особи, до складу якої входять законні відносини батьки-дитина.

Європейський суд вважає, що загальна і абсолютна відсутність можливості отримати визнання стосунків між дитиною, народженою відповідно до домовленостей про сурогатне материнство, укладених за кордоном, і передбачуваною матір’ю є несумісною з найкращими інтересами дитини, які вимагають принаймні те, щоб кожна ситуація розглядалася в світлі особливих обставин справи.

10 квітня 2019 року Європейський суд підготував консультативний висновок за запитом Касаційного суду Франції щодо визнання в національному законодавстві законних відносин між батьками та дитиною, народженою за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство.

У висновку Європейський суд зауважив, що  право на повагу до приватного життя дитини, народженої за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин батьки-дитина між передбачуваною матір’ю, зазначеною як «законна мати» у свідоцтві про народження, офіційно виданому за кордоном.

 

Висновок

Сурогатне материнство для багатьох родин світу є останньою надією на народження дитини та щастя батьківства. Той факт, що на сьогодні Україна є однією з держав, яка надає можливість проводити програми сурогатного материнства, пропонує якісні медичні послуги за помірну ціну та має більш сприятливе для біологічних батьків законодавство (як приклад – у Росії сурогатна матір може не віддати дитину батькам, так як згідно з законом вона має пріоритетне право та вважається матір'ю дитини, допоки не відмовиться від своїх прав), повинно стати стимулом для подальшого розвитку даної сфери в нашій державі. Важливою умовою для такого розвитку є прийняття комплексного закону про ДРТ, який врегулює ряд спірних питань, що на сьогодні створюють передумови для можливих зловживань. Прийняття закону матиме позитивний вплив, в тому числі, на економічний розвиток України та забезпечить підвищення авторитету України на світовому ринку репродуктивних послуг.

 

Темна тема
Світла тема
Великі шрифти
Нормальні шрифти