logo-image
Зловживання процесуальними правами: нові тренди і шляхи боротьби з ними
Автор: Олег Лазовський
Джерело: Юридична газета, 3 грудня 2019 р.
Завантажити

Судова реформа, що проводиться в українській державі останні роки, має на меті забезпечити конституційні права громадян та юридичних осіб на судовий захист. У зв'язку з чим необхідно створити такі передумови, які б дозволили організувати ефективне судочинство, що у максимальній степені зможе досягти своєї головної мети: захистити порушені або оспорювані права, свободи та законні інтереси.

Саме для цього новими процесуальними кодексами, вперше на законодавчому рівні, був закріплений принцип недопущення зловживання процесуальними правами, метою якого є розвантаження судової системи та прискорення процесу. Також був визначений перелік дій, які в залежності від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що протирічать завданням судочинства, зокрема:

1. Подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

2. Подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

3. Подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

4. Необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

5. Укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Виходячи з наведеного вище можна сформулювати законодавче визначення поняття терміну "зловживання процесуальними правами" як дії учасників процесу, спрямовані на порушення права інших учасників процесу на справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд спору судом.

Натомість у науково-правовій літературі надано найкраще визначення поняття зловживання процесуальними правами як особливого різновиду процесуального правопорушення, що складається з противоправного, несумлінного та неналежного використання особою, яка бере участь у справі (її представником), належних їй процесуальних прав, що виразилося у винних процесуальних діях (бездіяльності), що зовнішньо відповідають вимогам процесуальних норм, однак здійснюваних з корисливим або особистим мотивом, що завдають шкоду інтересам правосуддя та (або) інтересам осіб, які приймають участь у справі, або недобросовісна поведінка в інших формах, що тягне за собою застосування заходів процесуального примусу.

Разом з тим, в процесі оцінки дій учасників процесу не варто забувати, що учасник процесу наділений правом захищати свої права і законні інтереси будь-яким наданим законом способом, який він вважає найбільш ефективним у конкретному процесі, і не зобов'язаний піклуватися про комфортність процесу для протилежної сторони. Він вправі обирати як активний, так і пасивний спосіб захисту своїх прав.

Саме тому так важливо встановити критерії кваліфікації дій учасників процесу, які вкажуть суду, чи є кожне конкретне використання процесуального права, що підпадає під законодавчо закріплені ознаки зловживання процесуальними правами, дійсно таким, що порушує завдання судочинства.

Однак, не дивлячись на гадану простоту та законодавчо визначену ідентифікацію зловживань процесуальними правами, на жаль, на даний час більшість суддів неохоче виконують свій обов'язок з вжиття заходів для попередження зловживань та застосування до учасників процесу, які їх припустилися, заходів впливу, визначених процесуальними кодексами.

За наслідком чого механізм судового захисту продовжує використовуватися недобросовісними учасниками процесу в порушення прав і законних інтересів інших осіб, а також вступає у протиріччя з публічними інтересами щодо забезпечення ефективного правосуддя.

 

Зловживання правом шляхом заявлення завідомо безпідставного відводу 

Напевно, найпоширенішим способом зловживання процесуальними правами у 2018 році, відразу після введення в дію нових процесуальних кодексів, було заявлення недобросовісними учасниками процесу завідомо безпідставних відводів складу суду.

Відвід – це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі. Відвід судді в судовому процесі як правова категорія – це висловлена в письмовій формі недовіра судді (колегії суддів) на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, заявлена учасником розгляду конкретної справи.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Натомість суди не визнавали завідомо безпідставні відводи зловживанням, а лише доходили висновку про необґрунтованість заявлених відводів, що мало наслідком значне затягування розгляду справ через необхідність вирішення питання про відвід суддею, який не входив до складу суду, що розглядав справу, і визначався Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою. Відсутність у судів чіткої позиції щодо визнання завідомо безпідставних відводів зловживанням та застосування відповідних наслідків – повернення заяви, призвели до широкого поширення такої процесуальної диверсії серед недобросовісних учасників процесу.

Також нерідко судді зупиняли провадження у справах до розгляду іншим суддею заяви про відвід. Такі процесуальні дії суддів окрім безпідставного затягування розгляду справ мали наслідком набуття недобросовісними учасниками процесу права на апеляційне оскарження відповідної ухвали в межах приписів процесуальних кодексів, що додавало до строків розгляду справи додаткові 2-3 місяці.

Однак, в цьому році вищевказаний вид зловживання процесуальними правами втратив "актуальність" та "дієвість" для недобросовісних учасників процесу, після того, як суди почали активно визнавати завідомо безпідставні відводи зловживанням процесуальними правами та повертати заяви учасникам процесу без передачі питання на розгляд іншого судді, або визнавати заявлені відводи необґрунтованими з одночасним забезпеченням оперативного розгляду заяв іншим суддею без зупинення провадження у справі.

 

Зловживання правом шляхом подачі декількох аналогічних позовів

У матеріальному сенсі позов – це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов – це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.

Водночас, право подання позовної заяви, як будь-яке суб`єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об`єктивним критерієм визначення межі здійснення суб`єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права є зловживання ним, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон.

За приписами процесуальних кодексів, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства. До таких дій, зокрема, віднесено подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Вказаний спосіб зловживання не набув широкого застосування, адже суди від початку запровадження відповідної норми права визнавали такі дії зловживанням та повертали позови.

 

Зловживання правом шляхом подачі безпідставного позову 

Право на звернення до суду гарантується. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у порядку, встановленому процесуальним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого воно віднесено законом.

З вищевказаного слідує, що підставою для звернення до суду з позовом є порушення прав або охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання або оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також обирає спосіб захисту такого права.

В той же час, суд перевіряє доводи позивача та, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність або відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права або інтересу, а також визначає чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права передбаченим законодавством способам, а також чи забезпечує спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Однак, подача завідомо безпідставного позову за відсутності предмету спору або в спорі, що має вочевидь штучний характер, не направлена на реальний захист прав, адже особа зловживає своїм правом на судовий захист, не маючи на меті захист будь-якого охоронюваного законом інтересу.

В свою чергу, процесуальні кодекси не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, тому однозначно встановити, що позов є таким без дослідження усіх обставин справи у їх сукупності не видається за можливе.

Хоча слід зазначити, що можливим критерієм завідомо безпідставного позову є його очевидна неправомірність, про що може свідчити подача позову всупереч існуючим правовим висновкам у спірних правовідносинах, встановлених у громадських та судових поглядах на них.

Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач заздалегідь усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також задачам судочинства, звернувся з таким позовом. Про це можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками протирічать друг другу.

Штучність позову, серед іншого може мати місце у випадку подачі позову з метою перешкоджання іншому провадженню в іншій справі, однак такий висновок не повинен ґрунтуватися лише на припущеннях. В іншому випадку, висновок про те, що подача такого позову є зловживанням процесуальними правами не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінено як порушення права позивача на судовий захист. Крім того, питання штучності позову не може вирішуватися на стадії подачі позову без встановлення обставин справи.

На жаль, Верховний Суд здебільшого скасовує судові рішення, якими суди першої та апеляційної інстанцій намагаються застосовувати положення процесуального законодавства щодо недопущення зловживання процесуальними правами шляхом подачі безпідставних позовів та забезпечити баланс інтересів сторін, їх рівності та змагальності. Це може призвести до висновків, що зловживання правом на позов є неможливим, незважаючи на те, що суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи відсутність порушення прав позивача шляхом обмеження доступу до правосуддя, встановили вагомі ознаки безпідставності позову, які позивач усвідомлював при його подачі, і очевидно штучний характер такого спору. Крім того, суди прийняли до уваги можливість реалізації позивачем свого права на судовий захист шляхом доведення правової позиції в інших справах.

Зокрема, це стосується доволі розповсюдженої серед недобросовісних боржників практики з блокування судових процесів щодо стягнення заборгованості шляхом подачі надуманих позовів про недійсність та/або розірвання договорів. Єдиною реальною метою подібних позовів є затягування боржниками судових процесів за позовами кредиторів.

 

Зловживання правом шляхом призначення експертиз 

І хоча процесуальні кодекси не визначають безпідставне заявлення клопотання про призначення експертизи як зловживання процесуальними правами, цей спосіб затягування судових процесів також можна віднести до процесуальних зловживань.

Вказаний інструмент дуже часто використовувався, зокрема, недобросовісними боржниками у справах за позовами іпотекодержателів про звернення стягнення на предмет іпотеки, та обґрунтовувався необхідністю зазначення в судовому рішенні вартості предмету іпотеки для його подальшої реалізації. Контраргументи позивачів про те, що вартість майна буде визначена виконавцем на етапі проведення примусової реалізації іпотечного майна не були прийняті судами, які продовжували призначати судові експертизи у таких справах, що затягували розгляд справ на півроку-рік.

Однак, після внесення змін до чинного законодавства вказані експертизи втратили сенс, при цьому деякі суди все одно продовжують призначати судові експертизи із визначення вартості іпотечного майна, не дивлячись на зміни закону та сталу практику Верховного Суду з цього питання.

 

В умовах розширення процесуальних можливостей учасників процесу, пасивності суду, відсутності фактичного рівноправності сторін та традицій змагальності складається "сприятлива" обстановка для зловживань процесуальними правами. За результатом таких дій спотворюється суть правосуддя – механізм судового захисту використовується учасниками процесу в порушення прав та інтересів інших осіб, а також в протиріччі з публічними інтересами з організації ефективного та справедливого судового процесу. Таким чином, зловживання процесуальними правами є серйозною проблемою, що стоїть на шляху розвитку ефективної моделі правосуддя.