logo-image
Щодо рівності прав батька та матері: позиція Верховного Суду
Автор: Таліна Кравцова
Джерело: Протокол. – 12 апреля 2019 года
Завантажити

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини (надалі— Декларація), Прийнятої резолюцією № 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю.

Зазначене положення протягом багатьох років мало принципове значення при вирішенні справ про визначення місця проживання дитини. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 14 грудня 2016 року по справі        № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року по справі № 6-564цс17, врахування принципу 6 Декларації є обов'язковим. Така позиція вищої судової інстанції України призводила до того, що при вирішення справ про визначення місця проживання дитини суди віддавали перевагу матері, не здійснюючи належного аналізу обставин справи.

З початком функціонування нового Верховного Суду судова практика у даній категорії справ суттєво змінилася. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року по справі № 402/428/16-ц зробила висновок про необхідність відступлення від вищевказаних правових висновків ВСУ.

Так, ВС зазначив, що Декларація не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів та Закону України "Про міжнародні договори України". Декларація не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою та не є частиною національного законодавства України.

Натомість, чинною для України є Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року (надалі— Конвенція). Згідно з положеннями ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Наведенні положення узгоджуються з нормами Конституції  та законів України.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частин 1-2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Велика Палата Верховного Суду справедливо зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції.

Зазначена позиція Верховного Суду підтверджується і цьогорічною практикою. Касаційний цивільний суд у постанові від 18 березня 2019 року по справі № 215/4452/16-ц  зазначив, що презумпція на користь матері в справах щодо дітей не підтверджується на рівні ООН, не відповідає позиції Ради Європи та не випливає з Декларації або прецедентної практики Європейського суду з прав людини.  У даній постанові здійснено посилання на рішення ЄСПЛ в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, де Суд наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини (аналогічні висновки містять рішення у справах «Цаунеґґер проти Німеччини», «М.Л. проти Великобританії» та ін.).

Необхідно зазначити, що Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові № 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім'ї як відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п'ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім'ї».

Таким чином, сьогодні Верховний Суд стоїть на позиції захисту прав як матері, так і батька, гарантує рівноцінне становище батьків. Згідно з актуальною судовою практикою дискримінаційне ставлення та приниження ролі батька є неприпустимим та суперечить законодавству України. Маємо надію, що суди всіх інстанцій при розгляді та вирішенні справ правильно трактуватимуть законодавство та не допускатимуть порушень батьківських прав.   

Темна тема
Світла тема
Великі шрифти
Нормальні шрифти