logo-image
Медіатор: роль, статус і відповідальність
Автор: Наталія Безхлібна, Юна Потьомкіна
Джерело: Юрист & Закон. – №24. – 11 липня 2019 року
Завантажити

Сьогодні все більше юристів і представників бізнесу знають, що таке медіація, а деякі вже навіть її використовують. Проте ще не всі чітко розуміють, у чому полягає роль та обсяг задач медіатора в процесі медіації.

Роль

Роль медіатора в процесі – бути "маршалом", тобто вести сторони вперед, просуваючись у дослідженні інтересів і пошуку варіантів вирішення. Одразу варто зауважити, що медіація є гнучким процесом, ведення якого не затверджено процедурними актами або регламентами. При цьому вона має свою структуру, завдяки чому стає можливим пошук взаємовигідних рішень.

Сторони вільні у виборі такого "маршала" – його не призначає суд чи інший орган в імперативному порядку. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо особи медіатора, кожна з них має право запропонувати свою кандидатуру. У такому разі працюватимуть обидва медіатори. Така процедура має назву ко-медіація.

Обговорюючи з колегами питання медіації, ми часто чуємо фрази типу "ми й так робимо це для наших клієнтів". Після уточнення, про які саме послуги йдеться, виявляється, що юристи мають на увазі більш конструктивне, ніж у суді, представлення інтересів клієнта. На жаль, цей підхід аж ніяк не можна вважати медіацією, а таких юристів – медіаторами.

Медіатор – нейтральна й незалежна третя особа, яка не є представником жодної зі сторін і не має власного інтересу. Завдання медіатора – налагодити процес взаємодії сторін, допомогти їм проаналізувати ситуацію, побачити відмінності в поглядах, знайти інтереси, які насправді стоять за їхніми діями, позиціями та баченнями, зрозуміти, що важливо для кожної зі сторін, і знайти точки перетину, на яких можна побудувати спільне взаємовигідне рішення. Отже, фокус уваги медіатора, на відміну від судді, арбітра чи юриста, зосереджено на інтересах сторін і на способах їх задоволення, а не на юридичних нюансах регулювання спірного питання.

Ще один важливий момент у ролі медіатора (у концепції фасилітативної медіації, яка зараз є найпоширенішою в Україні) – медіатор не виносить і навіть не пропонує сторонам рішення або варіанти розв'язання спору. Завдання медіатора полягає саме в тому, щоб налагодити процес комунікації між сторонами, побудувати довіру (зазвичай втрачену через конфліктну ситуацію), створити безпечну й креативну атмосферу.

Після того, як сторони напрацюють варіанти рішення, медіатора повинен допомогти їм визначити критерії, за допомогою яких вони оцінюватимуть варіанти для пошуку найоптимальнішого. А вже після того, як сторони оберуть варіант, що задовольнить їхні інтереси, медіатор допоможе їм упевнитись, що рішення життєздатне, – провести т. зв. краш-тест та обговорити, які кроки робитимуть сторони.

Медіатор приділяє окрему увагу роботі з емоціями сторін. Цей аспект залишається поза увагою суддів та арбітрів, які вважають, що він не має стосунку до справи й не може ніяк вплинути на її вирішення. Проте ми всі знаємо, що зіпсовані стосунки й невисловлені емоції – це те, що часто провокує, а потім і живить конфлікт. Юристам відомі випадки, коли сторони хотіли знищити одна одну юридичними війнами (стан "разом у прірву", назва якого говорить сама за себе) у конфлікті, який розпочався з того, що вони хибно зрозуміли одна одну. Медіатор працює разом над відновленням взаємин сторін і налагодженням комунікації між ними, що слугує фундаментом, на якому можна досліджувати інтереси й напрацьовувати варіанти. Якщо немає фундаменту, надійний дім збудувати не вийде. У медіації так само: якщо в сторін немає нормальних взаємин, робота з інтересами не буде ефективною, а рішення – життєздатним.

Статус

Поки що в Україні статус медіатора консолідовано не визначено в жодному законі. Заради справедливості варто зауважити, що така сама ситуація й у Нідерландах, де медіація є дуже затребуваною послугою. Разом із тим українське законодавство містить норми, які є хорошим підґрунтям використання медіації на практиці.

Одним із пріоритетних завдань Ради Європи та Європейського Союзу є допомога державам-членам у справедливому і швидкому відправленні правосуддя, а також у розробці альтернативних методів вирішення спорів. Така допомога полягає передусім у виробленні стандартів, згідно з якими держави-члени мають привести своє законодавство у відповідність до взятих правових зобов'язань.

У Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 – 2020 роки, затвердженій Указом Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015, запропоновано "розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема шляхом практичного впровадження інституту медіації і посередництва, розширення переліку категорій справ, які можуть вирішуватися третейськими суддями або розглядатися судами у спрощеному провадженні; запровадження ефективних процесуальних механізмів для попередження розгляду справ за відсутності спору між сторонами; вивчення доцільності введення мирових суддів".

Перша згадка про медіацію в чинному законодавстві з'явилась у ст. ст. 27 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 р. № 3460-VI, де вона увійшла до переліку правових послуг.

Про медіацію йдеться й у Правилах адвокатської етики України, де зазначено, що дії адвоката, який здійснює функцію медіатора, повинні відповідати міжнародно визнаним етичним нормам медіації.

Зміст, обсяги, умови та порядок надання соціальної послуги посередництва (медіації) закріплено в наказі Мінсоцполітики "Про затвердження Державного стандарту соціальної послуги посередництва (медіації)" від 17.08.2016 р. № 892.

Медіація як новий вид діяльності спричинила появу нової професії – медіатор. Так, у переліку Класифікатора професій з'явився фахівець з урегулювання конфліктів та медіації в соціально-політичній сфері. Вважаємо, що на законодавчому рівні було б доцільно чіткіше визначити питання правового статусу медіаторів, наявності або відсутності вікових обмежень, правових підстав діяльності. На нашу думку, медіатором може стати особа з будь-яким професійним минулим, особа, що тяжіє до альтернативних способів вирішення конфліктів. Належність до професії юриста чи психолога, експертні знання в певній галузі  іноді більше заважають, ніж допомагають, адже непросто вести процес так, щоб сторони самі знайшли вихід. Медіатор має працювати з інтересами, а не надавати поради з огляду на минулий професійний досвід.

Відповідальність

На час написання цього матеріалу медіатор в Україні вже має певний статус, проте Закон "Про медіацію" перебуває на стадії розробки, а тому питання юридичної відповідальності залишається неврегульованим.

Допоки є законодавча невизначеність, варто встановити, які підходи треба застосовувати й на що зважати для вироблення оптимальної концепції.

Передусім необхідно розрізняти відповідальність як низку заходів впливу на порушника правил і норм, і відповідальність як сферу(и), за яку(і) відповідає медіатор у процесі підготовки й проведення медіації.

Ми зосередимося на відповідальності саме як заході впливу.

На нашу думку, міра відповідальності медіатора має базуватися на його ролі та на обсягу повноважень у процесі. Як було зазначено вище, один із основних моментів у класичній фасилітативній моделі медіації, яка в Україні зараз найрозповсюдженіша, полягає в тому, що медіатор не виносить рішень і навіть не пропонує сторонам варіантів вирішення. Водночас він безпосередньо відповідає його ефективність: чи витримано певну структуру процесу, яка забезпечує його ефективність, чи проведено роботу з емоціями сторін, чи відбувається рух у комфортному для всіх учасників темпі тощо. Від якості цього процесу може залежати його результат. Тому ми вважаємо, що питання відповідальності медіатора варто розглядати саме в площині забезпечення процесу та також дотримання основних принципів медіації (особливо в частині конфіденційності).

Навіть за відсутності законодавчого регулювання медіаторська спільнота прагне до створення саморегулівних механізмів для ринку медіації. Окремі організації встановлюють для медіаторів – членів таких організацій певні правила й процедури, які, серед іншого, містять норми та механізми щодо відповідальності.

Наприклад, Національна асоціація Медіаторів України (далі – НАМУ) свого часу розробила Кодекс етики медіатора, який є обов'язковим для всіх членів НАМУ й відкритим для приєднання організацій та окремих медіаторів.

У разі порушення медіатором норм кодексу етики сторона спору, у якому медіатор надавав послуги, може звернутися зі скаргою, яку розглянуть кваліфіковані медіатори, залучені НАМУ. У разі доведення суттєвого порушення етичних вимог медіатора може бути виключено з реєстру та/або організації.

ВИСНОВОК: Медіація, яка все ще перебуває на початку свого великого шляху, ставить питання якості та репутації цієї послуги на перше місце. Тому ми впевнені, що репутація й професіоналізм є найважливішими характеристиками медіатора, які варто берегти, незважаючи на відсутність законодавчого регулювання, адже це найголовніший капітал і стримувальнийий важіль відповідальності професіонала в будь-якій сфері.