logo-image
Етика та репутація в юридичному бізнесі
Автор: Таліна Кравцова
Джерело: Юридична Газета. – №12-13. – 29 березня 2019 р.
Завантажити

Сьогодні виклики юридичного бізнесу стосуються не лише належної якості юридичних послуг та позитивних результатів для клієнта, але й бездоганної репутації правника та дотримання ним етичних норм. Лорд Філіп Честерфілд говорив: «Куди б ми не йшли, наш імідж (не важливо, хороший чи поганий) нас обов’язково випередить». Це висловлювання є особливо актуальним в умовах бурхливого розвитку інформаційних технологій, коли потенційний клієнт, перш ніж звертатися за наданням правової допомоги, має можливість безперешкодно знайти необхідну інформацію про юриста (юридичну фірму) та зробити відповідні висновки. Зазначене актуалізує проблематику репутації та іміджу кожного юриста, що безпосередньо впливає на сприйняття юридичної фірми, яку він представляє.

Питання репутації є актуальним для всіх без винятку правників та юридичних фірм. Репутацією вважається громадська думка, оцінка, усталене уявлення про особу. Професійна (або ділова) репутація формується на основі фактів, які характеризують особу як представника певної професії чи бізнесу, надають інформацію про її професійні та управлінські здібності.

В юридичному бізнесі репутація юриста може мати внутрішні та зовнішні прояви. Зовнішнє вираження репутації юриста стосується його сприйняття, передусім, клієнтами, опонентами та колегами з інших юридичних фірм. Внутрішні прояви репутації виявляються в межах фірми, в якій працює юрист, та стосуються оцінки його професійних здібностей керівництвом, підлеглими та іншими колегами.

Для формування репутації юриста вагоме значення має відповідність його діяльності вимогам закону та дотримання ним правил професійної етики. Незважаючи на те, що відповідальність за дотримання правил професійної етики лежить лише на юристах, які мають статус адвоката, це не означає, що інші юристи, які працюють у приватному секторі, не повинні дбати про дотримання етичних норм.

В будь-якому правовому суспільстві юристу відводиться особлива роль, а його призначення не обмежується сумлінним виконанням свого обов'язку в межах закону. Кожен юрист повинен діяти в інтересах права, а також в інтересах тих, чиї права та свободи йому довірено захищати.

Правила етичної поведінки мають застосовуватися на всіх етапах відносин юриста з клієнтом у процесі надання йому правової допомоги в різних формах; з колегами під час професійного спілкування; з органами державної влади, їхніми службовими та посадовими особами у процесі представництва інтересів клієнта та дій від його імені; суспільством загалом у процесі виконання соціального призначення правозахисника.

Незважаючи на формальне закріплення правил адвокатської етики, їх виконання завжди залишається питанням професійної свідомості та сумління кожного окремого правника. Професійна етика є настільки тонким елементом юридичної практики, що її навряд чи можна регламентувати повною мірою.

На мою думку, українські правники достатньо правильно розуміють основоположні принципи професійної етики. Однак розуміння тонкощів та певних специфічних положень, а також їх дотримання залишаються на низькому рівні. Розглянемо кілька прикладів. 

Не викликає сумнівів загальне правило про те, що юрист завжди зобов'язаний діяти в інтересах клієнта, які превалюють над його власними інтересами та інтересами колег-юристів. Однією зі складових частин зазначеного принципу є положення про те, що правник не повинен вести справу, яка не відповідає рівню його професійної компетенції, без участі в ній іншого юриста (адвоката), який володіє необхідною компетенцією. На жаль, в сучасних реаліях достатньо поширеними є ситуації, коли представник не лише береться за справу, яка не відповідає рівню його компетенції, але й обіцяє клієнту гарантований позитивний результат. Таким чином, юрист поступається інтересами клієнта, надаючи перевагу власним інтересам, що полягає в отриманні гонорару за надані послуги. Безперечно, така поведінка підриває не лише репутацію окремого юриста та фірми, яку він представляє, але й адвокатури як соціального інституту загалом.

Фундаментальний принцип уникнення конфлікту інтересів полягає в тому, що адвокат (юрист) зобов'язаний припинити обслуговування клієнтів у разі наявності взаємної суперечності їхніх інтересів, а також у разі виникненні загрози порушення конфіденційності або загрози незалежності представника чи фірми. Представник зобов'язаний утриматися від обслуговування нового клієнта, якщо це може викликати виникнення загрози порушення конфіденційності відомостей, які довірені йому попереднім клієнтом, або якщо інформація, що є у розпорядженні юридичної фірми чи окремого юриста про стан справ попереднього клієнта, може стати джерелом переваг для нового клієнта.

Описані положення стосуються принципу конфлікту інтересів та демонструють його взаємозв’язок з принципом конфіденційності. На мою думку, лише широке розуміння двох зазначених принципів, за яких навіть потенційна загроза інтересам клієнта є підставою для відмови від ведення справи, може вважатися дотриманням етичних норм.

Одним з актуальних питань є дотримання етичних норм у соціальних мережах. Сьогодні майже всі правники бажають йти в ногу з часом та активно користуються соціальними мережами. Юридичні фірми створюють корпоративні сторінки з метою реклами та залучення клієнтів. Одночасно з популяризацією соціальних мереж постало питання коректності їх використання. Нерідкісними є випадки грубого порушення правил етичної поведінки в мережі, публічне з’ясовування стосунків з опонентами, гострі суперечки, зміст яких виходить за межі професійного спілкування, поширення недостовірної та розголошення конфіденційної інформації тощо.

Єдиним регулятором поведінки правника в мережі Інтернет наразі є ст. 57 Правил адвокатської етики, яка передбачає, що у своїх публіцистичних матеріалах адвокат не повинен поширювати відомості, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які паплюжать честь, гідність чи ділову репутацію інших адвокатів, або престиж адвокатури загалом, а обґрунтовану критику зазначених осіб або адвокатури необхідно викладати у коректній формі. На жаль, сьогодні можна констатувати низький рівень культури спілкування в соціальних мережах, що призводить не лише до приниження адвоката та його репутації, але й до грубих порушень прав клієнта, які повинні мати найвищий пріоритет.

Проблемним є питання етики тих представників юридичної спільноти, які не мають спеціального статусу адвоката. Для юристів правила професійної етики не закріплені, а отже, не настає відповідальність за їх порушення. Для уникнення цієї проблеми потрібно розробити локальні правила професійної поведінки (на рівні окремих юридичних фірм). Існування таких правил та закріплення їх обов’язковості у договорах про надання правової допомоги з кожним клієнтом слугуватиме додатковою гарантією дотримання юристом етичних норм та мінімізує ризики для репутації фірми.

Підсумовуючи висвітлені ідеї, варто зазначити, що питання репутації та професійної етики юриста є взаємопов'язаними та нероздільними. Побудувати міцну й позитивну репутацію як окремого юриста, так і юридичної фірми неможливо без відповідності високим стандартам професійної етики та культури. Кожному представнику юридичної спільноти сьогодні потрібно усвідомити своє соціальне призначення та завдання, які він виконує перед суспільством, а ефективне виконання таких завдань є неможливим без дотримання етичних правил.