Судова практика Верховного Суду у справах про банкрутство фізичних осіб: на що варто звернути увагу
За даними українського сервісу Опендабот, за період з початку впровадження в Україні процедури неплатоспроможності (банкрутства) фізичних осіб у жовтні 2019 року до жовтня 2022 року процедуру банкрутства було розпочато щодо 978 боржників. Ця цифра видається ще більш мізерною в порівнянні зі США, де лише за 2023 рік число фізичних осіб, що вдались до процедури банкрутства, склало 416,607.
Попри непопулярність даного інструменту (ініціювання процедури банкрутства фізичними особами) ФОП має ряд переваг, зокрема: (1) процедуру банкрутства може ініціювати лише сам боржник; (2) припиняється нарахування штрафів та інших фінансових санкцій, а також відсотків за зобов’язаннями боржника; (3) вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; (4) вирішення проблемної заборгованості як такої. Особа може «почати життя спочатку», що з урахуванням реалій війни може стати дійсно рятівною нагодою.
Для полегшення розуміння процедури банкрутства нижче розглянемо деякі актуальні та вагомі позиції Верховного Суду у справах щодо неплатоспроможності (банкрутство) фізичних осіб, які можуть стати в пригоді як боржникам, так і потенційним кредиторам.
1. Перелік підстав для ініціювання процедури банкрутства боржника - фізичної особи не є вичерпним
У постанові КГС ВС від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20 колегія суддів розтлумачила норму ч. 2 ст. 115 Кодексу законів про банкрутство («КУзПБ»), яка визначає підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Суд дійшов таких висновків:
1) з огляду на вжиття законодавцем словосполучення "інші обставини" перелік підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи не є вичерпним;
2) для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи достатньо навіть однієї або більше однієї підстави у будь-яких комбінаціях наведених у ч. 2 ст. 115 КУзПБ, оскільки законодавцем імперативно не визначено обов`язковим існування сукупності всіх чотирьох підстав як умови для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи;
3) наявність у боржника майна не виключає можливості існування в нього прострочених зобов`язань перед його кредиторами як однієї із підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Резюмуючи, суд також підкреслив, що, розглядаючи заяву боржника в підготовчому засіданні, суд з урахуванням положень ГПК України повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до ст. 116 КУзПБ та з`ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Даний висновок також можна зустріти в ряді інших постанов Верховного Суду (див. постанови КГС ВС від 18.01.2024 у справі № 911/2308/23; від 11.01.2024 у справі № 924/622/23; від 28.09.2022 у справі № 916/106/22).
2. Підвищений стандарт доказування для кредиторів
З введенням в дію КУзПБ, Верховний Суд почав активно формувати понятійно-категоріальний апарат. Однією з таких категорій став підвищений стандарт доказування для кредиторів у справах про банкрутство.
Судова практика наголошує, що в разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (див. постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 01.06.2021 у справі № 911/2581/14).
У постанові КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20 було деталізовано, в чому полягає сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство, а саме:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство потрібно виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
Цікавими справами в межах категорії справ про банкрутство фізичної особи є, зокрема, позиції Верховного Суду в постановах від 01.03.2023 у справі № 902/221/22 та від 04.05.2023 по справі № 925/636/22.
У першій справі колегія суддів погодилася з висновками попередніх інстанцій щодо відмови кредитору-фізичній особі у визнанні її вимог до боржника через ознаки фіктивності договору позики. Суд вказав, що:
"Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника господарському суду варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім."
Щодо другої справи, то суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови кредитору в задоволенні його кредиторських вимог. Суд першої та апеляційної інстанції відмовив у визнанні заявлених банком грошових вимог до боржника з мотивів ненадання ним доказів на підтвердження: виконання рішення суду, факту, дати та ціни продажу предмета застави та недостатності вартості майна для задоволення усіх грошових вимог заявника. Судами також були залишені без уваги розрахунок заборгованості, копії кредитного договору, рішення суду про звернення стягнення на заставне майно боржника та банківські виписки по особовому рахунку боржника.
Відправляючи справу на новий розгляд, колегія суддів вчергове закцентувала увагу на принципі підвищеного стандарту доказування та перевірці судами вимог кредиторів та поданих на їх підтвердження доказів.
Важливими в межах даної справи є вказівки Верховного Суду щодо того, що (які докази) судами попередніх інстанцій не надано жодної правової оцінки або ж залишено без належної уваги:
¾ заяву кредитора щодо виконання ухвали у справі про витребування в банку документів на підтвердження реалізації предмета застави, в якій повідомлено, що в місці знаходження банку (кредитор) велися та ведуться активні бойові дії, через що представники банку були змушені евакуюватися до інших населених пунктів, доступу до офісу товариства та документів немає;
¾ виписки з особового рахунку позичальника, зокрема щодо відображення у них операції, адже виписки можна вважати належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту;
¾ відомостям щодо заявлених грошових вимог банку наведеним керуючим реструктуризацією Максимовим А. А. у повідомленні про результати розгляду грошових вимог у їх взаємовідповідності (співвідношенні) з відомостями висвітленими ним згодом у долученому під час розгляду справи звіті про результати перевірки декларації боржника щодо наявної суми заборгованості боржника перед банком згідно з даними зведеного виконавчого провадження.
3. Відчуження належного боржнику майна в "підозрілий період"
Як було сказано раніше, провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути відкрите лише за ініціативою самого боржника, і така процедура спрямована на "реабілітацію" саме добросовісної особи. Однак трапляються випадки, коли деякі особи перед ініціюванням власної процедури банкрутства намагаються «переписати» майно іншій особі, зокрема члену сім’ї, аби уникнути погашення боргу перед кредиторами шляхом звернення стягнення на наявне майно.
Нагадаємо, що підозрілим періодом вважається вчинення правочину в упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі (див. постанову КГС ВС від 18.07.2022 по справі № 904/6251/20 (904/316/21)).
Так, у справі №925/1626/21 суд апеляції дійшов до висновку, що передача боржником свого майна (боржник відчужив частку в нерухомому майні за 5 місяців до подачі заяви до суду, а також зняв з обліку автомобіль за 3 місяці до подачі заяви до суду) у "підозрілий період" на користь членів сім`ї/інших осіб свідчить про те, що заявник штучно створив свою неоплатність, щоб скористатися пільгами, які передбаченні у процедурі неплатоспроможності. Дані фактичні обставини були покладені в основу постанови апеляції про закриття провадження на підставі п. 2 ч. 7 ст. 123 КУзПБ.
Колегія суддів Верховного Суду погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про штучність створеної боржником неплатоспроможності, яку він здійснив, відчуживши належне йому майно в "підозрілий період", наслідком чого стала повна відсутність у нього будь-якого майна, аби надалі скористатися пільгами, які передбачені у процедурі неплатоспроможності, що свідчить про намагання ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами.
4. Закриття провадження у справі про банкрутство у зв’язку з відсутністю ознак неплатоспроможності
Продовжуючи тему "недобросовісних" боржників, які хоч і мають змогу виконати зобов'язання, проте вдаються до процедури власного банкрутства, окремої уваги заслуговує постанова Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 922/1426/21.
У справі судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що загальна сума доходів боржника протягом трьох останніх років до порушення провадження у справі про неплатоспроможність становила 12 119 542,64 грн, а разом із сумою доходів членів його родини - 15 118 467,33 грн, або 419 957,42 грн на місяць (15 118 467,33 грн/ 36 місяців). Водночас загальна сума заборгованості боржника перед кредиторами складає лише 12% від суми доходів боржника, а 10,26% - від загальної суми доходів боржника та членів його родини.
Судами також було враховано, що до моменту відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення у справі № 922/2319/20 про стягнення з боржника на користь ТОВ "Global Retail" заборгованості в сумі 1 263 380,00 грн ФОП відповідно до декларації про її майновий стан станом на 2018, 2019, 2020 роки продовжувала займатись господарською діяльністю, а відповідний дохід від підприємницької діяльності за 2019 рік склав 3 915 307,95 грн, за 2020 рік - 3 149 600,80 грн. Тобто боржник мав об`єктивну можливість погасити вказану заборгованість.
Підтримуючи позицію судів попередніх інстанцій щодо закриття провадження у справі про банкрутство ФОП, Верховний Суд підсумував, що ФОП, маючи понад 15 млн грн загальної суми доходів (разом із сумою доходів членів його родини), замість погашення грошових зобов'язань перед кредиторами у загальному розмірі 1 560 847,23 грн, після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення щодо стягнення з неї на користь ТОВ "Global Retail" 1 263 380,00 грн, звернулася до суду з заявою про неплатоспроможність.
Верховний Суд вкотре наголосив, що результат процедури відновлення платоспроможності боржника не має бути направлений на уникнення та переслідувати цілі унеможливлення задоволення кредиторських вимог до боржника, адже у протилежному випадку така процедура втрачає свій сенс.
Висновки
Очевидним є той факт, що реалії війни вплинули на всіх та кожного. Так само, на наш погляд, є очевидним та риторичним питання використання передбаченої законодавством змоги ініціювати щодо себе, як фізичної особи, процедуру банкрутства.
З огляду на проаналізовану практику, зокрема "недобросовісних" боржників, вагомою пропозицією є інтегрування до законодавства санкції за намагання ввести в оману як суд, так і кредиторів щодо своєї неплатоспроможності і дійсного стану справ. Це може мати вигляд:
1) застосування заходів процесуального примусу за зловживання процесуальними правами, які передбачені процесуальними кодексами, зокрема й ГПК України. Так, за аналогією про подання завідомо безпідставного позову можна чітко виокремити одну з ознак зловживання процесуальними правами як подання завідомо безпідставної заяви про неплатоспроможність; або
2) поширення положення норми абз. 2 ч. 2 ст. 135 КУзПБ (фізична особа не може вважатися такою, яка має бездоганну ділову репутацію, протягом трьох років після визнання її банкрутом) на випадки, коли суд закрив провадження у зв’язку з відсутністю ознак неплатоспроможності, адже останнім виявлено, що боржник реально міг виконати зобов'язання взяті зобов'язання, однак для їх уникнення ініціював процедуру банкрутства (див., наприклад, справу № 922/1426/21 вище).
Іншою схожою пропозицією є застосування до таких осіб категорії "сумнівна ділова репутація" з внесенням відповідного запису до ЄДРПОУ на певний строк (якщо це фізична особа-підприємець).
