logo-image
Нові правила арбітрабельності спорів: крок вперед чи два назад?
Автор: Світлана Чепурна, Оксана Легка
Джерело: Юрист&Закон. – №47. – 14 грудня 2017 р.
Завантажити

У Стратегії сталого розвитку "Україна – 2020" особливу увагу приділено судовій реформі як одній з головних віх на шляху успішного розвитку нашої країни. Основні пріоритети та завдання реформування судової системи було детально викладено в Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 – 2020 роки (далі – Стратегія судової реформи). Стратегія судової реформи визначила підвищення ефективності правосуддя й оптимізації повноважень судів різних юрисдикцій як пріоритетний вектор руху. Своєю чергою, це завдання мало вирішуватися, у тому числі, за допомогою розширення способів альтернативного (позасудового) урегулювання спорів, зокрема шляхом збільшення переліку категорій справ, що можуть вирішуватися третейськими судами.

На виконання Стратегії судової реформи було розроблено проект Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 23 березня 2017 року № 6232, який надалі було прийнято в другому читанні й у цілому 3 жовтня 2017 року. У Пояснювальній записці до нього згадується, що сприяння альтернативному вирішенню спорів у третейських судах і міжнародному комерційному арбітражі – одне із пріоритетних завдань майбутньої судової реформи. Після набрання чинності 15 грудня 2017 року Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII основні процесуальні кодекси, включаючи Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК), буде викладено в новій редакції.

Суть змін

У новій редакції ГПК праву сторін передавати спори на розгляд третейського суду та міжнародного комерційного арбітражу присвячено окрему статтю 22. До слова, безпосередня вказівка в цій статті на категорії спорів, що розглядаються в міжнародному комерційному арбітражі поряд зі спорами, віднесеними до компетенції третейських судів, свідчить про те, що нові правила ГПК мають застосовуватися як до третейських судів, створених згідно із Законом України "Про третейські суди", так і до міжнародного комерційного арбітражу. Вочевидь, такий підхід до структурування цієї норми поставить крапку в дискусії про те, чи охоплює в контексті арбітрабільності поняття третейського суду також і міжнародний комерційний арбітраж.

Так, частиною першою ст. 22 нової редакції ГПК закріплено, що спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на розгляд третейського суду та міжнародного комерційного арбітражу. Це означає, що спори, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, включаючи спори, пойменовані в ст. 20 нової редакції ГПК, і спори, не пойменовані в ГПК, але такі, що мають цивільно-правовий або господарсько-правовий (комерційний – у термінології Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж") характер, потенційно можуть бути предметом арбітражного розгляду з огляду на положення ГПК.

Згідно із загальним правилом для того щоб остаточно встановити, чи підлягає спір арбітражному розгляду, слід переконатися у відсутності прямої законодавчої заборони на передачу відповідної категорії спору до арбітражу. У новій редакції ГПК така заборона міститься в частині першій ст. 22, де визначено категорії спорів, що не можуть бути передані на розгляд третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу (тобто неарбітрабільні спори).

Нагадаємо, що в частині другій ст. 12 чинної редакції ГПК передбачено лише три категорії справ, які не можуть бути передані на розгляд третейського суду, а саме: (1) спори про визнання недійсними актів, (2) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, а також (3) корпоративні спори.

При швидкому перегляді, порівнюючи чинну та нову редакцію ГПК, можна зробити висновок, що в новій редакції суттєво розширено коло неарбітрабільних спорів з можливістю доповнювати цей перелік іншими законами. Для загального уявлення щодо категорій неарбітрабільних спорів згідно з новою редакцією ГПК пропонуємо їх систематизувати таким чином:

(1) корпоративні спори (тобто спори між учасниками юридичної особи або між юридичною особою та його учасником, у тому числі вибулим учасником, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи);

(2) похідні спори про відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи за позовом власника (учасника) такої юридичної особи, поданим у його інтересах;

(3) спори щодо державної реєстрації або обліку прав на цінні папери;

(4) спори щодо визнання недійсними актів, а також спори стосовно оскарження актів (рішень) господарюючих суб'єктів та їх органів, посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності;

(5) спори щодо державної реєстрації чи обліку прав на нерухоме майно, а також спори щодо вимог щодо реєстрації майна та майнових прав, здійснення інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору стосовно такого майна або майнових прав або корпоративного спору;

(7) деякі категорії спорів щодо права інтелектуальної власності (наприклад, спори щодо збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, спори щодо реєстрації й обліку прав інтелектуальної власності, спори щодо дії патентів і свідоцтв, визнання торговельної марки добре відомою тощо);

(8) спори щодо приватизації майна, а також спори щодо укладення, зміни, розірвання та виконання договорів про публічні закупівлі;

(9) спори, що виникають із відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, у тому числі спори щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України та справи за заявами органів Антимонопольного комітету України;

(10) спори в справах про банкрутство та справах з майновими вимогами до боржника, щодо якого відкрито провадження в справі про банкрутство (наприклад, спори про визнання недійсними договорів, укладених боржником, у тому числі за позовом контролюючого органу), а також справах за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження в справі про банкрутство;

(11) спори щодо оскарження рішень третейських судів і видачі наказу на примусове виконання рішень третейських судів, створених згідно із Законом України "Про третейські суди".

Із зазначеного вище випливає, що, установлюючи нові правила арбітрабільності спорів, законодавець мав на меті якомога точніше визначити лінію демаркації між компетенцією державних судів та арбітражу. При цьому певною мірою було загублено первісну концепцію, закріплену в Стратегії судової реформи, стосовно збільшення переліку категорій справ, які можуть бути арбітрабільними.

Очевидно, що стосовно вищевказаних неарбітрабільних категорій спорів червоною ниткою проходить їхня потенційна можливість зачіпати публічні інтереси. Водночас слід зазначити, що більшість таких спорів не могли і не можуть бути передані на розгляд арбітражу з огляду на їхню правову природу, а не наявність відповідної норми в ГПК.

Зворотною стороною медалі підходу, використаного в ГПК, є те, що в реальному житті цілком можуть виникнути ситуації, коли конкретний спір, який формально належить до категорії неарбітрабільних згідно з ГПК, торкатиметься цивільно-правових (комерційних) аспектів відносин між сторонами. У такому випадку штучне обмеження права сторін звернутися до арбітражу як альтернативного способу вирішення спорів вбачається необґрунтованим. До речі, цю проблематику частково адресовано в частині другій ст. 22 нової редакції ГПК, згідно з якою цивільно-правові аспекти (1) спорів щодо приватизації майна, (2) спорів щодо захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності, (3) спорів, що виникають із відносин, пов'язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, а також (4) спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.

Арбітрабільність корпоративних спорів

Питання арбітрабільності корпоративних спорів є одним із найбільш дискутованих. У ст. 22 нової редакції ГПК було збережено підхід щодо неарбітрабільності цієї категорії справ. Однак цією самою статтею закріплено правову можливість передати корпоративний спір на вирішення міжнародного комерційного арбітражу за умови укладення відповідної арбітражної угоди між юридичною особою й усіма її учасниками. Слід зазначити, що існуюче законодавство не містить вказівок на те, чи має така угода бути викладена у форматі окремого договору або ж її може бути інкорпоровано до статуту товариства.

У цьому контексті цікаво те, що згідно з п. 4 частини першої ст. 20 нової редакції ГПК до спорів, що відносяться до юрисдикції господарських судів, окремо віднесено "спори, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі". Примітно, що ст. 22 нової редакції ГПК не відсилає до цього положення як до категорії неарбітрабільних спорів, тобто спори, що випливають із договорів купівлі-продажу акцій і часток, однозначно можуть бути предметом арбітражного розгляду. Нагадаємо, що раніше питання щодо того, чи належать ці спори до категорії корпоративних спорів, у судовій практиці не знайшло послідовної відповіді. Також були випадки, коли недобросовісні боржники успішно посилалися на правову невизначеність, що склалася у цьому питанні, для ухилення чи штучного затягування виконання арбітражних рішень, заявляючи про корпоративний характер спору та його підсудність виключно господарським судам України.

Питання найближчого майбутнього

Попри те, що результати судової реформи в цілому можна буде оцінити тільки згодом, цілком можливо (і, найімовірніше, так і буде), що вже відразу після набрання чинності новою редакцією ГПК перед юридичною спільнотою буде поставлено низку викликів і питань, у тому числі щодо арбітрабільності.

Насамперед, це стосується поточних арбітражних розглядів, а також винесених, але ще не виконаних арбітражних рішень у спорах, що за формальними ознаками буде кваліфіковано як неарбітрабільні з 15 грудня 2017 року. Адже згідно зі ст. V (2)(a) Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958) у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, у якій запитується визнання та виконання, вирішить, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни. При цьому згідно із загальним правилом, закріпленим у нових редакціях процесуальних кодексів, судочинство має здійснюватися відповідно до законів, що діють під час здійснення окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи. Тобто не можна виключити ймовірність того, що, вирішуючи питання про виконуваність арбітражного рішення після 15 грудня 2017 року, суд керуватиметься новими нормами ГПК щодо арбітрабільності й матиме формальні підстави відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення, якщо його було винесено в спорі з категорії неарбітрабільних. Водночас такий формалістичний підхід явно буде дискредитуючим щодо арбітражу як надійного способу розгляду, тому сподіваємося, що суди керуватимуться духом закону, застосовуючи законодавство відносно арбітрабільності спорів, що діє на момент укладення арбітражної угоди чи на момент початку арбітражного розгляду, або ж оберуть інший справедливий підхід до цього питання.

Також для юристів-практиків не зайвим буде рекомендувати клієнтам провести перевірку арбітражних угод, укладених з контрагентами, на предмет їх відповідності новим правилам арбітрабільності й відповідної можливості виконання, а також провести переоцінку ризиків і перспектив планованих чи поточних арбітражних процесів з урахуванням нововведень ГПК.

Темна тема
Світла тема
Великі шрифти
Нормальні шрифти