logo-image
"Надати не можна відмовити" де ставити кому? Запит слідчого в порядку статті 93 КПК України
Автор: Дмитро Дубцов
Джерело: Юрист&Закон. – №03. – 24 січня 2019 року
Завантажити

Представники бізнесу нерідко стикаються із подібними запитами правоохоронців. Для невеликої локальної компанії це часто простий вибір варіанту відповіді; для великої іноземної – аналіз, консультація, необхідність надати роз’яснення до Головного офісу. Але і  в першому, і в другому випадку це часто закінчується відмовою надавати документи слідчому. Хтось посилається на відсутність обов'язку надавати відповідь та необхідність отримання слідчим дозволу на тимчасовий доступ до таких документів у слідчого судді, хтось посилається на Лист ВССУ, із змісту якого випливає, що надання документів у відповідь на такий запит є добровільним.

Проте чи завжди відмова надавати документи – це найкращий вихід?

Що каже законодавство

Для початку варто згадати, що такі запити надходять до представників бізнесу з посиланням на частину 2 статті 93 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), яка уповноважує сторону обвинувачення (що включає і слідчого, і прокурора) витребовувати та отримувати від, зокрема, підприємств, установ та організацій речі, документи та відомості з метою збирання доказів у кримінальному провадженні. Варто одразу прояснити, що таке «збирання доказів» може ґрунтуватися лише на бажанні відповідної посадової особи дізнатися вказану у запиті інформацію, що не підкріплене рішенням суду та, можливо, навіть іншими обґрунтованими підставами.

 

Враховуючи актуальність питання, варто визначити можливі варіанти дій при отриманні такого роду запитів, а також розглянути відповідні ризики. 

По-перше, при отриманні запиту варто звернути увагу на загальне його оформлення:

  • у запиті обов’язково має зазначатися ПІБ та посада особи, яка запитує інформацію або документи (також не зайвим буде перевірити, чи дійсно така особа працює у відповідному правоохоронному органі на зазначеній посаді);
  • запит має бути надруковано на бланку відповідного правоохоронного органу;
  • запит має містити інформацію про номер кримінального провадження, про факт, щодо якого воно здійснюється (іноді цей факт об’єктивно не може мати відношення до тієї інформації або документів, які запитуються);
  • запит має містити обґрунтування (реальні підстави) необхідності отримання тих чи інших документів.

Такі обставини окремо або у своїй сукупності вже можуть свідчити про відсутність у компанії підстав для надання документів на запит. Проте, якщо запит оформлено належним чином, необхідно розглянути можливі варіанти відповіді. 

Відмова надати документи та ризики, які повинні враховуватися

Найпоширенішою реакцією на поданий в порядку ст.93 КПК України запит є відмова у наданні документів з тих чи інших підстав.

Дійсно, іноді метою слідчого при зверненні з таким запитом може бути спроба отримати документи за принципом «раптом пощастить» або навіть гірше – вплинути на законну діяльність компанії з тих чи інших причин. Справді, в такому випадку відмова надати документи буде цілком логічною реакцією, а також адекватним захистом. На практиці частими є випадки, коли після такої відмови (або взагалі ігнорування запиту) компанія більше ніколи не чула про слідчого та про відповідне кримінальне провадження, що може свідчити про відсутність реальних підстав для звернення до суду для примусового отримання таких документів.

При цьому, в інших випадках після відмови або ігнорування запиту слідчий дійсно може застосувати спосіб отримання необхідних документів, на який має прямо передбачене законом право – звернення до слідчого судді із клопотанням про дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів (із правом вилучення оригіналів або без такого). Іноді такий розвиток подій вважається більш сприятливим через можливість отримати ухвалу слідчого судді, де прописано більше деталей про кримінальне провадження, обґрунтування причин звернення саме до компанії, а в деяких випадках і конкретний перелік речей та документів, доступ до яких надано. Теоретично представника компанії навіть можуть викликати на засідання, де вирішуватиметься питання про надання такого доступу (що дає шанс довести відсутність підстав для цього).

На жаль, такий план спрацьовує не завжди. На практиці виклик представника компанії, до документів якої планують отримати тимчасовий доступ, у судове засідання майже ніколи не забезпечується належним чином (навіть якщо заздалегідь подане клопотання із проханням його забезпечити), а ухвала часто не містить розгорнутого опису фабули кримінального провадження, тим більше – адекватного обґрунтування причини звернення до компанії  (забігаючи наперед – ухвала про надання дозволу на проведення обшуку так само часто не містить вичерпної інформації щодо вказаних питань). На практиці оскарження подібних ухвал зазвичай не має позитивних для компанії результатів.

У випадку відмови надати документи на вимогу слідчого можливий також інший, найменш сприятливий для компанії варіант розвитку подій – проведення обшуку з метою вилучення необхідних слідчому документів. Дійсно, з точки зору законодавства у такому випадку тимчасовий доступ мав би передувати обшуку, проте на практиці непоодинокі випадки пропущення слідчим стадії тимчасового доступу.

У цьому аспекті варто зазначити, що слідчі судді досить часто використовують формальний підхід до надання дозволу на проведення обшуку, не заглиблюючись в аналіз обставин справи. Окрім цього, безпосередньо під час проведення обшуку існує значний ризик вилучення документів, які прямо не передбачені в ухвалі, тобто вилучення тих документів, які слідчий сам забажає. На практиці непоодинокі випадки, коли в ухвалі прописано можливість вилучення буквально одного документа, а слідчий з’являється на обшук із власним переліком документів, які йому необхідні, та націлено шукає і вилучає саме їх. Окрім цього, існує ризик постановлення ухвали без зазначення конкретного та обмеженого переліку документів та речей, які можна вилучити.

Доцільність надання документів у відповідь на запит слідчого

Таким чином, відмовляючи слідчому у наданні документів на запит, компанія ризикує можливістю вилучення у неї набагато більшої кількості документів. . Адже при наданні відповіді на запит добровільно компанія самостійно регулює кількість наданих документів, що неможливо у випадку застосування слідчим примусових процедур їх отримання.

З огляду на це у кожному конкретному випадку рекомендується окремо оцінювати необхідність надання тої чи іншої відповіді та пов’язані з цим ризики.

Зокрема, у випадках, коли компанія впевнена у законності своєї позиції, швидке надання відповідних документів слідчому може звільнити підприємство від безпідставних заходів процесуального примусу та пов'язаному із ними перешкоджанню нормальній роботі компанії. Допомогти, а також уникнути необхідності витрачати ресурси на подальші дії в рамках даного кримінального провадження.

Допомогти визначити найкращу стратегію поведінки може детальний аналіз отриманого запиту та зазначеного у ньому кримінального провадження. Важливо спиратися не лише на інформацію, викладену у самому запиті, а також проаналізувати дані Єдиного державного реєстру судових рішень на предмет ухвал, винесених у його рамках, що можуть містити відомості щодо обставин провадження. У той же час не слід нехтувати пошуком інформації у пресі, адже іноді там також можна знайти додаткові деталі справи. Аналізуючи отриманий запит та провадження загалом варто врахувати орган, який здійснює досудове розслідування, та підрозділ, до якого відноситься слідчий; дату внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР; кваліфікацію, визначену слідчим; фабулу тощо.  Іноді варто також зв’язатися безпосередньо з слідчим і уточити мету надання запиту та суть справи.  Окрім цього, необхідно проаналізувати всередині компанії суть транзакцій чи обставин, яких стосується запит.

Аналіз вказаних факторів та джерел у своїй сукупності  практично в усіх випадках дозволяє обрати оптимальну тактику реагування на запит.

Таким чином, при отриманні запиту слідчого або прокурора у порядку статті 93 КПК не варто розглядати виключно варіант жорсткої відмови або повного його ігнорування. У кожному конкретному випаду варто уважно оцінити ризики та переваги різних варіантів відповіді на нього і обрати найкращий.