.jpg)
Паша, ти з Asters 10 років, тому що… у мене забрали паспорт і вдягнули електронний браслет (сміється).
А якщо серйозно, то Asters – це, в першу чергу, команда хороших людей, які до того ж є й топовими правниками. Це стосується як антимонопольної практики, так і інших наших юристів. Всі розуміють, що мій позитивний результат – це перемога всієї компанії, тому завжди готові допомогти, підказати або поділитись корисними прикладами із власного досвіду.
Більше того, тут мене оточують не просто колеги, а й насправді цікаві люди зі своїми хобі, інтересами та історіями. Музика, біг, книжки, новий серіал чи навіть садівництво – на кухні завжди можна знайти співрозмовника до душі. У нас був юрист, який на стелажах зберігав не документи, а модельки автомобілів, а в одному з кабінетів можна побачити колекцію World War Robots. Чи ви думали, що лише в IT-шників буває цікаво?
По друге, Asters дає можливості досягти висот в професії. Тут цінують розум, старанність та наполегливість і дають можливість все це реалізувати. Шлях до успіху може бути довгим і точно не буде простим, але єдиною перепоною на ньому може стати лише власне небажання викладатися на 100%. За роки моєї кар'єри тут я завжди відчував себе частиною чогось більшого, моя робота давала результати і ніколи не було розуміння, що рухаєшся не туди.
І про матеріальні речі – Asters забезпечує хороший соціальний пакет, конкурентну зарплату, можливість комфортної роботи з дому та сучасний офіс в центрі міста з інстаграмними краєвидами.
Я б не назвав Asters "зоною комфорту", бо робота складна і постійні нові виклики не дають розслабитися, але я б точно не хотів звідси виходити.
Опиши Asters в трьох словах
"Поверніть мій паспорт!"
Чи може "Прийшов, побачив, переміг"
Ні, краще: "Армія, мова, віра"
А ще: "Тут мій дім" (сурми сурмлять і погляд в далечінь…)
А якщо серйозно, то "Я тут надовго"
Що ти зробив після першого успішно завершеного проєкту?
Я навіть не помітив, коли це сталося. В ту "сиву давнину" я поєднував навчання в універі і роботу, тому часу на святкування або навіть внутрішнє усвідомлення якоїсь перемоги просто не було. Тож правильна відповідь – після першого успішного проєкту я працював над наступними.
Але все ж були моменти, які запам'яталися:
- Коли мене взяли після стажування на посаду помічника юриста – кому сказати, я працюю в Asters!
- Перша зарплата – це були перші гроші, які я отримав на свою банківську картку. Я ще навіть не знав як користуватися банкоматом і просив допомогти колег. Хай сума була не космічна, але ж камон, тоді я ще жив з батьками – їжа сама з'являлася на столі, а комуналка зачіпала мене хіба що татовим "вимикай світло за собою". Тобто всю суму я міг би витратити куди захочу – класне було відчуття. Я вирішив їх збирати і потім оплатив своє навчання на магістратурі.
- Перше "Гм, непогано" від нашого партнера Ігоря Свечкаря – ну, це типу як отримати Оскар за свою роботу.
- Підвищення до юриста – відчуття було як у Нео, коли той зрозумів, що став обраним.
Не пам'ятаю точно коли, мабуть, десь після 3-го пункту, я вирішив нагородити себе новим iPad.
Що тебе мотивує в роботі?
Страх втратити роботу (сміється). Насправді мене мотивує те, що я в чомусь справді розбираюсь. Що є у світі питання, з якими звернуться саме до мене і що людей з подібними знаннями та досвідом небагато (маю на увазі саме галузь антимонопольного права). Я знаю, що можу принести реальну користь та результат – це дає якусь додаткову впевненість у собі.
Найсмішніша історія, яка трапилась з тобою в Asters …
Їх багато, але є одна улюблена. Я ніколи не вважав себе лякливим, передивився багато фільмів жахів і не розумів, як люди можуть кричати від страху. Ну знаєте, по справжньому кричати, як у тій відомій сцені в душі з фільму "Психо" Альфреда Гічкока. Так от – не розумів до того випадку.
Це була одна з "тих" ночей в юридичній професії. На годиннику було близько другої ночі і мені ще залишалося вичитати добрячий стос документів. Окрім лампи на моєму столі, решта офісу знаходилася в пітьмі.
Був у нас тоді один юрист – Євген. Мій ріст – 1,83 метри, а він був десь на голову вищий і дещо ширший в плечах. І любив Євген також засиджуватися допізна. Вже приблизно розумієте, що було далі?
Так-так, я пустив на друк черговий документ і пішов за ним у темряві. Я втомлено плентаюся до принтера і ніс в ніс стикаюся з чимось великим і живим. І я закричав… Я так не лякався ніколи в житті. Будь-який jump scare з кіно не витримає порівняння з тим моментом.
Щось велике та живе обійшло мене і голосом Євгена запитало "Ты чего кричишь?". Не дочекавшись відповіді воно пішло у невідомому напрямку і зникло в темряві. Що робив Євген (?) о другій ночі в повній пітьмі біля принтеру? Куди він потім зник? Хто поверне мені декілька мільйонів нервових закінчень і прибере передчасну сивину у волоссі? Ми ніколи не дізнаємося… Принаймні в Євгена я це питати не буду – я його, знаєте, трохи побоююсь з того часу.
