Юридичні аспекти міжнародних розрахунків криптовалютою: банки, біржі та відповідальність
Інтерес українського бізнесу до використання криптовалюти в міжнародних розрахунках є зрозумілим. Обмеження традиційних платіжних каналів, валютний контроль в умовах воєнного стану, складність та вартість транскордонних банківських переказів — усе це спонукає компанії шукати альтернативні інструменти. Криптоактиви часто розглядаються як технічно зручний та швидкий спосіб розрахунків з іноземними контрагентами.
Втім, у правовій площині криптовалюта не є, так би мовити, непомітним позасистемним інструментом. Навпаки, її використання у міжнародних операціях залишається в зоні підвищеної уваги банків, фінансового моніторингу та іноземних регуляторів. Для українських компаній це означає, що крипторозрахунки потребують не менш ретельної юридичної підготовки, ніж класичні банківські платежі.
Погляд українського законодавства: віртуальні активи, платежі та бартер
Ключова вихідна точка для юридичного аналізу з цього питання полягає в тому, що віртуальні активи, зокрема криптовалюти, не є законним платіжним засобом в Україні. Відповідно до чинного законодавства, єдиним законним платіжним засобом на території України є національна валюта – гривня.
Розрахунки в іноземній валюті допускаються виключно у випадках та порядку, прямо передбачених законом. Це має принципове значення для кваліфікації операцій, які у побуті або діловій практиці часто описуються як «оплата криптовалютою». З юридичної точки зору такі операції не є платежами або розрахунками у класичному розумінні цього терміна, оскільки вони не передбачають використання законного або дозволеного платіжного засобу.
Натомість у більшості випадків ідеться про передачу одного майнового активу в обмін на інший результат майнового характеру: товар, роботу або послугу. Іншими словами, з точки зору цивільного права такі операції за своєю економіко-правовою суттю наближаються до обмінних (бартерних) операцій, а не до грошових розрахунків.
Законодавство України не містить загальної заборони на бартерні (обмінні) операції як у внутрішньому, так і у зовнішньоекономічному обороті. Водночас бартер має низку специфічних регуляторних обмежень і наслідків, які є критично важливими для бізнесу.
По-перше, у зовнішньоекономічних відносинах бартерні операції прямо визнаються допустимою формою господарських операцій, однак вони підпадають під валютний нагляд, правила щодо строків виконання зобов’язань та вимоги документального підтвердження.
По-друге, бартер не звільняє від податкових наслідків. Передача віртуального активу в обмін на товар або послугу потребує визначення його вартості у грошовому еквіваленті у гривні для цілей бухгалтерського та податкового обліку.
По-третє, з точки зору валютного регулювання, навіть якщо формально сторони не здійснюють грошового переказу, зовнішньоекономічне зобов’язання все одно вважається таким, що підлягає контролю.
Віртуальні активи та «перехідний» режим регулювання
Додаткову складність створює те, що Закон України «Про віртуальні активи», попри його ухвалення, досі не набрав чинності. Це означає, що в Україні відсутній повноцінний спеціальний режим регулювання обігу віртуальних активів, їх правового статусу, ліцензування провайдерів та спеціального податкового режиму.
У результаті бізнес фактично працює в перехідному правовому полі, спираючись на норми цивільного права щодо обміну майном, загальні правила валютного регулювання та валютного нагляду, законодавство у сфері фінансового моніторингу та протидії відмиванню доходів.
Саме тому будь-які операції з віртуальними активами в міжнародному контексті доцільно аналізувати не як «криптоплатежі», а як складні обмінні конструкції, які потребують чіткого договірного оформлення, економічного обґрунтування та готовності до контролю з боку банків і державних органів.
Транскордонні операції з віртуальними активами: договір та доказ виконання зобов’язання
У міжнародних господарських операціях із використанням віртуальних активів вирішальним є не стільки сам факт технічної передачі такого активу, скільки можливість юридично довести належне виконання зобов’язання. У класичних розрахунках із використанням фіатних валют доказову функцію виконують банківські платіжні документи. У випадку ж передачі віртуальних активів такої універсально визнаної доказової інфраструктури не існує.
За відсутності спеціального правового режиму для віртуальних активів доказ виконання зобов’язання має формуватися договірно та документально, з урахуванням можливого подальшого контролю з боку податкових, валютних або правоохоронних органів. Фактичне існування запису в блокчейні саме по собі не є достатнім, якщо сторони не узгодили його юридичне значення.
Практика свідчить, що у відповідних договорах доцільно прямо і недвозначно визначати, зокрема:
- (i) конкретний вид віртуального активу та блокчейн-мережу, в якій здійснюється передача;
- (ii) порядок визначення вартості такого активу у фіатному еквіваленті (джерело курсу, дата та момент фіксації);
- (iii) момент, з якого зобов’язання вважається виконаним;
- (iv) розподіл ризиків технічних помилок, комісій мережі, затримок або некоректних реквізитів;
- (v) порядок підтвердження зарахування активу, якщо використовується кастодіальний гаманець або рахунок на платформі третьої особи.
За відсутності таких положень будь-який спір щодо обсягу, моменту або факту виконання зобов’язання фактично зводиться до технічної експертизи блокчейн-транзакцій, що істотно ускладнює доведення та підвищує процесуальні витрати для сторін.
Банки та валютний нагляд: віртуальні активи не скасовують контроль
Однією з найбільш поширених і водночас небезпечних ілюзій є уявлення про те, що передача вартості за допомогою віртуальних активів автоматично виводить операцію з-під валютного нагляду. З правової точки зору це не відповідає дійсності.
Український банк фактично залучається до будь-якої операційної моделі, у якій відбувається заведення або виведення фіатних коштів, обслуговування або супровід зовнішньоекономічного договору, зарахування доходів або витрат на рахунки резидента.
Разом з тим, участь банку не є умовою виникнення валютного зобов’язання. Валютний нагляд в Україні пов’язаний із самим фактом здійснення зовнішньоекономічної операції та виникненням зобов’язання між резидентом і нерезидентом, а не з формою або каналом виконання такого зобов’язання.
В умовах воєнного стану діє жорсткий режим валютного регулювання, запроваджений Національним банком України, з постійно змінюваними винятками та дозволами. Якщо передача віртуальних активів не визнається валютним законодавством як допустима форма виконання зовнішньоекономічного зобов’язання і не забезпечує можливості документального «закриття» такого зобов’язання, виникає ризик формального порушення строків розрахунків із відповідними фінансовими санкціями.
Додатково слід враховувати, що банки самі несуть регуляторну відповідальність за порушення валютного та законодавства у сфері протидії відмиванню нелегальних доходів. Це об’єктивно зумовлює їхню вкрай обережну, а подекуди відверто консервативну позицію щодо операцій клієнтів, пов’язаних із віртуальними активами, навіть якщо такі операції економічно виглядають обґрунтованими.
Європейські платформи та біржі: нова регуляторна реальність
Українські компанії на практиці часто використовують європейські та глобальні платформи для операцій з віртуальними активами, зокрема з огляду на їхню ліквідність, технічну надійність та інтеграцію з міжнародною фінансовою інфраструктурою.
Водночас із 2024 року в Європейському Союзі запрацював повноцінний регуляторний режим для ринку віртуальних активів, сформований Регламентом MiCA та підтверджений впровадженням обов’язкових вимог так званого «travel rule».
Зазначений режим принципово змінює правове становище криптоплатформ. Вони більше не розглядаються регуляторами як нейтральні технічні посередники, а фактично прирівнюються за обсягом регуляторних обов’язків до фінансових установ. Для бізнесу це означає істотне посилення вимог комплаєнсу при будь-якій взаємодії з такими платформами.
З практичної точки зору, використання регульованих європейських платформ передбачає, зокрема:
- проведення поглиблених процедур ідентифікації клієнтів та кінцевих бенефіціарних власників;
- обов’язок надання підтверджень щодо джерел походження активів та економічного змісту операцій;
- можливість призупинення або блокування операцій до завершення внутрішніх перевірок платформи;
- підвищену увагу до операцій із використанням некостодіальних (unhosted) гаманців, у тому числі вимоги щодо додаткових пояснень та документів.
У результаті криптоплатформи дедалі більше функціонують за моделлю, близькою до банківської, що має безпосередній вплив на швидкість, передбачуваність та оборотність операцій із віртуальними активами.
Відповідальність: валютні, AML та санкційні ризики
Ризики відповідальності, пов’язані з використанням віртуальних активів у транскордонних операціях, концентруються для українського бізнесу у трьох взаємопов’язаних площинах.
По-перше, валютна відповідальність. Вимоги щодо строків виконання зовнішньоекономічних зобов’язань та валютний нагляд застосовуються незалежно від технічної форми передачі вартості. Використання віртуальних активів саме по собі не усуває валютних обмежень і не звільняє резидента від обов’язку належного виконання зовнішньоекономічного контракту у формі, визнаній чинним законодавством.
По-друге, відповідальність у сфері фінансового моніторингу. Операції з віртуальними активами автоматично належать до категорії підвищеного ризику, що спричиняє посилений інтерес з боку банків, фінансових установ та регульованих платформ. Наслідком цього є регулярні запити щодо економічної суті операцій, контрагентів, джерел активів та структури розрахунків.
По-третє, санкційні ризики. Транскордонні операції з віртуальними активами здійснюються через інфраструктуру, яка перебуває під дією іноземних санкційних режимів, передусім Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки. Порушення таких режимів може призвести не лише до фінансових санкцій, а й до блокування активів або припинення обслуговування з боку платформ і фінансових посередників.
Підсумовуючи віртуальні активи можуть використовуватися як інструмент передачі вартості у міжнародних операціях лише за умови їх коректного юридичного інтегрування у договірну, валютну та комплаєнс архітектуру бізнесу. Станом на 2026 рік такі операції не є способом «обійти систему», а навпаки потребують одночасного врахування норм українського права, регуляторних вимог іноземних юрисдикцій та внутрішніх правил банків і платформ.
