Визначення місця проживання дитини — питання, яке постає перед парою, яка має дітей і вирішує припинити свої шлюбні відносини. Практика показує, що легковажний або юридично непідготовлений підхід до вирішення цього питання може призвести до серйозних наслідків як для батьків, так і для дитини.
Серед ключових ризиків — самовільна зміна місця проживання дитини одним із батьків, відсутність реальних інструментів захисту дитини від недобросовісних дій батька/матері, поглиблення сімейного конфлікту. У підсумку це часто робить неможливим створення стабільного середовища для гармонійного розвитку дитини.
Законодавство передбачає два основні механізми визначення місця проживання дитини — позасудовий (договірний) та судовий порядок. У цій статті розглянемо особливості кожного з них, їхні переваги, ризики та практичні аспекти застосування.
Договірний порядок
Ефективним способом вирішенням сімейних конфліктів, а особливо спорів, які стосуються дітей, є укладення договору. Саме договір дозволяє врахувати інтереси кожної сторони та врегулювати сімейні відносини на засадах справедливості та взаємної поваги.
Договір може вирішити не тільки питання місця проживання дитини, але й врегулювати всі інші, зокрема щодо:
- виховання та утримання (графік спілкування з тим із батьків, хто проживатиме окремо, порядок проведення відпусток, канікул, свят)
- розміру і порядку сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини
- принципів розподілу батьківської відповідальності, переліку прав та обов’язків кожного з батьків
- системи ефективних санкцій у випадку порушення умов договору
Варто підкреслити, що сторони мають право відобразити в договорі модель так званої «спільної батьківської опіки». Вона передбачає, що дитина почергово проживає з батьком та матір’ю за визначеним графіком. Для деяких сімей саме така модель є оптимальним рішенням, адже дозволяє кожному з батьків повноцінно реалізовувати свої батьківські права щодо дитини та бути залученим у її життя.
Договір про визначення місця проживання дитини, порядок її утримання та участь батьків у вихованні (назва договору може різнитися залежно від питань, які ним регулюються) має бути завірений нотаріусом. Інша вимога стосується змісту договору – його умови не можуть звужувати обсяг прав дитини у порівнянні з передбаченим законом.
Для підготовки якісного документа, умови якого будуть збалансованими та відповідатимуть як інтересам кожної сторони, так і найкращим інтересам дитини, радимо залучати адвокатів, які спеціалізуються на питаннях сімейного права.
Судовий процес
Не завжди батькам вдається досягти згоди щодо місця проживання дитини у договірному порядку. Коли компроміс неможливий, спір вирішується через суд.
Судовий розгляд таких спорів, як правило, є емоційно напруженим і тривалим. У багатьох випадках позови подають обидва батьки, а суд розглядає зустрічні вимоги в межах одного провадження. Практика показує, що розгляд таких спорів судами трьох інстанцій може тривати 3-4 роки. І навіть після остаточного судового рішення на користь однієї зі сторін конфлікт, на жаль, далеко не завжди припиняється. На стадії виконання судового рішення можливий новий, не менш напружений, етап спору.
Для визначення місця проживання дитини з матір’ю/ батьком потрібно довести, що та чи інша сторона спору здатна забезпечити найкращі інтереси дитини та має з нею тісний емоційний зв’язок. Особлива увага приділяється характеристиці кожного з батьків, наявності придатного для проживання дитини житла, самостійного доходу.
Cуд враховує і думку самої дитини, якщо вона досягла такого рівня розвитку, що може її висловити. При цьому, починаючи з віку 10 років суд з’ясовує думку дитини і враховує її при вирішенні спору про місце її проживання в обов’язковому порядку.
Варто зауважити, що законодавство не встановлює єдиної процедури з’ясування думки дитини, проте Верховний Суд зазначає, що думка дитини може бути зафіксована у:
- письмових (висновках органів опіки та піклування, висновках спеціалістів) та електронних (відео-, аудіоматеріалах) доказах
- висновках психологічної експертизи
- показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання особисто або через відеоконференцію
Зазначимо, що участь дитини у судовому засіданні — це стрес, як для неї, так і для батьків. Часто діти не можуть висловити свою думку вільно, відчувають тиск з боку батьків, некомфортно почуваються перед судом або працівниками органу опіки та піклування. Тому ми рекомендуємо залучати до процесу кваліфікованого дитячого психолога, який зможе з’ясувати думку дитини максимально м’яко, в неформальній обстановці, з використанням спеціальних методів (малювання, ігри, вільна бесіда).
Інша проблема, яка часто виникає в ході спору про визначення місця проживання дитини — це перебування дитини в повній психологічній залежності від того з батьків, з ким вона проживає. Ситуація може ускладнюватися ще й тим, що інший з батьків не має доступу до дитини або спілкування з дитиною є суттєво обмеженим. За таких умов думка дитини, яку намагається з’ясувати суд, продиктована установками одного з батьків і далеко не завжди відповідає реальним бажанням і потребам дитини.
Якщо така ситуація має місце, наша рекомендація — проводити судову психологічну експертизу за участі обох сторін спору і самої дитини. Під час проведення дослідження експерт з’ясує особливості психологічного стану дитини, виявить, чи мають місце налаштовування дитини одним із батьків проти іншого, негативна виховна практика тощо. Провести всебічне психологічне дослідження і дати відповіді на запитання, які є визначальними для правильного вирішення справи, може досвідчений судовий експерт-психолог.
Як і у кожній цивільній справі, результат розгляду спору залежить від якості та переконливості доказів. При цьому варто не забувати про емоційну складову, яка відіграє неабияку роль саме у справах, що стосуються дітей. При ухваленні рішення суддя керується власним внутрішнім переконанням, індивідуальним сприйняттям світу, оціночними категоріями — все це сторонам і їхнім представникам потрібно враховувати і при підготовці до справи, і в ході її розгляду.
Визначення місця проживання дитини у випадку її перебування за кордоном
Багато батьків задаються питанням про те, чи можливо визначити місце проживання дитини за українським законодавством в договірному або в судовому порядку, якщо дитина перебуває за кордоном. З початку повномасштабної війни до нас дуже часто звертаються клієнти саме з таким запитом.
Перебування за кордоном дитини, а також одного або обох батьків, не є перешкодою для визначення місця проживання дитини у договірному порядку. Сторона договору, яка не має можливості приїхати в Україну, може видати нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважити певну особу укласти договір від свого імені. Враховуючи виклики часу, нотаріальна практика здебільшого допускає такий порядок укладення договорів між батьками. Проте, радимо звертати особливу увагу на перелік повноважень довіреності та прописати в ній повний текст майбутнього договору. Що стосується місця фактичного проживання/ перебування дитини в момент укладення договору між батьками, то воно не має принципового значення і не впливає на чинність договору.
Щодо судового порядку вирішення питання про визначення місця проживання дитини, то проживання або перебування за кордоном, так само, не є перешкодою для процесу в українському суді. Відповідно до актуальних правових висновків Верховного Суду, проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків. Особиста участь батьків у судовому процесі, за загальним правилом, не вимагається, а процесуальні права кожної сторони спору можуть бути повною мірою реалізовані через уповноваженого представника – адвоката.
Варто звернути увагу, що у випадку тривалого проживання дитини за кордоном може виникнути ситуація, коли в суду держави її проживання з’являться повноваження для розгляду спорів щодо місця проживання дитини, опіки над нею, розподілу батьківської відповідальності тощо. Судовий процес в іноземній державі може бути на порядок складнішим, ніж в українському суді, і мати непередбачувані наслідки. Так, суди європейських країн мають повноваження виносити заборонні приписи щодо перетину дитиною державного кордону, виїзду за межі певної адміністративно-територіальної одиниці, обмеженої комунікації з кимось із батьків тощо. Враховуючи такі ризики, рекомендуємо заздалегідь дізнатися про особливості правової системи тієї держави, де ви плануєте (навіть тимчасово) проживати з дитиною.
Висновок
Закон дозволяє батькам врегулювати питання визначення місця проживання дитини двома шляхами — через укладення договору або в судовому порядку. Вибір між цими варіантами визначає не лише тривалість і складність процесу, а й психологічний комфорт самої дитини.
З власної практики можемо впевнено сказати, що найбільш зріле і далекоглядне рішення — це визначити місце проживання дитини та врегулювати всі інші питання, які стосуються подальшого виховання та утримання дитини, в договірному порядку одразу після припинення шлюбних відносин. Це дозволяє уникнути затяжних конфліктів, значних судових витрат і непередбачуваних наслідків, які часто болісно відбиваються на дитині. Такий підхід не лише спрощує життя батькам, а й демонструє повагу до дитини та її безумовного права на гармонійний розвиток.
