logo-image
Міжнародний обмін податковою інформацією
Автор: Ірина Гордіюк
Джерело: Юридична Газета. – №52. – 26 грудня 2017 р.
Завантажити pdf

В умовах глобалізації економіки, яка дозволяє корпораціям та індивідам швидко переміщувати грошові ресурси між різними юрисдикціями, податкові органи через нестачу ресурсів концентруються переважно на внутрішньодержавних податкових питаннях. У деяких випадках це дозволяє платникам податків в Україні законно відтерміновувати виникнення податкових зобов'язань, а інколи навіть приховувати отримані доходи там, куди не має доступу інспектор податкової служби.

Так, використовуючи компанії в юрисдикціях зі сприятливими режимами оподаткування в комплексі з прогалинами конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, платники податків можуть досягати певної податкової економії. Окрім того, через відсутність в нашій країні правил оподаткування контрольованих іноземних компаній платники можуть відтерміновувати сплату податків з таких доходів до моменту фактичного отримання доходу платником (наприклад, через виплату дивідендів чи фактичну оплату певних благ для бенефіціара з рахунку компанії).

Однак податкова економія є далеко не першочерговою метою зберігання коштів в іноземних банках. Важливу роль також відіграє бажання вільно розпоряджатися своїм капіталом, захистити його від валютних, банківських, політичних та низки інших українських ризиків.

Незалежно від причини зберігання коштів у банках інших держав, такі дії можуть мати наслідком виведення з-під оподаткування доходів, які справедливо мали б оподатковуватися в Україні. При цьому немає ефективних інструментів моніторингу за рухом капіталу з України, наслідком чого є відсутність у податкових органів інформації про капітали її податкових резидентів, що розміщені на банківських рахунках чи в інших фінансових інструментах за кордоном. Світова спільнота, в тому числі авторитетні міжнародні організації, вірять, що усунути зазначену проблему здатна уніфікована система автоматичного обміну державами податковою інформацією.

Загальноприйняті способи обміну інформацією

Світовій практиці давно відомі декілька способів міжнародного обміну інформацією з метою оподаткування. Найпоширенішим способом, зокрема в Україні, є обмін податковою інформацією за запитом. Він здійснюється на основі Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах від 1988 р., до якої Україна приєдналась у 2009 р.; двосторонніх договорів про обмін податковою інформацією; відповідних положень конвенцій про уникнення подвійного оподаткування. Такі угоди передбачають передачу інформації однією договірною державою іншій у відповідь на запит компетентних органів. Передачі підлягають лише ті дані, про які йдеться у запиті, за умови, що їх передача обґрунтована й точно відповідає міжнародному документу, на підставі якого здійснюється обмін інформацією.

Іншим відомим способом є спонтанний обмін інформацією, що здійснюється в тому числі на основі Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах. Цей спосіб передбачає, що інформація, яка стала відомою одній державі, передається іншій без попереднього запиту. Такий обмін здійснюється у випадку, коли податкові органи держави, що передає інформацію, певним чином дізналися про доходи нерезидента, які підлягають оподаткуванню в іншій державі (його рези-дентства), якщо між такими державами існує відповідна угода.

В основі обох зазначених способів передачі даних лежить несистемний, «ручний» режим. Він дозволяє здійснювати обмін лише у разі виникнення такої необхідності. Отже, зазначені способи обміну інформацією можуть бути дієвими лише щодо окремих поодиноких подій. Тобто за таких умов неможливо отримати інформацію про всі або хоча б про більшість випадків порушення особою, яка зберігає капітал за кордоном, обов'язку зі сплати податків до бюджету держави своєї резидентності.

Організація економічної співпраці та розвитку (далі - ОЕСР), з якою співпрацює Україна, протягом тривалого часу займається світовими економічними проблемами, в тому числі пов'язаними з обміном інформацією. У рамках Глобального форуму з транспарентності та обміну інформацією у 2013 р. ОЕСР заявила, що ефективність спонтанного обміну інформацією та обміну за запитом тепер є невисокою, зазначені способи передачі даних є застарілими та не відповідають сучасному рівню розвитку економіки. Було вирішено, що дієвим інструментом досягнення податкової прозорості тепер може стати налагоджена система обміну інформацією, якій притаманні систематичність та автоматичний режим.

Практика США

Такі заяви ОЕСР засновані на аналізі успішного досвіду Сполучених Штатів Америки у боротьбі за податкову прозорість за допомогою автоматичного обміну інформацією. У 2010 р. ця країна розпочала безпрецедентну боротьбу з приховуванням капіталу за кордоном, запровадивши механізм FATCA (Foreign Account Tax Compliance Act). З його впровадженням на закордонні банки було покладено обов'язок звітувати до американських податкових органів про відкриття резидентами США рахунків у таких закордонних банках. FATCA передбачає можливість передавати інформацію про банківські рахунки двома шляхами: безпосередньо (іноземним банком до податкового управління США на основі спеціальної угоди між ними) або централізовано (через уповноважені державні органи на основі міжурядових угод).

Деякі банки, що функціонують в Україні, уклали спеціальні угоди про співпрацю з податковим управлінням США, а на початку 2017 р. Україна підписала міжурядову угоду, приєднавшись до держав (яких налічується понад 80), які сприяють у виконанні вимог FATCA. Так, Україна погодилася систематично збирати інформацію про банківські рахунки, відкриті на території нашої держави: американськими громадянами та юридичними особами; особами, які мають постійне місце проживання у США; юридичними особами, у яких 10% частки у статутному капіталі належать американським учасникам. Така інформація в автоматичному режимі передаватиметься до податкового управління США. На тих, хто всупереч покладеним на них зобов'язанням порушив вимоги розкриття даних згідно з FATCA, можуть бути накладені санкції.

Для США період функціонування FATCA продемонстрував реальну ефективність цього інструменту в боротьбі з відмиванням коштів та ухиленням від оподаткування. Звісно, цей механізм не може бути застосований до інших країн світу, оскільки заснований на специфічних принципах податкової системи США. Однак саме він став фундаментом нової ери всесвітнього автоматичного обміну інформацією у податкових цілях.

Автоматичний обмін інформацією

Взявши за основу досвід США, ОЕСР розробила власний механізм обміну фінансовими даними з податковою метою. Цей механізм був започаткований ОЕСР у 2014 р. шляхом створення універсального міжнародного документа Common Reporting Standard (далі - CRS), до якого може приєднатися будь-яка держава. На сьогодні вже понад 100 країн світу взяли на себе зобов'язання виконувати вимоги CRS. У вересні 2017 р. міністр фінансів України Олександр Данилюк під час зустрічі з представниками ОЕСР заявив, що починаючи з 2020 р. Україна буде автоматично обмінюватися інформацією на основі стандарту.

Розроблений ОЕСР стандарт усуває недоліки «ручного», вибіркового обміну податковою інформацією. Він покликаний забезпечити прозорість руху капіталу та надати державам можливість зберігати суверенітет над податковою базою її резидентів, незалежно від місця зберігання ними капіталу.

Згідно з CRS, держава може обрати одну з принаймні двох можливих правових основ для впровадження автоматичного обміну інформацією. Зокрема, правовою основою обміну може бути Model Competent Authority Agreement (МСАА) - багатостороння модельна угода, розроблена ОЕСР спеціально для обміну інформацією в рамках CRS. Також за правову основу обміну інформацією можна брати двосторонні угоди про уникнення подвійного оподаткування. Обидві зазначені вище опції є можливими, однак офіційно оприлюднена позиція представників ОЕСР вказує на те, що приєднання державами до багатосторонньої модельної угоди МСАА є пріоритетним. Очевидно, що ОЕСР рекомендує робити вибір на користь угоди МСАА з тієї причини, що для автоматичного обміну інформацією на двосторонньому рівні потрібно вносити зміни до численних чинних двосторонніх конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, а такий шлях є тривалим та вимагає надзвичайних зусиль від відповідних органів державної влади.

 

Аналізуючи офіційні заяви українського міністра фінансів, Україна швидше за все піде саме шляхом внесення змін до двосторонніх конвенцій.

Що ж відрізняє новий стандарт від поширених досі способів обміну податковими даними?

Відповідно до CRS, країни, що приєдналися до цієї ініціативи, через свої фінансові установи (в тому числі, банки, депозитарії, страхові компанії, брокери, інвестиційні фонди) будуть зобов'язані обмінюватися певними даними про рахунки клієнтів цих фінансових установ, в автоматичному режимі, на щорічній основі, керуючись до певної міри уніфікованими правилами такого обміну. За процедурою стандарту фінансові установи повинні ідентифікувати податкову резидентність своїх клієнтів. Якщо виявиться, що клієнт є податковим резидентом іншої країни-учасниці автоматичного обміну інформацією, то на фінансову установу покладається обов'язок повідомити через податкові органи своєї країни податковим органам країни свого клієнта певну фінансову інформацію, що підлягає розкриттю.

Так, фінансові установи за правилами, встановленими CRS, повинні передавати, з-поміж іншого, таку інформацію про рахунки своїх клієнтів за відповідний звітний рік: ім'я, адреса проживання, дата та місце народження, ідентифікаційний податковий номер власника рахунку; номери рахунків; всі види отриманих доходів від активної комерційної діяльності; дохід від пасивних інвестиційних операцій; залишки на рахунках на кінець відповідного звітного року.

Варто зазначити, що CRS передбачає обмін інформацією як про рахунки фізичних осіб, так і про рахунки юридичних осіб та про їх бенефіціа-рів. Щоправда, до рахунків існуючих юридичних осіб (Preexisting Entity Accounts) застосовується поріг у розмірі 250 тис. доларів США. Саме за наявності залишку в розмірі такої суми на потенційно підзвітному рахунку існуючої юридичної особи інформація про такий рахунок передається податковому органу іншої держави згідно з CRS. До рахунків фізичних осіб поріг не застосовується.

Важливо, що фінансові установи держави, яка приєдналася до CRS, не мають права посилатися на банківську таємницю або інші правила щодо конфіденційності, які містяться в національному законодавстві відповідної країни. Отже, маємо підстави говорити про те, що взяття державою зобов'язань за CRS знаменує завершення епохи банківської таємниці у відповідній державі. До ініціативи CRS вже приєдналися навіть такі країни як Швейцарія, Ліхтенштейн, для яких охорона банківської таємниці завжди була основою іміджу держави загалом та банківської системи зокрема. Практика

вже показала, що авторитетні банки зазначених вище країн ідентифікують резидентність своїх клієнтів та активно збирають щодо них інформацію, першу передачу якої до податкових органів інших держав планують здійснити у 2017 р. (Ліхтенштейн) та 2018 р. (Швейцарія). Запити на надання певної інформації вже отримали деякі українські клієнти банків зазначених країн.

Отримали інформацію. Що далі?

Припустимо, що Україна приєднається до CRS та отримає у 2020 р.

першу порцію інформації про іноземні фінансові рахунки своїх резидентів. Постає питання: Яким чином відповідна інформація буде використовуватися українськими державними органами?

Інформація передаватиметься іноземними податковими органами до Державної фіскальної служби України з метою стягнення до українського бюджету несплачених податків у разі виявлення незадекла-рованого в Україні доходу внаслідок отримання інформації за CRS. На перший погляд, труднощі не повинні виникнути. Однак необхідно звернути увагу на певні проблемні моменти, пов'язані з оподаткуванням в Україні доходу на основі інформації, що може бути одержана згідно зі стандартом автоматичного обміну інформацією.

Зауважимо, що в рамках стандарту будуть передаватися дані про залишок на рахунку на кінець звітного періоду. При цьому, згідно з Податковим кодексом України, для фізичних осіб об'єктом оподаткування є дохід, а не залишок на рахунку, про який отримуватиме інформацію фіскаль-

на служба від органів інших країн. Залишок на рахунку особи відображає лише результат здійснення певних історичних фінансових операцій, які не обов'язково генерували дохід у розумінні податкового законодавства України. Світова практика вирішує окреслене питання за допомогою непрямих методів визначення бази оподаткування, які дозволяють зіставити задекларовані доходи зі залишком на фінансовому рахунку платника податків. В Україні такі методи поки що відсутні. Звідси випливає питання, яким чином фіскальна служба оперуватиме даними про залишки на іноземних рахунках українських громадян? Чи заглиблюватиметься вона у ядро фінансових операцій з метою визначення розміру оподатковуваного в Україні доходу?

Ще цікавіша ситуація з оподаткуванням «залишку» юридичних осіб. В нашій державі відсутні законодавчі механізми оподаткування коштів, отриманих іноземними компаніями, які є підконтрольними податковим резидентам України. У світі така проблема вирішується шляхом впровадження правил CFC (Сontrolled Foreign Companies Rules). Згідно з цими правилами доходи, отримані контрольованою іноземною компанією, підлягають оподаткуванню на рівні фізичної особи, яка є бенефіціа-ром відповідної юридичної особи. За правилами CFC дохід бенефіціара юридичної особи оподатковується так, ніби компанії не існувало, а дохід отримав саме такий бенефіціар. Наразі українські державні органи не ведуть активну роботу над впровадженням правил CFC.

Таким чином, отримавши дані в рамках стандарту обміну інформацією, фіскальним органам України навряд чи вдасться ефективно використати її в податкових цілях, якщо наше чинне законодавство не зазнає відповідних змін.

Однак відкритим залишається ще одне не менш цікаве питання. Відкриття рахунків за кордоном зазвичай приводить у дію доволі суворі правила валютного контролю, а також фінансового моніторингу. Цілком логічно буде припустити, що «таємне» відкриття іноземного рахунку може свідчити про недодержання формальних вимог, які стосуються, наприклад, процедури відкриття рахунку та зарахування на нього коштів (приміром, отримання ліцензії Національного Банку України), а також про інші порушення чинного законодавства. Отже, постає питання про те, чи буде в Україні використовуватися (офіційно або неофіційно) інформація, отримана від закордонних фінансових установ у рамках CRS, для виявлення неподаткових порушень?

Поки що важко робити якийсь висновок стосовно того, яким шляхом піде українська практика в цьому питанні, але однозначно можна сказати наступне. Навіть якщо інформація про фінансові рахунки не знайде ефективного застосування в Україні, іноземні фінансові установи вимагатимуть від своїх іноземних клієнтів підтвердження джерела походження коштів на рахунках та підтвердження сплати податків до українського бюджету. У разі ненадання такої інформації банкам рахунки можуть бути заблоковані або закриті фінансовою установою. У гіршому випадку іноземні фінансові установи можуть ініціювати розслідування за фактом відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом, з можливою передачею такої інформації правоохоронним органам.