Правила життя Армена Хачатуряна

Пан Хачатурян - юрист з великої літери, і сьогодні він ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

Перший закон Армена Хачатуряна — твори, другий закон — справедливість є, але за неї треба боро­тись.

Визнання в юриспруденції — запорука ще більшої вимогливості до себе, життя за найвищими стандар­тами професійності та моралі.

У дитинстві я хотів стати футболістом, визволителем захоплених земель історичної батьківщини, поетом, але найбільше хотів стати тим, хто може змінити людське життя на краще, може, тому і став у резуль­таті правником.

Студентам я радив би відповісти чесно для себе на запитання, навіщо вони хочуть стати юристом і, за­лежно від відповіді, починати будувати свою фахову кар'єру ще на студентський лаві.

Аби досягти успіху у сучасному суспільстві, юрист має сам бути сучасним, використовувати всі новітні засоби і форми комунікацій, бути активним, знати реалії та проблеми життя, він має викликати довіру і зовнішністю, і поведінкою, і судженнями, і репутаці­єю, і, звичайно, професійними знаннями.

Є тільки одні ліки від професійного стресу — влас­ний досвід, але це приходить з часом.

Основна перевага стажування за кордоном — в ін­шому досвіді, знайомстві з іншою правовою та за­гальною культурою, вдосконаленні знання іноземної мови, особливо юридичної термінології. Але для по-справжньому талановитої людини відсутність такого стажування може і не бути недоліком, аналогічного досвіду можна набути й іншими засобами, голо­вне — хотіти і діяти...

Я не пішов на конкурс до Верховного Суду тому, що не бачу себе вершителем доль.

Доброю ознакою українських реформ у сфері су­доустрою є те, що про реформи добре говорять і навіть дещо роблять. Поганим є наявна відсутність політичної волі зробити цю гілку влади насправ­ді незалежною і неспроможність громадянського суспільства контролювати владу.

Будь-які реформи досягнуть мети тільки тоді, коли їх робитимуть справжні реформатори, а не ті, хто тільки прикидається ними заради власних корисних мотивів, і коли громадянське суспільство через свої засоби, зокрема медійні, зможе по-справжньому контролювати державну владу, перш за все, шляхом розумних виборів та референдумів за власною ініці­ативою.

Ми живемо в епоху розчарувань і розкидування ка­міння. На жаль, людство як особлива істота так само мало вчиться на власному досвіді, як і більшість лю­дей. Але час збирання каміння, безумовно, настане.

Я ніколи не захищав би те, у що сам не вірю.

Мистецтво — це форма, в якій існує щастя.

Мій особистий мистецький арсенал налічує, окрім не­великої кількості живописних та порцелянових робіт, нескінченну кількість артефактів усіх часів і народів, які є в публічному доступі, адже я сприймаю будь-який мистецький твір як зроблений саме для мене — в цьому сенсі мені дуже близька філософська школа суб'єктивного ідеалізму, світ існує, оскільки існую я... Не знаю, чи вистачить життя переглянути весь свій мистецький арсенал.

Натхнення можна знайти у будь-чому, що викликає емоцію. Натхнення — це роз­мова з Богом, і у кожного вона своя. І

Головна героїня мого улюбленого фільму «Сніданок у Тіффані» Голлі Голайтлі у виконанні неперевершено! Одрі Хепберн — це символ маленької людської долі з великою мрією та вічним пошуком людиною того місця у світі, яке вона цілком могла б назвати своїм. Так проникливо і точно написано літературним генієм Тру-меном Капоте, так приголомшливо покладено на музику музикальним генієм Генрі Манчіні і так зіграно в далекому 1961 році — але ж це так сучасно й сьогодні, і залишається поза часом.

Літературним шедевром я назвав би будь-який текст, який не відпускає, змушує повертатись до нього ще і ще як до літературної музики, сплетіння слів у звуки, що більше стосується поезії, а ще той, який впливає на почуття, торкається серця і душі, змушує їх працювати, робить людину кращою.

Коли я дивлюсь новини, відчуваю, наскільки світ став іншим протягом навіть мого життя, наскільки він зменшився до того, що подія на протилежному боці земної кулі сприймається як подія, яка торкається безпосередньо тебе, і, в той же час, це — свідчення такого різноманітного і насиченого існування людства, в якому є місце для майже всього. Це щоразу дивує і заворожує. А ще кожного разу думаю, чому одні країни дали собі раду ліпше за інших, і чому ми серед інших.

Найкращий відпочинок — це коли я бачу перед собою своїх рідних, байдуже, що ми робимо і про що розмовляємо. А ще коли своїми очами бачу світ у всьому його різноманітті.

Ніколи не дозволяйте роботі бути просто роботою. Зробіть роботу мистецтвом і насолоджуйтесь!

Найбільше у людях я поважаю здатність співпереживати, співчувати і прощати. Так, мають бути і всі інші чесноти, вони не менш важливі, але в цих земне поєднане з небесним, тому і дорого вартує.

Найбільше у людях я зневажаю зарозумілість та егоїзм.

За все своє життя я дякую своїм батькам, ми всі в неоплатному боргу перед своїми батьками.

Ніколи не говоріть ніколи. Життя мудріше за людей...

Помилки мають виправлятися, не дозволяйте їм бути непоміченими та не виправле­ними. Інакше малі помилки ведуть до великих, а ті до страшних. Страшні помилки стають гріхом, його замолюють, так само, як і помилки, які неможливо виправити і які не викуплені. Вчіться на помилках, бажано чужих.

Усе буде добре тоді, коли добрими будуть усі. А чи таке коли-небудь буде?