logo-image
Спроби визнати Китай винним в пандемії COVID-19 в судах: реальна перспектива чи хайп?
Автор: Маркіян Ключковський
Джерело: НВ Бізнес, 18 травня 2020 р.

Яка ймовірність притягнення Китаю до відповідальності за спалах коронавірусу по всьому світу з юридичної точки зору?

Поки західний світ намагається впоратися з коронавірусом і його наслідками, країни Східної Азії поступово повертаються до більш звичного життя. Статистика показова — 12 травня в США зафіксовано майже 23 тисячі нових випадків COVID-19 і майже 1700 загиблих, в той час як в Китаї - лише один новий хворий. Дивлячись на такі цифри легко забути, що саме в Китаї - в місті Ухань — стався перший спалах захворювання, і вже звідти вірус перекинувся на інші азіатські країни і на весь світ.

Проте, про Китай не забувають — останнім часом все частіше і частіше звучать заяви про певну міру провини Китаю і китайської влади в глобальному поширенні коронавірусу. Йдеться про те, що, можливо, уряд Китаю довгий час приховував інформацію про вірус і його небезпеку від ВООЗ та світової спільноти, і таким чином сприяв виникненню пандемії, а, можливо, навіть і сам вірус був штучно створений в китайській лабораторії. Про це говорять з посиланням на розвідки іноземних держав, світові лідери обмінюються публічними думками, а президент США погрожує Китаю санкціями.

Звичайно ж, юристи не залишаються осторонь таких розмов, а питання притягнення Китаю до юридичної відповідальності і стягнення з КНР трильйонів доларів збитків стало ключовою темою в кожній юридичній «онлайн-тусовці».

Дехто пішов далі за інших і вже подав позови проти Китаю. Одним з перших, наприклад, став американський штат Міссурі, який подав позов у федеральному суді США в тому ж Міссурі. Українські юристи не відстають — недавно позов проти КНР (серед інших) було подано до Окружного адміністративного суду м. Києва. Сміливо можна припускати, що незабаром таких позовів буде набагато більше.

Спробуємо розібратися — чи є перспектива позовів проти Китаю? КНР дійсно можна притягнути до відповідальності і стягнути збитки?

Дивлячись на непередбачувані події 2020 року, прогнози — це явно невдячна справа. Проте, можна ризикнути — ні, Китай не буде реально притягнутий до відповідальності за поширення коронавірусу в судовому порядку.

Якщо йдеться про державні суди різних країн, то цілком можна припустити, що знайдуться суди, які «не помітять» поняття суверенного імунітету іноземної держави і винесуть рішення, яким «визнають провину КНР» або навіть зобов’яжуть виплатити якісь збитки. Але це, м’яко кажучи, несерйозно. Суверенний імунітет держав все ж ніхто не відміняв, а латинська максима «par in parem non habet imperium» («рівні не мають влади один над одним») є фундаментальним принципом міжнародного права. І це є лише однією з багатьох перешкод, які стоятимуть перед позивачами в таких справах.

Тому, хоча заборонити подавати такі позови ніхто не може, і можна скільки завгодно вправлятися в креативності виписування позовних заяв і користуватися гнучкістю і ліберальністю законодавства окремих країн, але реального результату — встановленої провини країни-відповідача і стягнутих збитків не буде. У кращому випадку, такі судові рішення залишаться лише на папері.

Питання притягнення Китаю до відповідальності в міжнародних інстанціях — набагато більш складне і цікаве, але, тим не менш, веде до такої ж відповіді - в цілому, з подібних причин.

Безперечно, жодна міжнародна організація, суд або арбітраж не може розглядати справу проти держави без її волі, яка виражається шляхом прийняття юрисдикційного застереження в певному міжнародному договорі, або ж у згоді на таку юрисдикцію щодо конкретної ситуації, що вже виникла.

Українській юридичній спільноті цей принцип знайомий по роботі із притягнення РФ до відповідальності за агресію проти України — Росія впродовж довгих років послідовно відмежовувала себе від юрисдикції міжнародних судових органів, і це різко обмежило можливості для подачі міжнародних позовів проти неї.

Таку ж політику, вочевидь, вів і Китай, оскільки виявилося, що очевидної відповіді на питання «Куди подавати позов?» в міжнародно-правовому контексті не існує. Адже крім наявності згоди Китаю на юрисдикцію, потрібно, щоб позов відповідав предмету міжнародної угоди, в якій така згода дається. Наприклад, згода Китаю на юрисдикцію Міжнародного Суду ООН згідно з Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму не матиме значення в даному випадку (якщо тільки не виявиться, що вірус пов’язаний з тероризмом).

За останні місяці опубліковано досить багато аналітичних матеріалів, які досліджують це питання. Мабуть, найцікавішим є аналіз можливості використання юрисдикційного застереження в Статуті (Конституції) ВООЗ — у ньому міститься юрисдикційне застереження, а сам Статут передбачає ряд зобов’язань країн, пов’язаних із запобіганням поширенню захворювань. Проте, навіть в цьому контексті існує більше запитань, ніж відповідей, оскільки Статут ВООЗ все ж є рамковим документом, а зобов’язання відповідно до нього — не конкретизовані.

Навіть якщо допустити, що з юрисдикцією країні-позивачеві вдасться розібратися, постане інше питання — а яким чином доводити порушення з боку КНР своїх міжнародних зобов’язань? Незважаючи на певну «незвичайність» міжнародного судового процесу, потребу в доведенні обставин, закладених в позовну вимогу, ніхто не відміняв. Крім неймовірного обсягу необхідних доказів, очевидною і наврляд чи вирішуваною проблемою буде збір доказів у Китаї - зокрема того, що стосується реакції країни на епідеміологічну загрозу і прийняття рішень про заходи у відповідь, а також про взаємодію з ВООЗ і світовою спільнотою. Складно припустити, що КНР добровільно передасть суду всі докази проти себе, навіть якщо такі існують.

Якщо заглиблюватися далі, неважко знайти і інші вкрай проблемні питання — як встановлювати прямий причинно-наслідковий зв’язок між конкретними діями (або бездіяльністю) китайської влади і збитками, як розраховувати і доводити збитки, що робити з т.зв. «Contributory negligence» — неадекватною і запізнілою (або ж навпаки — надмірною) реакцією інших країн на епідеміологічну загрозу коронавірусу вже після того, як серйозність ситуації стала очевидною. Ну і найголовніше — навіть якщо всі ці задачі вдасться реалізувати — як змусити КНР виконати рішення, яке буде винесено.

Це аж ніяк не абстрактне питання. У справі про Південно-Китайське море, яка стосувалося претензій КНР на морський кордон, арбітражний трибунал відповідно до Конвенції ООН з морського права зайняв позицію Філіппін, винісши рішення проти Китаю. КНР, яка не брала участі у справі, відмовилася прийняти його результат, заявивши, що територіальний суверенітет і морські права Китаю не будуть порушені судовим рішенням. Вердикт арбітражного трибуналу фактично залишається невиконаним.

На відміну від територіальної суперечки, справа щодо компенсації за поширення коронавірусу може мати примусові інструменти виконання (наприклад, шляхом арешту і стягнення китайських активів у інших країнах). Однак, можна припустити, що такі кроки викличуть гостру реакцію Китаю і симетричну (або асиметричну) відповідь.

Політичний аспект проблеми, який полягає в надпотужній економічній впливовості Китаю на світовій арені, є, мабуть, ключовим. Це навіть не питання того, яка державу захоче сваритися з Китаєм, скоріше — яка держава може собі це дозволити?

Китай — це не тільки країна, через яку проходить величезна кількість промислових і торгових ланцюжків, що пов’язують її з чи не кожною світовою державою. Китай також є чи не найбільшим світовим інвестором. Іншими словами, Китай володіє величезною кількістю способів завдати шкоди іншим країнам в разі їх «недружньої поведінки», навіть якщо це буде на шкоду самому Китаю.

Навіть США, президент яких відкрито заявляє про готовність вступати в конфлікт з КНР, навряд чи можуть собі це дозволити — економіки цих країн дуже взаємопов'язані і взаємозалежні. Тому набагато охочіше можна повірити не в юридичні кроки США проти Китаю, а в економічні - наприклад, санкції та різні подібні регуляторні та фінансові обмеження (наприклад, президент Трамп заборонив федеральному пенсійному фонду США інвестувати кошти в китайські активи). До таких заходів можуть приєднатися й інші країни — наприклад, Великобританія і країни ЄС.

Такі заходи цілком можуть бути неприємними для Китаю, можливо, навіть до певної міри болючими, але не більше. Якщо КНР в дійсності відчуває якийсь ступінь провини за поширення коронавірусу, такі кроки можуть бути «негласно прийняті» як «достатнє покарання», Китай також може погодитися на додаткові поступки, наприклад — в надскладних торгових переговорах з США, або ж запропонувати фінансову допомогу іншим країнам в боротьбі з наслідками пандемії і т.д., але це буде виключно в режимі «доброї волі», без визнання провини. В іншому ж випадку, Китай буде вживати відповідних заходів, результатом яких буде загострення ситуації у всьому світі, але аж ніяк не вирішення питання про визнання Китаю винним в пандемії.

Тому, позови проти Китаю завжди будуть викликати жвавий інтерес як мінімум у юристів, але цей інтерес буде не більш ніж академічним. Формальну відповідь на питання про те, хто повинен нести відповідальність за виникнення пандемії COVID-19 світ, швидше за все, так і не отримає.