logo-image
Корисні поради при захисті прав на комерційну таємницю
Автор: Діана Дегель
Джерело: Юрист&Закон. – №15. – 18 квітня 2019 року
Завантажити

Нормативно-правове регулювання комерційної таємниці визначено Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), законами України "Про інформацію" від 02.10.92 р. № 2657-XII і "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 р. № 2939-VI (далі – Закон), а також постановою КМУ "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 09.08.93 р. № 611 тощо.

Слід зазначити, що згадані нормативно-правові акти чітко не визначають не лише способи захисту прав, а й узагалі не дають повного уявлення, за яких саме обставин захист комерційної таємниці може бути ефективним. Численні юридичні рекомендації, що частково компенсують недосконалість законодавчого регулювання, нагадують про необхідність організації системи захисту комерційної таємниці на підприємстві. Серед таких рекомендацій – прийняття внутрішніх процедур або положень про захист комерційної інформації з визначенням кола питань, що підпадають під визначення комерційної таємниці, ознайомлення під підпис із такими положеннями співробітників, укладення NDA і, безумовно, організація технічного й організаційного захисту інформації, що становить комерційну таємницю, тощо.

Незважаючи на зазначені вище чіткі й ґрунтовні рекомендації, наявна судова практика щодо захисту порушених прав на комерційну таємницю здебільшого негативна й значною мірою збігається з практикою відшкодування шкоди в деліктних правовідносинах. Отже, розглянемо найбільш показові судові рішення, що виявляють найголовніші ризики й, відповідно, дають змогу вдосконалити власну систему захисту комерційної таємниці.

Вимоги до обґрунтованості вимог та необхідності доведення порушення прав на комерційну таємницю й незаконного використання комерційної таємниці

Постановою ВС від 28.02.2019 р. у справі № 752/5775/16-ц залишено без задоволення касаційну скаргу у справі про притягнення до відповідальності за привласнення й неправомірне використання у власних цілях комерційної таємниці юридичної особи, оскільки не доведено факт розголошення й не надано доказів порушення відповідачем прав позивача, тобто позивач не довів у суді, що відповідач незаконно використовував комерційну таємницю позивача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що його співробітник у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків мав доступ до відомостей, які містять комерційну таємницю. Із співробітником було підписано згоду на непоширення відомостей, які становлять комерційну таємницю й містять конфіденційну інформацію. Співробітник у період перебування на лікарняному здійснив несанкціонований доступ через корпоративну поштову систему до інформації, що містить комерційну таємницю, з подальшим розголошенням такої інформації компанії-конкуренту, з яким відповідач вступив у трудові відносини. Зазначені факти позивач підтверджував результатами внутрішнього службового розслідування. Відповідач зазначив, що доступ до системи з домашнього комп'ютера не було заборонено, тож він здійснив його заради цікавості.

Як зазначив Суд, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом лише спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.

Необхідність установлення причинно-наслідкового зв'язку між діями особи, що мала доступ до комерційної таємниці, та підприємства, якому було завдано шкоди внаслідок неправомірного використання комерційної таємниці. Обґрунтоване обрання способу захисту прав

Ухвалою ВССУ від 19.03.2014 р. у справі № 6-52761св13 за позовом про відшкодування збитків, завданих розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю, було встановлено, що відповідач – співробітник підприємства – був ознайомлений з унікальною технологією виробництва під час роботи на такому підприємстві. Відповідач підписав договір про нерозголошення комерційної таємниці, за яким зобов'язувався протягом п'яти років після звільнення не розголошувати інформацію, яку він отримував, працюючи на підприємстві. Незважаючи на зазначене, після звільнення відповідач налагодив власне виробництво з використанням, на думку позивача, комерційної таємниці останнього.

ВССУ визначив, що, задовольняючи позовні вимоги й стягуючи збитки, завдані розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю, керуючись при цьому положеннями ст. 22 ЦК України, суди не обґрунтували застосування вказаної норми до правовідносин, що виникли між сторонами, і не визначилися з нормою закону, яка встановлює таку відповідальність. Крім того, суди не визначили, якими доказами підтверджується наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданням збитків позивачу саме в розмірі доходу, отриманого новоствореним підприємством відповідача, яке проводить власну комерційну діяльність.

Крім того, на думку ВССУ, суди попередніх інстанцій, уважаючи доведеними позовні вимоги в частині визнання особи такою, що порушила письмове зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці, і задовольняючи їх саме в такий спосіб, дійшли помилкового висновку про задоволення вимог, оскільки такий спосіб захисту не передбачено чинним законодавством України.

Аналогічна позиція міститься й в ухвалі ВССУ, яку було винесено 24 лютого 2016 р. у справі № 6-27294ск15. Суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 214 і 215 Цивільного процесуального кодексу України не з'ясували, чи було порушення саме відповідачем положень внутрішніх документів позивача щодо захисту комерційної таємниці та чи справді саме дії відповідача стали причиною поширення комерційної інформації.

Необхідність урахування того, що правовий режим захисту комерційної таємниці поширюється лише на таку інформацію, яка була обмежена в доступі, тобто визнана комерційною таємницею, правомірна

У постанові від 24.01.2018 р. у справі № 820/3824/15 ВС дійшов висновку, що у правовідносинах, які регулюються Законом, необхідно брати до уваги положення ст. 6 зазначеного Закону, якими визначено критерії обмеження доступу до публічної інформації, а саме: інформація є визнаною комерційною таємницею правомірно за умови складання так званого трискладового тесту, тобто інформація є обмеженою в доступі, якщо: (1) вона обмежена в доступі лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя, і (2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, та (3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

У зазначеній справі було визначено неправомірність відмови в наданні витребуваних копій договорів із додатками й специфікаціями відповідно до чинного законодавства, оскільки ці документи містять комерційну таємницю, а розпорядник інформації підпадає під дію згаданого Закону й був зобов'язаний під час визначення комерційної таємниці застосовувати вказаний вище трискладовий тест.

Аналогічна позиція міститься й у постанові ВС від 18.07.2018 р. у справі № 5/3360/15-а.

Під час визначення інформації комерційною таємницею необхідно досліджувати, чи є обмеження в доступі до запитуваної позивачем інформації виправданим і таким, що відповідає зазначеним вище критеріям, установленим ч. 2 ст. 6 Закону (у випадках, коли такий Закон застосовують).

Обмеженню підлягає інформація, а не документ

У постанові від 27.06.2018 р. у справі № 810/2367/15 ВС визначив, що згідно з ч. 7 ст. 6 Закону обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Отже, відповідач неправомірно обмежив доступ до всієї запитуваної інформації позивачем, оскільки відповідач мав право обмежити доступ лише до тієї частини інформації, яка є конфіденційною, а не до всіх запитуваних приписів і рішень.

Незважаючи на складність судового захисту комерційної таємниці, саме наявність негативної судової практики й позиції суддів дасть змогу дійти основних висновків, які допоможуть не лише вдосконалити організацію системи захисту комерційної таємниці й вірогідного захисту прав у суді, а й спрогнозувати можливі складнощі, що можуть виникнути на шляху такого захисту.

Зокрема, зазначені судові рішення дають можливість зробити такі висновки:

1. Внутрішні акти підприємства, які визначають систему захисту комерційної таємниці, повинні передбачати конкретні умови настання відповідальності й розмір такої відповідальності, докладний опис відомостей, що становлять комерційну таємницю. Співробітники, які мають доступ до комерційної таємниці, повинні надати свою згоду шляхом проставлення власноручного підпису на відповідних внутрішніх документах підприємства.

2. У разі звернення до суб'єктів владних правовідносин або підприємств, що фінансуються з державного бюджету, необхідно використовувати Закон України "Про доступ до публічної інформації", який дає змогу досить ефективно отримувати інформацію, що належить таким розпорядникам. Договірні відносини з такими суб'єктами також варто структурувати з урахуванням особливостей визначення комерційної таємниці, установлених зазначеним Законом.

3. Законом установлено захист для інформації, яка була обмежена в доступі правомірно, а не щодо будь-якого документа.

4. У разі виявлення фактів неправомірного збирання або використання інформації, що становить комерційну таємницю, потрібно здійснити максимально можливе фіксування кожної складової частини порушення й підготувати обґрунтування завданих збитків із метою подальшого захисту прав у суді.

ВИСНОВОК:

Звісно, зазначені судові рішення й надані рекомендації не є вичерпними, питання ж комерційної таємниці потребують значного вдосконалення законодавчого врегулювання, а судова практика – подальшого розвитку в напрямі захисту прав правомірних володільців комерційної таємниці. Проте сподіваємося, що наведена судова практика й надані рекомендації дадуть можливість значною мірою уникнути ситуацій безвідповідальності в разі неправомірного використання комерційної таємниці. Ефективна система захисту комерційної таємниці сприятиме вдосконаленню власного бізнесу й виробничих процесів саме на свою користь, а не на користь конкурентів.