Практичні вказівки та особливості у справах про субсидіарну відповідальність у процесі банкрутства
За загальними приписами цивільного законодавства учасник юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника, крім випадків, передбачених установчими документами та законом. Однак це правило не поширюється на випадки, коли юридична особа була доведена до банкрутства.
Якщо ліквідаційна маса боржника була наповнена і реалізована, але частина боргів усе ще залишилася непогашеною, обов’язок сплатити різницю між вартістю ліквідаційної маси та визнаними вимогами кредиторів, може бути покладений на колишніх акціонерів і керівництво компанії-банкрута (субсидіарна відповідальність).
У цьому контексті пропонуємо розглянути актуальну судову практику та проаналізувати, на що саме суд звертає увагу в цьому контексті.
Постанова від 05.11.2025 по справі № 916/3130/21(916/3786/24) Південно-західний апеляційний господарський суд
У цій справі засновник компанії, якого вже було притягнуто до субсидіарної відповідальності за борги компанії, "подарував" земельну ділянку та дві квартири своїй дружині й доньці. Дарування відбулося вже після подання заяви про субсидіарну відповідальність. Ліквідатор оскаржив ці правочини, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, визнавши договори дарування недійсними. Але ключове не в результаті, а в тому, як саме суд дійшов до цього висновку.
Найбільше уваги суд приділив оцінці самої природи договорів дарування та обставин їх укладення. Апеляційний суд детально розібрав кожен елемент, який вказує на штучність і недобросовісність дій відповідача.
По-перше, безоплатність. Дарування близьким родичам без будь-якої компенсації — типовий спосіб уникнути стягнення. Суд підкреслює: така угода не створює реальних втрат для дарувальника, адже члени сім’ї й так можуть спільно користуватися майном. Отже, правочин не має економічної логіки.
По-друге, момент укладення. Суд особливо виділив той факт, що дарування відбулося після того, як протиправна діяльність боржника вже була встановлена у справі про субсидіарну відповідальність і після подання відповідної заяви. Тобто відповідач чудово усвідомлював ризик стягнення з нього коштів. Цей "підозрілий" період на укладання подібних правочинів оцінюється судами дуже критично.
По-третє, очевидна шкода кредиторам. З огляду на встановлені судом у справі про притягнення засновника до субсидіарної відповідальності обставини, його дії щодо відчуження власного майна на користь дружини та доньки фактично свідчать про те, що вони були спрямовані на штучний перехід права власності на нерухоме майно до близьких родичів з метою приховати це майно.
Відповідач стверджував, що в нього є інші активи (внески до статутних капіталів компаній, торговельні марки), тому дарування не завдало шкоди кредиторам. Однак жодних доказів вартості цих активів не було надано суду. Суд зазначив, що наявність або відсутність у власності будь-якого іншого майна, яке може бути реалізоване в межах виконавчого провадження, не має жодного правового значення під час вирішення цього спору, оскільки не стосується його предмета та підстав.
Постанова від 24.09.2025 по справі № 911/2999/21 (911/1069/24) Північний апеляційний господарський суд
Показовий приклад того, як суди трактують фінансові операції боржника й відокремлюють звичайні господарські договори від фраудаторних схем виведення активів. У центрі цієї історії три договори безповоротної фінансової допомоги, за якими ТОВ "Фінагро" ще у 2016 році віддало іншій компанії (ТОВ "Білоцерківський автобусний парк") понад 663 тисячі гривень.
Коли підприємство збанкрутувало і ліквідатор почав аналізувати фінансові операції минулих років, ці "подарунки" одразу викликали підозру. На момент укладення договорів борг компанії перед податковою вже сягав десятків мільйонів гривень, звітність роками не подавалася, а керівництво фактично приховувало реальний фінансовий стан та документи.
Навіть ідеально оформлений договір не рятує, якщо він суперечить принципу добросовісності та фактично позбавляє кредиторів шансів отримати свої кошти. Саме на це суд робить акцент, оскільки у спірних правовідносинах укладення правочину, який є формально правомірним, але здійснений із порушенням принципу добросовісності та в стані "зловживання правом", з очевидною метою ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами, є підставою для визнання такого правочину недійсним незалежно від формального дотримання істотних умов договору.
Окремий акцент суд робить на позовній давності. Здавалося б, договори 2016 року, а позов подано 2024-го. Проте суд визнає пропуск строку поважним. І тут вирішальну роль відіграють дії колишнього керівництва: документи приховувалися, ліквідатору їх не передали, податкова звітність не подавалася, що унеможливлювало своєчасне виявлення цих угод. На думку суду, компанія об’єктивно не могла знати про ці правочини, тому строк підлягає поновленню.
Висновок та рекомендації
Проаналізована судова практика показує, що у справах про субсидіарну відповідальність вирішальним стає не лише сам факт існування підозрілих правочинів, а й загальна поведінка боржника, логіка його дій та момент, у який вони вчинені.
Суди дедалі гостріше реагують на спроби штучно вивести майно, сховатися за формальностями або затягнути процес через приховування документів.
Для майбутніх кредиторів і скаржників це означає одне: захист своїх інтересів цілком реальний, якщо діяти своєчасно й уважно читати між рядками.
Саме тому кредиторам варто підходити до таких справ активно й системно: уважно відстежувати операції боржника, співпрацювати з ліквідатором, оцінювати не тільки паперову форму договорів, а і їхню фактичну мету.
