Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у процедурі банкрутства: практичні поради та судове оскарження
Процедура банкрутства банківських установ в Україні має особливий правовий режим, ключову роль у якому відіграє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Саме на Фонд покладено повноваження з виведення неплатоспроможних банків із ринку, управління їхніми активами, задоволення вимог кредиторів та здійснення ліквідаційних процедур.
Водночас законодавство, що регулює відповідні процедури, складається не лише із профільного закону, а й із низки підзаконних актів, що на практиці нерідко призводить до неоднозначного його трактування, що може певною мірю зачіпати права та інтереси всіх учасників процедури банкрутства. У результаті це призводить до необхідності захисту прав та інтересів вже в межах судових проваджень поза встановленими законом процедурами.
Учасники процедур банкрутства дедалі частіше стикаються з необхідністю не лише правильно подати вимоги до Фонду, а й ефективно оскаржувати його дії або бездіяльність у судовому порядку. Від розуміння процесуальних механізмів, строків, підсудності та актуальної судової практики залежить реальна можливість захисту порушених прав.
У цій статті розглянемо практичні аспекти та особливості подачі вимог кредиторів, а також ключові підходи судів до оскарження рішень, дій чи бездіяльності Фонду.
Особливості подачі
Подача вимог кредиторів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб має низку суттєвих процесуальних особливостей, ігнорування яких на практиці нерідко призводить до відмови у включенні заявлених вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Ключовим аспектом є дотримання встановлених законом строків подання вимог. Загальне правило передбачає, що вимоги кредиторів приймаються впродовж 30 календарних днів із дня офіційного опублікування Фондом відомостей про початок процедури ліквідації банку в газеті "Голос України" або "Урядовий кур’єр".
Водночас важливо враховувати, що належне дотримання строків потребує постійного моніторингу офіційних повідомлень Фонду. Строки задоволення та розгляду вимог кредиторів можуть бути подовжені або змінені залежно від конкретного банку-банкрута та рішень Фонду, що зумовлює необхідність індивідуального підходу в кожній справі.
Окрему увагу потрібно приділяти оформленню та способу подачі кредиторських вимог. Заява подається в письмовій формі, а за наявності кваліфікованого електронного підпису, ліквідаційна комісія може допустити її подання в електронному вигляді шляхом направлення на електронну адресу банку-банкрута. Форма заяви з кредиторськими вимогами передбачена Додатком 1 до Правил складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Найбільшу увагу Фонд приділяє саме доказовому обґрунтуванню заявлених вимог. Йдеться про договори, банківські гарантії, платіжні документи, первинну бухгалтерську документацію та будь-які інші матеріали, які підтверджують наявність правовідносин між кредитором і банком та обсяг відповідних зобов’язань. Важливо пам’ятати, що кредитор не обмежений у переліку доказів і має право надавати всі документи, які, на його думку, мають істотне значення для визнання вимог.
Водночас законодавство не покладає на кредитора обов’язку самостійно визначати точну суму та обсяг заборгованості банку. Достатнім є підтвердження факту наявності вимоги. Обов’язок щодо визначення її розміру покладається безпосередньо на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який здійснює відповідні розрахунки на підставі поданих документів.
У заяві обов’язково мають бути зазначені коректні реквізити кредитора, а також рахунок, на який здійснюватиметься задоволення акцептованих вимог.
Не менш важливим практичним аспектом є підтримання постійного контакту з ліквідаційною комісією банку-банкрута. Саме ліквідаційна комісія здійснює прийом і попередній розгляд заяв. Також може надати роз’яснення щодо оформлення документів, усунення недоліків та актуального стану розгляду кредиторських вимог.
Судова практика
Оскарження дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснюється до суду. Відповідачем у такій справі виступає відповідний банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його ліквідацію.
Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16).
Оскаржуючи дії Фонду, кредитори повинні особливо уважно підходити до формулювання позовних вимог. Показовою у цьому контексті є постанова Київського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 757/13648/24-ц. Позивач у цій справі просив поновити строк на подання заяви з кредиторськими вимогами, посилаючись на низку поважних обставин: статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проходження післяопераційної реабілітації, лікування від коронавірусної хвороби, а також дію воєнного стану. Водночас позовні вимоги були сформульовані як зобов’язання визнати його кредитором та включити вимоги до реєстру.
У зазначеній справі апеляційний суд визнав причини пропуску строку поважними, однак зазначив, що вирішення вимоги в заявленому позивачем вигляді не належить до компетенції суду. Водночас суд констатував, що заява не була розглянута по суті й основна суть позовних вимог полягає в наданні права подати заяву про включення до реєстру вкладників для здійснення виплат Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, яка має бути розглянута по суті, а не відхилена лише у зв`язку з пропуском строку звернення. Суд зазначив, що в такому випадку потрібно користуватися принципом jura novit curia» («суд знає закони») саме з метою уточнення формулювання вимог без зміни її суті та підстав.
Зважаючи на викладене, колегія суддів задовольнила позовну вимогу саме шляхом зобов`язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняти та розглянути заяву по суті, що не було виходом за межі позовних вимог на переконання суду.
Також як убачається з висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2019 року по справі № 456/450/16-ц, обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було б непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном — неправомірним. Поважними причинами пропуску строку вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для особи на вчинення дій. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи та надані докази.
Водночас у спорах, пов’язаних з оскарженням відхилення кредиторських вимог із мотивів їх неналежного оформлення або недостатнього обґрунтування, позовні вимоги можуть формулюватися саме як вимоги про включення до реєстру. Прикладом є постанова Касаційного господарського суду від 25 листопада 2025 року у справі № 910/12661/24. У цій справі уповноважена особа Фонду частково відхилила заяву кредитора з підстав неналежного оформлення, зокрема через відсутність підтвердження повноважень особи, яка підписала заяву. Суди дійшли висновку про необґрунтованість такого відхилення, оскільки позивач надав достатній обсяг документів для підтвердження повноважень начальника юридичного департаменту, зокрема статут товариства та посадову інструкцію.
Висновок та рекомендації
Процедура банкрутства банку за участі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб — це не формальність, а складний і чутливий процес, в якому результат для кредитора значною мірою залежить від його власної процесуальної дисципліни та правової позиції. Судова практика чітко демонструє: навіть за наявності обґрунтованих вимог кредитор може втратити реальну можливість їх задоволення через помилки у строках, оформленні документів або неправильний вибір способу судового захисту.
Ключовим орієнтиром для майбутніх кредиторів має стати усвідомлення того, що Фонд у ліквідаційній процедурі діє не як абстрактний регулятор, а як представник банку-банкрута. Відтак захист прав кредитора потребує не декларативних вимог, а чітко вибудуваної юридичної стратегії, яка відповідає розмежуванню повноважень між судом і Фондом.
Для ефективного захисту своїх прав кредиторам варто діяти проактивно: системно відстежувати публікації Фонду, не відкладати подання вимог «на останній день», готувати доказову базу із запасом та не зводити заяву лише до формального мінімуму. У разі виникнення спору — критично важливо правильно сформулювати позовні вимоги, обираючи такий спосіб захисту, який не підміняє дискреційні повноваження Фонду, але водночас дозволяє суду ефективно відновити порушене право.
У результаті найкращий захист прав кредитора у процедурі ліквідації банку — це поєднання уважності до процесуальних деталей, розуміння актуальної судової практики та виваженого юридичного підходу. Саме така стратегія перетворює формальне право вимоги на реальний інструмент отримання належного.
