logo-image
Вищий Антикорупційний Суд: перша практика і перспективи, проблеми правового регулювання
Автор: Наталія Мисник
Джерело: Юрист і Закон, 5 грудня 2019 року
Завантажити

У світовому Індексі сприйняття корупції (СРІ) Україна посідає 122 місце з-поміж 180 країн. Аналогічний результат демонструє лише Малі та Ліберія. Очевидно, що такі показники негативно впливають на економічний імідж та інвестиційну привабливість України.

За висновком міжнародної організації Тransparency International суттєвою перешкодою на шляху України в боротьбі з корупцією є саме відсутність спеціалізованого суду  в цій сфері.

На жаль, такі висновки підтверджує і офіційна статистика. Відомо, що антикорупційні органи НАБУ та САП з моменту свого створення розслідували 783 кримінальних проваджень, 140 особам повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, стосовно ще 412 обвинувальні акти скеровані до суду. Проте, жодний високопосадовець так і не був покараний.

В НАБУ переконані, що суди загальної юрисдикції не квапляться розглядати ці справи, вживаючи всіх можливих заходів щодо затягування процесу. Залишається сподіватись, що спеціалізований Антикорупційний суд зможе виправити таку ситуацію та прискорить процес винесення вироків корупціонерам.

 

Історія створення ВАКСУ

Процес створення Вищого антикорупційного суду України був тривалим і непростим.

Створення цього суду було задекларовано ще під час судової реформи 2016 року. Однак, повноцінну роботу новий суд розпочав лише через три роки – 5 вересня 2019 р.

За задумом авторів законопроекту № 6011 "Про Вищий антикорупційний суд", ВАСУ мав розглядати виключно справи високопосадовців, що розслідуються НАБУ. Противники законопроекту наполягали на тому, що невелика кількість справ НАБУ не потребує створення під них окремої судової ланки.

Венеціанська комісія у своєму Висновку CDL-AD(2017)020 від 9 жовтня 2017 року, оцінюючи законопроект підтримала таку позицію, і констатувала, що ВАСУ мають бути підсудними не тільки корупційні правопорушення stricto sensu, але й пов'язані злочини, зокрема такі, як зловживання владою або офіційним статусом, незаконне збагачення та відмивання грошей.

З врахуванням викладеного, у липні 2018 було ухвалено зміни, згідно з якими Антикорупційний Суд має розглядати всі справи про корупційні злочини, незалежно від того, хто завершував розслідування.

Цікаво, що представники судової влади виступали проти створення ВАСУ. Зокрема, Вища Рада правосуддя неодноразово заявляла, що створення спеціалізованих судів не відповідає Конституції України. Активним противником нового суду був також і колишній прокурор Юрій Луценко, який пропонував обмежитись створенням окремих антикорупційних палат у складі Верховного Суду.

Проте, як не намагалась українська влада уникнути цього кроку, але умова створення ВАСУ стала однією з ключових для співпраці з МВФ та отримання допомоги Євросоюзу.

Тому під натиском міжнародних донорів Верховна Рада все ж таки ухвалила закон про ВАКСУ.

 

Статус суддів ВАКСУ

Відповідно до ч. 3 ст. 127 Конституції України для суддів спеціалізованих судів відповідно до закону можуть бути встановлені додаткові вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності.

У зв’язку з цим Законом " Про Вищий антикорупційний суд " пропонується визначити додаткові спеціальні вимоги до суддів Вищого антикорупційного суду, пов'язані з предметною компетенцією Суду та його спеціалізацією щодо розгляду кримінальних проваджень про корупційні злочини.

Згідно із законом для призначення на посаду судді Вищого антикорупційного суду  громадянин України має бути:

  • не молодшим 35 років;
  • мати стаж роботи на посаді судді не менше 5 років
  • або мати науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше 7 років
  • або мати досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше 7 років
  • або мати сукупний стаж такої роботи щонайменше 7 років.

Водночас законом встановлюються обмеження для призначення на посаду судді ВАСУ окремих категорій осіб у зв’язку з перебуванням на певних посадах у державних органах чи зайняттям певною діяльністю.

Так, пропонується закріпити неможливість призначення суддями Вищого антикорупційного суду осіб, які упродовж останніх 10 років працювали у правоохоронних органах, були депутатами всіх рівнів,  протягом 5 років входили до складу керівних органів політичної партії або були пов'язані із політичними партіями трудовими чи договірними відносинами, входили до складу Міжвідомчої комісії з питань державних закупівель або до складу комітетів з конкурсних торгів (тендерних комітетів), були притягнуті до відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення тощо.

Такі обмеження зумовлені тим, що перебування на зазначених посадах чи зайняття відповідною діяльністю може негативно вплинути на упередженість при прийнятті суддею Вищого антикорупційного суду рішень.

В березні 2019 року Вища кваліфікаційна комісія суддів оголосила переможців конкурсу на посади суддів Антикорупційного суду, відсіявши майже 40% сумнівних претендентів.

 

Перші вироки ВАКСУ

За даними Державної судової адміністрації ВАКСУ з початком роботи отримав для розгляду більше 3,5 тисяч кримінальних справ. З них лише 5 відсотків справ, які має отримати суд, розслідувалися НАБУ та належать до категорії справ високопосадової корупції. 

В Офісі Президента планували, що до кінця 2019 року Вищим антикорупційним судом буде винесено понад 20 вироків. Однак такі прогнози поки що не виправдовуються.

Зокрема, станом на 01 грудня 2019 року відомо лише про два вироки, які були винесені ВАСУ.

Перший вирок ВАСУ було винесено 30 жовтня 2019 року у справі  № 760/4297/18 щодо судді апеляційного суду Дніпропетровської області Надії Посунся за декларування недостовірної інформації.

Колегія суддів у складі Олени Танасевич (глава ВАКС), Катерини Сікори та Тетяни Гавриленко визнала екс-суддю Апеляційного суду Дніпропетровської області Надію Посунся винною в скоєнні злочину за ст. 366-1 Кримінального Кодексу (декларування недостовірної інформації).

Суддю оштрафували на 51 тисяч гривень, також їй заборонено обіймати державні посади протягом року.  Такий вирок навряд чи можна вважати суворим, з огляду на те, що обвинувачена сама подала заяву про відставку задовго до створення ВАКС і була звільнена з посади судді ще 24 травня 2018 року.

Другий вирок ВАКС було винесено 21 листопада 2019 року у справі № 761/3762/19 проти заступника директора ТОВ «Фармаплант Україна» за частиною третьою статті 209 Кримінального Кодексу України (легалізація доходів в особливо великих розмірах).

Проте і в цьому випадку покарання було незначним.

Зокрема, за вчинення фінансових операцій на загальну суму на загальну суму 6 015 751, 32  доларів США обвинуваченому присудили  покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки без позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та без конфіскації майна. Однак, обвинувачений не потрапить до місць позбавлення волі, оскільки на підставі статті 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на два роки.

 

Досвід зарубіжних країн

На сьогоднішній день антикорупційні суди активно функціонують в 20 країнах світу:

Афганістані, Бангладеш, Ботсвані, Болгарії, Бурунді, Камеруні, Хорватії, Індонезії, Кенії, Малайзії, Мексиці, Непалі, Пакистані, Палестині, Філіппінах, Сенегалі, Словаччині, Уганді, Танзанії і Таїланді. 

Перший антикорупційний суд з'явився на Філіппінах ще в 1979 році, другий в 1999 році в Пакистані. З того часу антикорупційні суди почали щорічно з'являтись в різних країнах світу.

Більша частина судів в цих країнах була створена добровільно. Проте, в деяких випадках вирішальну роль зіграли все ж таки вимоги міжнародних організацій та програми фінансової допомоги.

Наразі існує декілька моделей роботи таких судів. Перша модель передбачає здійснення судочинства одним суддею, якого призначають або уповноважують на розгляд справ про корупцію у загальних місцевих судах. Друга модель вимагає створення спеціалізованого антикорупційного суду, який має первісну юрисдикцію над справами про корупцію. Третя модель передбачає змішаний тип судочинства, де суд може функціонувати як суд першої інстанції при розгляді деяких (більш важливих) справ про корупцію і як апеляційний суд при розгляді інших справ, що розглядаються в першій інстанції загальними місцевими судами. 

Результати роботи світових антикорупційних судів навряд чи можна вважати приголомшливими. Наприклад в Словаччині, де суд функціонує 15 років, рівень сприйняття корупції знизився лише на п'ять пунктів з 59 до 54 балів. Водночас, кількість обвинувальних висновків в корупційних справах збільшилось на 50%.

Камеруну, Бурунді, Непалу та Пакистану антикорупційні суди не допомогли. Створення антикорупційних судів в цих країнах мало зворотній ефект та призвело лише до підвищення рівня корупції.  Зокрема, Непал, всього за два роки існування антикорупційного суду  набрав 41 "корупційне очко" і зараз перебуває на 131-му місці в світовому рейтингу сприйняття корупції (СРІ)

Міжнародний досвід демонструє, що ідея створення окремого антикорупційного суду є лише тимчасовим заходом, який використовується виключно для демонстрації  міжнародній спільноті про те, що країна нібито розпочала серйозну боротьбу з корупцією.

Тож наївно сподіватись, що робота антикорупційної судової системи може викорінити корупцію. Врешті, в країнах з низьким рівнем корупції таких судів взагалі немає. Це говорить, що наявність профільних судів – не ознака відсутності корупції. На її наявність та рівень скоріше впливає економічний рівень розвитку країни.