Вже понад три тижні агроспільнота активно обговорює, так звані «соєво-ріпкові правки», які були запроваджені на початку вересня та передбачають 10% експортного мита на сою та ріпак.
Одним з основних аргументів на користь змін було те, що експортне мито має забезпечити стабільність на внутрішньому ринку та підтримати продовольчу безпеку країни. Тобто, з однієї сторони, уряд прагнув підтримати внутрішнє виробництво і позитивно стимулювати переробну промисловість, а з іншої — сприяти створенню доданої вартості, контролю за надмірним експортом та збільшенню митних надходжень.
Однак, по факту, маємо дещо інакшу картину, яка свідчить про недосконалість змін, відсутність чіткого механізму їхньої реалізації і як результат необхідність оперативного законодавчого доопрацювання.
Ключовим нюансом запроваджених змін є те, що мито має застосовуватись до трейдерів і не має розповсюджуватись на агровиробників або кооперативи, які напряму експортують свою продукцію за кордон. При цьому, зміни не містять чітких формулювань та посилань на документи, які необхідно надати митниці для ідентифікації виробника, підтвердження власного виробництва та фактичного походження продукції.
Законодавчо митні органи можуть і мають право перевіряти, чи дійсно експортер є виробником сої/ріпаку та походження продукції, на підставі поданих експортних документів і додаткових запитів. Однак, на практиці відсутність чітких орієнтирів для митниці саме в рамках введених змін, призвели до фактичного блокування експорту продукції як трейдерів, так і агровиробників.
Причому агровиробники сигналізують про блокування та затримки продукції на складах, в портах, пунктах пропуску не тільки на етапі митного оформлення, але і за її результатами, що дає підстави не тільки для судового оскарження таких обмежень, але і в цілому можуть трактуватись як:
- дискримінація за формою ведення господарської діяльності, що суперечить конституційним принципам: рівність прав власності та свобода підприємницької діяльності;
- недотримання принципу правової визначеності: зміни запроваджені без належного публічного обговорення, без чітких механізмів реалізації (особливо для змішаних партій), що створює невизначеність у правозастосуванні;
- порушення принципу забезпечення рівності всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності внаслідок встановлення експортного мита лише для частини учасників — трейдерів;
- потенційна невідповідність міжнародним зобов’язанням: Угода про асоціацію з ЄС та правила СОТ забороняють запровадження обмежень на експорт, якщо вони мають дискримінаційний характер або не базуються на об'єктивних критеріях.
В історії незалежної України вже були схожі ситуації, коли аграрії стикалися з несправедливими чи непродуманими законодавчими змінами, які блокували експорт, порушували ланцюги постачання або створювали нерівні умови.
Для прикладу, в ситуаціях з «соєвими правками» 2017–2020 років, квотами на експорт соняшникової олії (2014-2015 рр.), експортним митом на зернові (2010-2011 рр.) проблеми вирішувалися через активну позицію аграрних асоціацій, подання законопроєктів, діалог з урядом і поступове повернення до справедливих умов торгівлі.
Очевидно, що проблеми з «соєво-ріпаковими правками» не виключення і, окрім прозорого діалогу і судових перспектив, логічним кроком на шляху до вирішення ситуації може бути:
- перегляд або скасування ставки мита, з огляду на шкоду для експортного потенціалу;
- уточнення законодавства в частині визначення терміну «власно вирощеної продукції», встановлення допустимого рівня змішуваності партії;
- запровадження механізму повернення сплаченого мита агровиробникам/кооперативам, які експортують власно вирощену продукцію;
- затвердження підзаконного акту або листа-роз’яснення з чіткими інструкціями для митниці, що дозволить зменшити кількість затримок, штрафів і судових спорів;
- введення електронної системи стеження для походження продукції через автоматичне підтвердження статусу продукції;
- декларативний принцип для змішаних партій, що дозволить розблокувати експорт уже накопичених обсягів продукції.
З огляду на поточну ситуацію, зрозуміло одне, що без законодавчого та адміністративного доопрацювання ситуація на митницях залишатиметься хаотичною, що створює юридичні ризики як для бізнесу, так і для держави.
