Доктрина alter ego та притягнення російських компаній за завдану шкоду збройною агресією РФ
Внаслідок збройної агресії Росії український бізнес зазнав катастрофічних втрат, для відшкодування яких звертається з позовом до Росії, або подає позов в особі її державних органів. Однак нещодавно почала набирати популярності судова практика, коли позивачі звертаються до корпорацій РФ (наприклад «Газпром», ВЕБ.РФ) з огляду на завдану шкоду, застосовуючи при цьому принцип alter ego. У цій статті ми проаналізуємо, в чому полягає сутність принципу alter ego і яким чином його застосовують українські суди.
Суть принципу alter ego
Першочерговим у впровадженні категорії alter ego став Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Так, у справі Liseytseva and Maslov v. Russia (dec.) ЄСПЛ встановив ключові критерії для визначення відповідальності країни за борги своєї компанії, а саме – правовий статус компанії (згідно з публічним чи приватним правом), характер її діяльності (публічна функція або звичайне комерційне підприємство), контекст її функціонування (монополія чи суворо регульований бізнес), її інституційна незалежність (ступінь державної власності) та її операційна незалежність (ступінь державного нагляду та контролю).
Як зазначає ЄСПЛ, не існує єдиного критерію, який би чітко вказував на відносини alter ego, як і не є обов'язковим наявність всіх для підтвердження таких відносин. Тому кожних окремий кейс слід розглядати окремо.
Вперше в українській практиці можливість застосувати практику alter ego до компаній РФ на рівні суду касаційної інстанції була відображена у справі № 910/4210/20 (Справа Промінвестбанку). В ній низка інвесторів намагалися виконати міжнародне арбітражне рішення, винесене проти Росії, щодо акцій українського банку ПАТ «Промінвестбанк», частка якого належала ВЕБ (Внешекономбанк), на тій підставі, що ВЕБ є alter ego Російської Федерації. ВЕБ оскаржив спроби інвесторів в українському суді. Суд першої інстанції відхилив заперечення ВЕБ, постановивши, що, виходячи з доказів, ВЕБ фактично є alter ego Росії, що суд повинен ігнорувати формальне відокремлення активів ВЕБ від активів РФ, і що борг РФ може бути стягнутий з активів ВЕБ. Зрештою рішення було оскаржено до Верховного Суду (ВС).
Застосовуючи вищевказані критерії ЄСПЛ щодо alter ego, ВС дійшов висновку, що:
- ВЕБ був створений та функціонував з метою досягнення цілей РФ щодо забезпечення соціально-економічного розвитку країни
- ВЕБ мав право займатися комерційною діяльністю, яка служила цим цілям
- ВЕБ діяв як виключний агент уряду щодо зовнішнього боргу Росії, і його функції включали ті, що, як правило, виконувалися міністерством фінансів або центральним банком
- функції ВЕБ були аналогічні функціям, які виконували державні органи, а тому ВЕБ слід вважати органом РФ
Таким чином, Справа Промінвестбанку поклала початок застосуванню принципу alter ego у вітчизняній судовій практиці. Зокрема, позивачі почали включати до складу відповідачів компанії РФ як солідарних боржників за дії армії РФ, адже такі компанії є «продовженням» РФ і, на думку заявників, до них можливе застосування і стягнення збитків за завдану шкоду. Нижче розглянемо, як саме українські суди почали застосовувати цей принцип.
Судова практика щодо застосування alter ego та відповідальність російських компаній
Рішення Господарського суду Запорізької області у справі проти «Газпрому»
Однією з найбільш деталізованих справ щодо притягнення компаній РФ до відповідальності є справа № 908/1955/22 (908/1654/24), в якій суд в межах справи про банкрутство компанії (позивач) задовольнив позов про солідарне стягнення з РФ та трьох товариств групи компанії «Газпром» понад 242 млн. євро та понад 170 тис. грн (Справа проти «Газпрому»).
Позивач з огляду на визначені ЄСПЛ критерії можливості застосування принципу alter ego обґрунтував, що попри те, що за національним законодавством компанії «Газпром» формально є окремими юридичними особами, фактична та економічна реальність полягає в тому, що всі три товариства групи належать РФ, контролюються нею та діють як одне ціле, навівши відповідність трьом критеріям:
- Інституційної незалежності (тобто ступеня державної власності). Контрольний пакет акцій «Газпрому» належить державі. Вони не можуть бути відчужені, а тому «Газпром» має постійний контроль від держави. «Газпром» повністю володіє «Газпром Капіталом», а останній повністю володіє «Газпром Інтернешнл». Ба більше, структура корпоративного управління всіх трьох компаній є такою, що забезпечує суворий контроль з боку РФ.
- Характеру та контексту діяльності та операційної незалежності (тобто обсягу державного нагляду та контролю, а також контролю за активами компанії). Група «Газпром» створена та існує як інструментарій РФ, використовується російським політичним керівництвом для реалізації визначених ним внутрішніх і міжнародних геополітичних цілей. Корпоративне управління групи «Газпром» контролюється політичним керівництвом Росії в цілому і президентом Росії зокрема.
- Відокремлення майна від державного майна. Ухвалюючи операційні рішення за компанії групи «Газпром» для досягнення геополітичних цілей і всупереч їхнім комерційним інтересам, РФ фактично поводиться з активами групи «Газпром» так, ніби вони належать безпосередньо країні. Таким чином, група «Газпром» очевидно не має фактичної економічної незалежності у відносинах з РФ. З цієї причини суд не бере до уваги формальне відокремлення майна між «Газпром», «Газпром капітал», та «Газпром Інтернешнл», з одного боку, та Російською державою, з іншого.
Погоджуючись з доводами позивача, суд з посиланням на ст. ст. 170 та 1166 Цивільного кодексу України зауважив, що будь-яка держава здійснює свої функції через різні органи, такі як міністерства, урядові установи та, за певних обставин, компанії, що контролюються державою. Суд вказав, що компанії «Газпром» є alter ego РФ, а відтак, є частиною особи заподіювача майнової шкоди згідно з положеннями Цивільного кодексу України (прим. – ст. 1166 ЦКУ). Ба більше, суд підкреслив, що для застосування цієї статті неважливо, чи брали відповідачі активну або будь-яку іншу участь у вчиненні правопорушення, про який йде мова. Важливим є лише те, що на момент його вчинення компанії групи «Газпром» були частиною РФ, яка і вчинила таке правопорушення. Отже, компанії «Газпрому» несуть відповідальність за нього в тій же мірі, що і РФ.
І на завершення, чому ж компанії «Газпрому» підлягають солідарній відповідальності, суд зазначив, що з огляду на новизну принципу alter ego для української правової системи, наразі в Україні відсутній закон, який би прямо регулював солідарну відповідальність первинного боржника та його alter ego.
Схожу аргументацію також можна спостерігати в рішеннях Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/1100/22(908/2326/23); від 15.08.2024 у справі № 908/1955/22(908/1534/24); від 27.08.2024 у справі № 908/1100/22(908/1655/24).
Ухвала Господарського суду м. Києва у справі проти низки компаній РФ
Справа проти низки компаній РФ № 910/1361/24 від 07.08.2024 заслуговує окремої уваги, адже спочатку позов був лише проти РФ, проте потім заявник подав клопотання про залучення у справу як співвідповідачів низку російських компаній. Залучаючи компанії РФ до справи, суд погодився з доводами позивача, що наразі в Україні відсутні ефективні механізми стягнення збитків, завданих РФ юридичним та фізичним особам в Україні. Тому досить обґрунтованим є застосування принципу alter ego як підстави для залучення державних компаній РФ. Суд, хоч і не вказуючи на Справу Промінвестбанку, врахував її висновки та чітко і лаконічно застосував критерії принципу alter ego до кожної з компанії РФ, яку бажав залучити позивач до справи.
Рішення у справі ще не ухвалено, але цікаво, яким чином буде аргументована мотивація суду щодо відповідальності вказаних компаній за завдані РФ збитки.
Рішення Господарського суду Луганської області проти РФ та низки російських компаній
Протилежним до наведених вище справ є рішення у справі № 913/201/23 від 19.12.2023, де суд не використав принцип alter ego, але відповідачами на рівні з державою-агресором була низка російських компаній.
Задовольняючи позов частково (лише в частині вимог до РФ), суд зробив висновок, що позивач не надав доказів того, що саме залучені співвідповідачі-компанії РФ завдали заявнику збитків, що, на нашу думку, виглядає не зовсім логічним.
Висновки
Практика застосування принципу alter ego, а також притягнення російських компаній до солідарної відповідальності за збитки, спричинені агресією РФ, лише набирає обертів. Залишається поки без чіткої відповіді питання, яким саме правовим механізмом краще скористатися за позитивними судовими рішеннями, щоб надалі їх «реально» виконати та стягнути з російських компаній завдану шкоду.
