Для перемоги кожен повинен змагатися на тому фронті, де має належну компетенцію, — волонтерська команда Asters
Юридична фірма Asters продовжує працювати, а волонтерська команда Asters — допомагати армії та цивільним під час війни. Фірма виділила бюджет на волонтерські ініціативи у розмірі 500 тис. євро та структурувала свою підтримку за чотирма напрямами:
- продукти харчування та гуманітарна допомога (армії, ТрО, цивільним): пошук фінансування, логістика, робота з організаціями;
- допомога армії та ТрО: закупівля тепловізорів, бронежилетів та іншої амуніції та військового обладнання;
- медицина: пошук та купівля ліків та медичного обладнання, логістика доставки, допомога медзакладам;
- підтримка біженців та внутрішніх переселенців: транспортування/евакуація по території України, тимчасове поселення, допомога у перетині кордону, контакти/інформаційна підтримка біженців за кордоном.
Щоб показати внутрішню кухню цієї нелегкої волонтерської роботи та зрозуміти, що рухає людьми, які не лише продовжують свою професійну діяльність, а й присвячують власний час благородній справі, ми поспілкувалися з юристами-волонтерами з команди Asters. Про це розповідали Ярослав Петров, партнер Asters, Роман Степаненко, партнер Asters, Вікторія Подворчанська, радниця Asters, Антон Сінцов, радник Asters, Анастасія Пожар, молодший юрист Asters.
— Чим займаєтесь? Як допомагаєте ЗСУ та ТрО?
Анастасія Пожар: За 2 місяці війни ми усвідомили, що для перемоги кожен повинен змагатися на тому фронті, де має належну компетенцію. Тож сьогодні волонтер — це не тільки той, хто допомагає ЗСУ чи ТрО. Це кожен, хто витрачає бодай дрібку часу, щоби бути корисним людям, які цього потребують. Зараз ми бачимо, як усі навколо згуртувалися разом і допомагають Україні.
З перших днів війни в Asters було створено волонтерські групи за чотирма напрямами. У той час, коли наші колеги були зайняті пошуком амуніції, ліків, а також розробкою логістики для їх доставки, ми робили все можливе, щоб допомогти їх сім’ям / родинам клієнтів, які були вимушені залишити свої домівки, з переїздом та пошуком розміщення за потреби.
За ці дні ми стали психологами, спеціалістами з міграції та навіть трохи логістами і ріелторами.
Оскільки кожна ситуація унікальна, складно визначити і розповісти про чіткий механізм нашої роботи. Скажімо так: ми надаємо різноманітні «пакети послуг». До нас звертаються із запитами про необхідність знайти транспорт, щоб дістатися до відповідного місця, про пошук житла як на території України (за гроші / безоплатно), так і за кордоном (переважно безоплатно), про належне оформлення документів за кордоном. Уже маємо навіть питання, пов’язані зі складнощами повернення до України (це стосується осіб, які виїхали без закордонного паспорта). Дуже часто ці питання комплексні та термінові, а люди перебувають у країнах із різними часовими поясами. Тому ми спілкуємося з усіма незалежно від часу доби і відкриті до будь-яких звернень 24/7. За ці дні ми стали психологами, спеціалістами з міграції та навіть трохи логістами і ріелторами.
Ярослав Петров: Від самого початку повномасштабного вторгнення я контактував із великою кількістю клієнтів та колег з інших країн. Я звертався до них із запитами про донати для ЗСУ, надсилання гуманітарної допомоги, а також щодо можливостей із розселенням наших колег, їх близьких та навіть наших клієнтів за кордоном. Багато іноземних колег висловили бажання допомогти із житлом. Вони приймали в гості до себе або допомагали з пошуком вільного житла.
Додатково до роботи в рамках волонтерської групи Asters я координую гуманітарну ініціативу «Підтримка бізнесу» в рамках Львівської обласної військової адміністрації (ЛОВА). До цієї групи входять представники бізнесу з різних напрямів, і ми опрацьовуємо нагальні запити від ЛОВА. Завдяки великій кількості контактів за кордоном у мене є можливість поширювати ці запити серед клієнтів та юристів в інших країнах. Дуже приємно, що багато колег за кордоном відгукуються і допомагають.
Приємно, що багато колег за кордоном відгукуються і допомагають.
Окрім роботи з контактами, була можливість допомогти на складах із гуманітарної допомогою, де ми робили продуктові набори для людей, які цього потребують найбільше.
Роман Степаненко: З перших днів війни ми почали активно допомагати ЗСУ, ТрО, медичним установам та благодійним фондам. Спочатку реагували на всі запити та шукали можливість їх опрацювати. Згодом наша діяльність поширилася на окремі напрями.
Ми почали обробляти запити закупівлі та доставлення воєнної амуніції для найближчого кола знайомих та рідних, але за лічені дні коло значно розширилось. Питання необхідної амуніції потребувало без перебільшення найоперативнішого вирішення. Водночас усвідомлення викликів, які стояли (і продовжують бути актуальними) перед всіма волонтерами, залученими до цієї сфери, приходило вже в процесі роботи.
По-перше, важливо було оптимізувати запити та протестувати їх на предмет критично необхідного проти лише «бажаного» (з чим можна зачекати або взагалі відмовитись). По-друге, справжнім випробуванням була і лишається ідентифікація товару за якісними характеристиками. У процесі роботи ми зрозуміли, що для різних умов використання та для виконання різних задач характеристики того самого найменування товару можуть відрізнятись кардинально. По-третє, ключовим для нас стало питання логістики. Товари прийнятної якості та відповідних характеристик доводилося завозити з-за кордону. Це викликало велику кількість питань митного оформлення, доставлення до країни, де відбуваються воєнні дії, та внутрішньої логістики в Україні.
Справжнім випробуванням була і лишається ідентифікація товару за якісними характеристиками.
В якомусь сенсі нам пощастило оперативно знайти колег як в Україні, так і за кордоном, які опікувались подібною проблематикою. Це допомогло вирішити питання логістики. На сьогодні ми здійснили оперативні поставки для потреб ЗСУ (включаючи добровольчі батальйони) та підрозділів територіальної оборони від постачальників з Італії, Угорщини, Туреччини, Великої Британії, Польщі, Литви, Румунії та Німеччини. Крім того, в роботі зараз маємо поставки з Франції та Сполучених Штатів Америки. Колективними зусиллями ми виконали запити щодо постачання особистого бронезахисту (бронежилети, броньовані пластини), одягу й захисних наколінників, налокітників та іншого захисту, розвантажувачів різних видів, тепловізорів тощо. Частково або повністю були закриті потреби більш ніж десяти підрозділів.
Вікторія Подворчанська: Щоб забезпечити ліками та засобами першої необхідності тих, хто потребує такої допомоги, ми залучили свою базу контактів серед фармацевтичних компаній. Також зверталися до юридичних фірм за кордоном для пошуку ліків, необхідних як на централізованому державному рівні, так і на рівні більш дрібних поставок благодійним організаціям. Фармацевтичні компанії, присутні на українському ринку, активно беруть участь у численних гуманітарних ініціативах. Ми тим більш цінуємо те, що багато наших фармацевтичних клієнтів також відгукнулися на запит, надаючи допомогу тим, хто її потребує.
Використовуючи власний бюджет фірми, ми змогли закупити кровоспинні препарати для потреб українських військових.
Використовуючи контакти з благодійними організаціями та фармацевтичними компаніями, нам вдалось знайти та скерувати за призначенням певний обсяг необхідних ліків, засобів першої необхідності. Вдалося навіть доставити деяку побутову техніку для лікарень — пральні машинки, холодильники. Також, використовуючи власний бюджет фірми, ми змогли закупити кровоспинні препарати для потреб українських військових.
Антон Сінцов: Ми допомагали рідним та знайомим із переміщенням у більш безпечні регіони України та за кордон. Зокрема, опрацьовували безпечні маршрути, комунікували з готелями, санаторіями, місцевими жителями щодо тимчасового та тривалого розміщення. Так у нас з’явилась база контактів людей, які були готові надати житло. Цю базу ми постійно оновлювали та використовували для надання допомоги нашим колегам, клієнтам та їх близьким.
— Чи був у когось із вас попередній досвід волонтерської роботи?
Анастасія Пожар: Я розпочала волонтерську діяльність у 2014-му. Тоді я була президентом учнівського самоврядування Солом’янського району м. Києва, а мій тато відстоював цілісність нашої держави на території проведення АТО і мирне небо для своєї доньки й усіх дітей України. Я пам’ятаю мої емоції: страх і злість. Вкрай необхідно було відволіктися. Тоді й виникла ідея з благодійним проєктом «Метелики надії» для українських військових. Я хвилювалася, коли представляла його іншим, бо війна — це чутливе питання. До того ж раніше шкільне самоврядування розробляло лише благодійні проєкти для дітей. Тому коли президенти шкіл усього району підтримали мою ініціативу, я була безмежно рада. Ще більшу радість і гордість за всіх причетних я відчула, коли військові прислали слова подяки.
Антон Сінцов : У багатьох із нас був незначний досвід волонтерської роботи. Але в поточних реаліях досвід або його відсутність не заважає активно допомагати тим, хто цього потребує. Ти з головою занурюєшся в пошук, придбання, постачання необхідних товарів, щоб допомогти нашим хлопцям та дівчатам із ЗСУ та ТрО захищати країну.
— Яка ваша особиста мотивація? Що змушує не здаватися та робити добрі справи?
Вікторія Подворчанська: Для нас основна мотивація рухатися вперед — це перемога України та мирне майбутнє для наших дітей. Кожен українець на своєму рівні може це наблизити. Волонтерство не має обмежень. Наприклад, мама Антона Сінцова у свої 80+ років передавала місцевим ТрО їжу та селила у себе людей, які дивом виїздили з окупованої на той час Бучі. Головне — не бути байдужим та допомагати тим, чим можете: фінансово, волонтерством, вступом до лав ЗСУ, ТрО. Робота триває, ми не збавляємо темпу, оскільки очевидним пріоритетом залишається консолідація зусиль для нашої перемоги й виконання завдань, які її наближують.
Анастасія Пожар: На війні немає чужих і своїх українців. Є люди, яким необхідна підтримка і допомога, і є ті, хто може і хоче її надати. Однак ми не будемо приховувати, що теж маємо корисливі мотиви. Під впливом останніх подій у кожного зародився величезний згусток енергії, яка, якщо її не витрачати, може, як кажуть психологи, спричинити справжню депресію. Ми вирішили спрямувати нашу енергію в позитивне русло, а коли побачили перші повідомлення про те, що наші колеги та клієнти перебувають у безпеці завдяки нам, вже просто не могли зупинитися.
— Яка історія вас вразила?
Ярослав Петров: мене вразила ситуація, коли партнер великої польської юридичної фірми у Варшаві на перший мій запит зірвався і поїхав на авто до кордону з Україною зустрічати мою родину, яка їхала на евакуаційному потязі. Він швидко дістався вокзалу, а моя сім’я ще була в дорозі, тому що перетин кордону замість 3-4 годин тривав майже 24 години. На жаль, він мав повернутися вночі додому, тому що не було зрозуміло на той момент, скільки їх чекати.
Анастасія Пожар: Майже кожен, хто звертається до нас по допомогу, ділиться своєю історією. Але зараз хочеться згадати не те, з якими проблемами до нас звертаються, а позитивний досвід, який ми отримали, допомагаючи іншим.
З перших днів фірми-партнери за кордоном не лише зверталися зі словами співчуття, але й надавали контакти колег, які готові прихистити українців. Тоді ми й уявити не могли, які відкриті серця мають ці люди. Ось один із прикладів. Дружина та двоє маленьких діток нашого колеги терміново шукали прихистку. Молода жінка без знання мови та підтримки чоловіка опинилася в Польщі. На той час всі наші контакти в Польщі вже надавали житло, і найкращим варіантом було зв’язатися з іншою країною. За день ми вирішили проблему з житлом у Словаччині, однак залишалося питання логістики. Подорожувати поїздом з малечею та валізою видавалося майже неможливою задачею. Тоді наш клієнт, який допоміг із житлом, запропонував забрати родину самостійно. 1200 км в обидва боки у власний вихідний. При цьому він потурбувався і знайшов крісла для дітей. Кажуть, друзі пізнаються в біді. Мабуть, ми б ніколи не дізналися, як багато друзів маємо, якби не війна.
