Від початку повномасштабного вторгнення бізнес нерідко стикається з труднощами у дотриманні строків розрахунків за зовнішньоекономічними (ЗЕД) контрактами.
Український бізнес не отримує товар своєчасно через низку об’єктивних обставин: ускладнену логістику, відмову іноземних перевізників виконувати зобов’язання, заборону операцій з декількома юрисдикціями та проблеми зі страхуванням поставок.
Пропонуємо розглянути ситуацію, коли компанія уклала контракт на поставку товару та в переддень повномасштабного вторгнення сплатила за нього аванс. Підваріантами розвитку подій є або поставка товару зі значною затримкою або взагалі відмова постачальника від поставки і повернення авансового платежу резиденту.
Навіть за умови, що нерезидент повертає фактично сплачені кошти чи постачає товар українській компанії, прогнозованим результатом податкової перевірки буде податкове повідомлення-рішення (ППР) з нарахованою пенею за порушення строків валютних розрахунків.
Ці операції податкова перевіряє часто – судовий реєстр містить численну кількість спорів щодо пені за порушення строків розрахунків за ЗЕД-контрактами.
Санкція, яка не залежить ні від чого
Запровадження строків граничних розрахунків за ЗЕД-контрактами вважається заходом захисту, який відповідно до ст. 12 ЗУ «Про валюту і валютні операції» (Закон) Національний банк України має право запроваджувати лише «за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави». Тобто, метою заходу є завершення ЗЕД-операції – повернення валюти чи товару в українську економіку за результатом експорту чи імпорту. Відповідно, об’єктом захисту є належне виконання зобов’язань за ЗЕД-контрактом, а не строк їх виконання.
Частина 5 ст. 13 Закону передбачає арифметично простий метод розрахунку пені – 0,3% від вартості недопоставленого товару (або несплачених коштів) за кожен день прострочення. Тобто, Закон містить єдине обмеження щодо розміру пені – вартість недопоставленого товару або недоотриманої оплати.
На розмір пені, як зрозуміло із вимог Закону та висновків судів, не впливає жодна об’єктивна обставина, яка призвела до прострочення, або яку варто було б взяти до уваги при визначенні розміру пені – ані вина платника, ані факт завдання шкоди, ані факт остаточного повернення коштів.
До порушень у сфері валютного законодавства не застосовуються загальні норми щодо пом’якшення відповідальності, які передбачені ПК України. Верховний Суд у постанові від 23.07.2024 у справі № 240/25642/22 дійшов висновку, що на валютну пеню не поширюється:
- дія карантинних обмежень (п. 52-1 Перехідних положень ПК України);
- анулювання пені у зв’язку з правовим режимом воєнного стану (пп. 129.9.7 ст. 129 ПК України);
- зупинення перебігу податкових строків (п. 69.9 Перехідних положень ПК України).
Верховний Суд у постанові від 12.11.2025 у справі № 260/5336/23 додав до цього переліку ще й пп. 112.8.9 п. 112.8 ст. 112 ПК України – загальну підставу звільнення від відповідальності через обставини форс-мажору.
Законодавчо визначені підстави для зупинення перебігу строків для нарахування пені є наступні:
- Підтвердження обставин форс-мажору (зупинення перебігу строку та нарахування пені на період дії форс-мажору, підтвердженого сертифікатом торгово-промислової плати (ТПП) – ч. 6 ст. 13 Закону)
- Отримання висновку Мінекономіки про продовження граничних строків (ч. 4 ст. 13 Закону)
- відкриття провадження міжнародним комерційним арбітражем про стягнення боргу з нерезидента (ч. 7 ст. 13 Закону)
На практиці податкова ставить під сумнів ці підстави і їх документальне підтвердження.
Форс-мажор, який податкові органи ігнорують
Так, податкові органи дотримуються думки, що коли зобов’язання з поставки оплаченого товару порушив нерезидент, то і довідку про форс-мажор має видати уповноважений орган країни нерезидента, а не ТПП України. Зрозуміло, що цей підхід суперечить Закону.
Частина 6 ст. 13 Закону передбачає отримання довідки органу «країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни», а не сторони, яка порушила зобов’язання. Оскільки стороною зобов’язання є платник-резидент України, то сертифікат, виданий ТПП України, має братися до уваги.
Інший, навіть більш поширений аргумент податківців – відсутність причинно-наслідкового зв’язку. Мовляв, підприємство розташоване далеко від зони бойових дій, тож форс-мажор на його діяльність не впливає. Водночас логічно, що воєнний стан призвів до численних відмов іноземних перевізників та страхових компаній від перевезень до України, що суттєво ускладнює своєчасну доставку товару за ЗЕД-контрактом.
На необхідності доводити причинно-наслідковий зв’язок між форс-мажором та простроченням виконання зобов’язань за ЗЕД-контрактами наголошують і суди. Однак, судову практику з цього питання не можна назвати однозначно фіскальною. Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у справі № 520/13866/24 вказав, що причинно-наслідковий зв’язок «має встановлюватись як шляхом надання сертифіката (довідки) Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП, так і оцінкою інших належних доказів, що можуть це підтвердити». На думку суду, хоч сертифікат ТПП і не є єдиним належним доказом наявності форс-мажору, але він підлягає аналізу під час розгляду справи. І саме від учасників спору залежить збір відповідної доказової бази в розрізі підтвердження такого причинно-наслідкового зв’язку.
У постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 580/4079/23 суд пропонує протилежний висновок – заперечується право податкових органів надавати власну оцінку сертифікату ТПП: «положення Закону № 2473-VIII не визначають жодним чином повноважень контролюючого органу на власний розсуд надавати оцінку висновку торгово-промислової палати щодо наявності форс-мажорних обставин, як і не покладає на суб`єкта господарювання обов`язок довести контролюючому органу наявність форс-мажорних обставин, а навпаки – вказується лише про необхідність надати довідку (сертифікат) про існування форс-мажорних обставин у конкретно визначеній господарській операції.»
Цікавою є практика і апеляційних судів. Так, у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі № 340/998/25 в контексті оцінки форс-мажорних обставин суд визнав загальновідомим фактом блокаду на українсько-польському кордоні та не погодився із правом податкового органу надавати власну оцінку сертифікату ТПП.
Висновок Мінекономіки може врятувати навіть постфактум
Другою підставою для зупинення перебігу строків для нарахування пені згідно з ч. 4 ст. 13 Закону – є висновок Мінекономіки про продовження граничних строків. Згідно з цим положеннями, резидент має право звернутися до Мінекономіки та отримати висновок про продовження граничного строку розрахунків за ЗЕД-контрактом.
Податкові органи дотримуються підходу, що якщо висновок Мінекономіки отримано після спливу граничного строку розрахунків, то пеня нараховується за весь період прострочення.
Верховний Суд цей підхід не поділяє. У постанові від 12.11.2025 у справі № 260/5336/23 Суд підтвердив позицію, сформовану ще у 2018 році: «висновок Мінекономіки щодо продовження строків розрахунків за імпортною зовнішньоекономічною операцією, як індивідуальний правовий акт, виданий для збільшення встановлених законодавством строків розрахунків, який усуває відповідальність за правопорушення, скоєне у минулому, а тому має зворотну силу в часі та звільняє позивача від відповідальності у вигляді сплати пені…
санкції, передбачені частиною п’ятою статті 13 Закону № 2473-VIII, підлягають застосуванню при перевищенні строку розрахунку лише у разі відсутності висновку центрального органу з питань економічної політики відносин, продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, а не у випадку несвоєчасного його отримання».
Таким чином, сам факт того, що висновок Мінекономіки датований пізніше, ніж настало прострочення виконання зобов’язань за ЗЕД контрактом, не є підставою для застосування валютної пені. Значення має наявність висновку, а не дата його видачі.
Курс валют: ціна похибки у 10 гривень на долар
Іншим спірним питанням, які трапляється у подібних справах, є дата, на яку слід брати курс валют для розрахунку суми валютної пені. Адже згідно з ч. 5 ст. 13 Закону валютна сума перераховується у гривню за курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Спірним є, як визначити цю дату: чи це день сплати авансу (постачання товару), а чи день спливу граничного строку розрахунків?
А тим часом, з початку повномасштабного вторгнення курс долара зріс з 27 грн до 44, тобто щонайменше на 50%. У випадку контракту на суму в декілька мільйонів доларів це додатково десятки мільйонів гривень валютної пені.
Так, за обставинами справи № 380/9971/24 підприємство експортувало продукцію з митним оформленням у вересні 2021 року. Податковий орган нарахував суму пені, взявши курс НБУ станом на 366-й день прострочення – 36,5686 грн/дол. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.01.2026 визнав такий підхід помилковим і застосував курс на дату митного оформлення – 26,6362 грн/дол. Різниця в 9,93 грн на кожен долар у підсумку призвела до скасування 150 547,37 грн пені з нарахованих 404 622,63 грн – понад третину санкції.
За результатами розгляду справи суд підсумував: «заборгованість виникає та обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується… Тобто, при експорті має враховуватися курс валют на дату митного оформлення продукції або виконання резидентом робіт, надання послуг, а при імпорті – на дату оплати резидентом товару».
Верховний Суд також висловив свою думку щодо цього питання – і з огляду на правило подібності правовідносин і застосовуваних норм права, ці два наведені нижче протилежні висновки, очевидно, передбачають розгляд виключної правової проблеми у Великій Палаті.
Одна справа, два протилежних висновки
У постанові від 20.12.2024 у справі № 160/6138/24 Верховний Суд докладно розмежував поняття «день виникнення порушення» (пп. 4 п. 3 Інструкції НБУ № 7 від 02.01.2019) і «день виникнення заборгованості» (ч. 5 ст. 13 Закону): «Днем виникнення заборгованості в цих правовідносинах є день здійснення резидентом авансового платежу, а не перший день після спливу граничних строків розрахунків» Тобто курс має братися на дату платежу або на дату митного оформлення товару при експорті.
У постанові від 30.04.2025 у справі № 380/10067/24 інша колегія розглядала клопотання про відступ від цього висновку і відмовила, підтвердивши висновок та дослівно його відтворивши.
У постанові від 17.09.2025 суд у складі тієї ж колегії (друге коло розгляду справи № 160/6138/24, висловив протилежний висновок: «день виникнення заборгованості слід пов’язувати не з датою здійснення авансового платежу, а з наступним днем після закінчення граничного строку розрахунків».
Постанова не містить детального правового обґрунтування цієї позиції, а лише посилається на «положення цивільного законодавства, а також положень і стандартів бухгалтерського обліку». У постанові не згадується про висновок, викладений у постанові від 20.12.2024, як і не вказується про відступ від нього.
При цьому, апеляційні суди продовжують застосовувати початковий підхід. У постанові Восьмого ААС від 14.01.2026 у справі № 380/9971/24 чітко зазначено, що курс береться на дату митного оформлення (для експорту) або на дату оплати резидентом (для імпорту). Верховний Суд постановою від 02.07.2026 залишив це рішення без змін.
Станом на сьогодні у судовому реєстрі наявні судові рішення, які застосовують у цій ситуації протилежні методики з точки зору дати розрахунку валютної пені.
Отже, існують два взаємовиключні висновки Верховного Суду щодо тлумачення однієї норми, жоден з яких формально не скасований та не переглянутий на рівні Великої Палати. За таких обставин бізнесу слід наполягати в своїх процесуальних документах на застосуванні принцип презумпції правомірності рішень платника податків (пп.4.1.4 ст.4 та пп. 56.21 ст. 56 ПК України).
Верховний Суд визнає непропорційність фіксованих штрафних санкцій
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС ухвалою від 04.12.2025 у справі № 240/3843/24 звернулася до ЄСПЛ за консультативним висновком.
Обставини справи не стосувалися валютної пені – йшлося про штраф 63,8 млн грн за торгівлю пальним через РРО, не внесений до додатка до ліцензії. Суд звернув увагу на абсурдну ситуацію: якби підприємство торгувало взагалі без ліцензії, штраф становив би 250 тис. грн.
Верховний Суд поставив ЄСПЛ два питання:
- чи уповноважений національний суд не застосувати прямі положення закону про фінансові санкції, застосувавши натомість нижчий, законом не передбачений розмір;
- за якими критеріями санкцію можна вважати непропорційним втручанням у право, гарантоване ст. 1 Першого протоколу.
Проаналізувавши практику ЄСПЛ у справах Krayeva v. Ukraine, Sadocha v. Ukraine, Myakotin v. Ukraine, Gyrlyan v. Russia, Aktiva doo v. Serbia, Судова палата сформулювала тезу, яка може бути застосовною не лише до ліцензійних спорів: «автоматичне накладення штрафу лише у чітко встановленому законом розмірі [або вилучення товарів] без врахування судом зв’язку між поведінкою особи та правопорушенням, зокрема умислу, наявності шкоди та її розміру тощо, а також того, чи становитиме таке покарання надмірний майновий тягар для особи, може становити порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції».
Пеня за порушення строків валютних розрахунків цілком відповідає цьому опису – фіксована ставка, нарахована автоматично, без оцінки умислу, без урахування шкоди, без перевірки майнового тягаря.
Які можна зробити проміжні висновки?
На сьогодні пеня за порушення валютних строків виконує переважно каральну функцію. Валютна пеня нараховується автоматично навіть у ситуаціях, де експортні/імпортні зобов’язання повністю виконані (хоч із пропущенням строку), і шкода для економіки – відсутня. Таку санкцію не можна вважати пропорційною, оскільки закон не враховує ні факту відсутності шкоди для економіки, ні причини прострочення, ні обставин дії правового режиму воєнного стану.
Очевидно, що захід захисту, який запроваджувався для захисту інтересів платіжного балансу країни давно потребує перегляду. Коли санкція застосовується до підприємства, що отримало повернення авансового платежу, а розмір валютної пені залежить від того, яку з двох дат вибере податковий орган, від початкової мети заходу захисту не лишається нічого. У підсумку додатковий фінансовий тягар покладено на бізнес, який і так відповідає на сотні викликів у ході господарської діяльності в умовах воєнного стану.
