У постанові від 16 лютого 2024 року по справі № 465/6496/19 Верховний Суд вперше застосував модель спільної батьківської опіки над дітьми. Повий текст постанови ще не опублікований у Єдиному державному реєстрі судових рішень, однак вже зараз можна говорити про те, що вказана постанова матиме значний вплив на подальший розвиток судової практики.
Справа стосувалася визначення місця проживання трьох дітей після розлучення їхніх батьків і розглядалася судами протягом чотирьох років. Постанова Верховного Суду, яка поставила у цій справі фінальну крапку, передбачає, що діти проживатимуть почергово з кожним із батьків: два тижні з батьком, два тижні з матір’ю. Після двох тижнів той із батьків, із ким проживали діти, зобов’язаний супроводити (привезти) їх до місця проживання другого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
Відповідно до відомих обставин справи, діти тривалий час проживали з батьком, вони мали відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька, виявляли до нього більшу прихильність, аніж до матері. Однак, за висновком Верховного Суду, діти, вочевидь, потребують і материнської турботи та любові, що має позитивно впливати на їхній розвиток.
Важливо зазначити, що в рамках цієї справи орган опіки та піклування у своєму висновку, складеному з урахуванням сімейної ситуації, зазначив про доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки батьків щодо дітей.
Водночас сторони спору розпочали переговорний процес та намагалися узгодити умови мирової угоди, що зрештою не принесло результату. Поряд з цим, готовність обох сторін до почергового проживання дітей з батьком та матір'ю, вочевидь, мала суттєве значення при винесенні постанови.
При вирішенні спору у цій справі Верховний Суд керувався принципом рівності прав і обов’язків батьків, положеннями міжнародного законодавства, ратифікованого Україною, передусім – Конвенцією про права дитини 1989 року.
Інститут спільної опіки існує у більшості розвинених країн світу, де принцип рівності прав батьків щодо дітей існує не лише у законодавчих актах, але і на практиці. Зокрема, модель спільної батьківської опіки над дітьми широко застосовується у Великій Британії, Канаді, Австралії, Іспанії (за наявності згоди обох батьків) та США – в штаті Кентуккі навіть діє презумпція спільної опіки.
В Україні після розірвання шлюбу батьків вирішується питання про те, з ким проживатиме дитини. Таке питання може бути вирішено договором між батьками, рішенням органу опіки та піклування або рішенням суду.
Попри те, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною, на виховання дитини, на одноособове вирішення питань, що стосуються дитини, суди у переважній більшості випадків стають на сторону матері і визначають місце проживання дитини з нею.
Інший з батьків, хто залишається проживати окремо (як правило, батько), має право на періодичні побачення з дитиною, проведення з нею часу, спільний відпочинок. Як свідчить судова практика, за наявності спору між батьками про участь того з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини, суди здебільшого встановлюють графік побачень з дитиною, який не спроможний забезпечити реалізацію принципу рівності батьків щодо дитини та дати змогу кожному з батьків в повній мірі реалізувати свої батьківські права.
Відтак, питання застосування моделі спільної опіки задля реального забезпечення прав обох батьків, а також дотримання найкращих інтересів дитини в українському суспільстві назріло вже давно.
Станом на середину лютого 2024 року в українській судовій практиці не було судових рішень, що набрали законної сили, якими спір про визначення місця проживання дитини був би вирішений шляхом встановлення спільної батьківської опіки. Постанова Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 стала першим таким рішенням і поклала початок застосуванню моделі спільної опіки.
Для отримання додаткової інформації просимо звертатися до партнерки Asters Таліни Кравцової, радника Юрія Некляєва та юристки Марини Корнієнко.