logo-image
Конкуренція технологій

Імплементація норм права ЄС у сфері трансферу технологій у законодавство України

Законодавство у сфері інтелектуальної власності забезпечує виключне право осіб дозволяти або забороняти використання об’єктів права інтелектуальної власності. За певних обставин передача такого права третім особам може бути обумовлена положеннями, які спрямовані на обмеження конкуренції або можуть мати антиконкурентний ефект. Поруч із цим, умови договору про передачу об’єкта права інтелектуальної власності іншому суб’єкту господарювання потрапляють під регулювання узгоджених дій. Конкуренційне законодавство спрямоване на сприяння дотриманню балансу інтересів сторін і досягненню позитивного економічного ефекту загалом. У сфері трансферу технологій збереження такої рівноваги є надважливим оскільки, з одного боку, приділення недостатньої уваги врегулюванню відносин може мати негативні наслідки для конкурентного середовища, а з іншого – надмірне регулювання передачі прав на використання технології може стати причиною гальмування науково-технічного прогресу.

У зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у вітчизняне законодавство майже у повному обсязі має бути імплементований Регламент Комісії (ЄС) про застосування ст. 101(3) Договору про функціонування Європейського Союзу до категорій угод про передачу технологій (далі – «Регламент»). Цей Регламент є одним із чотирьох регламентів щодо блокових виключень (block exemptions), що встановлює для певних типів угод вимоги відповідності конкуренційному законодавству. Наразі підходи до врегулювання відповідних відносин в Україні та Європейському Союзі значно відрізняються, тому на імплементацію Регламенту слід звернути особливу увагу.

У Законі України «Про захист економічної конкуренції» передбачаються обставини, за яких щодо угод про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта права інтелектуальної власності не застосовуються обмеження антиконкурентних узгоджених дій. Відповідно, дозволеними є обмеження, що не виходять за межі законних прав суб’єкта прав інтелектуальної власності, зокрема:

обсягу прав, які передаються; строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності; виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.

Відповідні положення Регламенту щодо зазначених вище обмежень є більш деталізованими й передбачають їх поділ на жорсткі (hard-core), які є незаконними per se та виключені (excluded restrictions), які не несуть загрози для конкуренції, а недійсною є лише та частина угоди, що містить таке обмеження. Виключеними є зобов’язання щодо зустрічної передачі прав на покращення чи на нове застосування ліцензованої технології (grant back obligations) та положення щодо заборони оскарження дійсності прав інтелектуальної власності (non-challenge clause).

У зв’язку зі специфікою цієї сфери Регламент розрізняє два відповідні ринки – товарів та технологій. До того ж, аби вважатися конкурентами відповідно до Регламенту, достатньо, щоб сторони були конкурентами лише на одному з таких ринків. Визначення питання того, чи є сторони конкурентами, впливає на те, які саме порогові показники щодо частки на ринку будуть до них застосовуватись та які обмеження будуть вважатися жорсткими. Якщо угода містить такі жорсткі обмеження, то звільнення на підставі Регламенту не є можливим. Якщо обмеження не є жорсткими й сторони не перевищують відповідних порогових показників, то така угода потраплятиме під дію Регламенту. Так, сукупна частка сторін на відповідних ринках для конкурентів не повинна перевищувати 20%, а для не конкурентів – 30% для кожного. До того ж відповідні показники не мають бути перевищені саме на момент укладення угоди. Якщо це відбудеться протягом її виконання, то умови так званої безпечної гавані (safe harbor) діятимуть ще протягом двох календарних років із моменту, коли показники були перевищені вперше.

Встановлення різних порогових показників та розмежування відповідних обмежень є виправданим і необхідним, оскільки потенційний негативний вплив на конкуренцію угод між конкурентами є більшим, ніж угод, укладених між сторонами, що не є конкурентами. Так, конкуренція між суб’єктами господарювання, які використовують одну й ту саму технологію (intra-technology competition), на відміну від конкуренції з використанням технологій (inter-technology competition), які конкурують, може сприяти зниженню цін на продукцію, виробництво якої здійснюється з використанням такої технології, і, як наслідок, отриманню вигоди споживачами й стимулюванню конкуренції між суб’єктами господарювання, які використовують технології, які конкурують.

Крім того, спрямованість на досягнення позитивного економічного ефекту є в положеннях Регламенту, згідно з якими антимонопольне відомство має право відкликати передбачені переваги у випадку обмеження доступу на ринок технологій третіх сторін чи потенційних ліцензіатів, а також, якщо ліцензована технологія не використовується сторонами без будь-якої об’єктивно виправданої причини.

Особливістю Регламенту також є те, що він застосовується лише до двосторонніх угод між ліцензіаром та ліцензіатом і не застосовується до багатосторонніх, зокрема між ліцензіатом та покупцями чи у межах так званих технологічних пулів (technology pools), якими є об’єднання суб’єктів господарювання, пов’язані спільною угодою про використання певного об’єкта технології (наприклад, патентний пул). Учасники такого пулу отримують дохід від приєднання до нього інших технологій, а також прибуток від їхнього спільного використання, зокрема, шляхом видачі відповідних ліцензій третім особам. Також Регламент не застосовується до угод, метою яких є виключно репродукція й дистрибуція програмного забезпечення, захищеного авторським правом, та угод щодо проведення науково-дослідних робіт, які належать до сфери дії іншого регламенту, який, проте, не підлягає імплементації. Крім того, цікавим є те, що Регламент може бути застосовано навіть, якщо відповідна угода стосується різних рівнів торгівлі (наприклад, у ній міститься положення про обов’язок ліцензіата встановити систему дистрибуції й визначаються зобов’язання, які він повинен чи має право накладати на осіб, які здійснюють перепродаж продукції, виробленої за ліцензією). Але слід пам’ятати, що положення таких угод одночасно повинні відповідати вимогам іншого регламенту щодо блокових виключень щодо окремих категорій вертикальних угод, який також має бути імплементовано у законодавство України.

Отже, можна стверджувати про те, що порівняно із законодавством України норми права ЄС у сфері трансферу технологій є більш деталізованими і враховують значно більшу кількість чинників, які можуть впливати на конкуренцію. Тому компаніям вже слід орієнтуватися переважно на європейський досвід та планувати свої операції, беручи до уваги положення Регламенту.

Темна тема
Світла тема
Великі шрифти
Нормальні шрифти