logo-image
Достучаться до суда: практические аспекты
Автор: Роман Герасименко
Источник: Лига. – 10 июля 2019 года
Скачать

Кожний судовий процес має свою мету. Це не завжди захист порушеного права, адже можуть бути й інші причини звернутися до суду. Проте основним призначенням суду є справедливе і неупереджене вирішення спору, а головною метою - ефективний захист права в якомога коротший строк.

Все це виглядає просто та логічно в теорії - на практиці ж виникає безліч нюансів. На шляху до того самого справедливого і неупередженого правосуддя навіть у досвідчених адвокатів (не кажучи вже про початківців) виникає чимало перешкод, якими можуть бути як помилки самих представників сторін, так і спірні рішення самих суддів.

Першу категорію - типові помилки та способи їх уникнення - ми обговоримо наступного разу, другу ж - розглянемо в цій статті.

2017 рік безумовно став переломним для всіх учасників судового процесу. Минуло майже півтора року з моменту набрання чинності нових процесуальних кодексів, але сьогодні питань щодо їх застосування все ще чимало як у суддів, так і у адвокатів.

Звісно, якісно підготовлена позовна заява в багатьох випадках становить майже 80% успіху в судовому спорі, водночас, часто спір може навіть і не розпочатися.

Зокрема, як театр починається з гардеробу, так і судовий процес починається… з залишення позовної заяви без руху. Очевидно, що суд дає час на усунення недоліків такого позову, але важливо пам'ятати, що наслідком неусунення недоліків у встановлений строк є повернення позову без розгляду.

Для господарського процесу інститут залишення позовної заяви без руху дійсно є новелою, оскільки в "старому" Господарському процесуальному кодексі такої норми не існувало в принципі. Загалом поява такої норми оцінюється позитивно, адже в разі залишення позову без руху і усунення недоліків, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Навіть якщо не брати до уваги, що залишення позову без руху забирає безцінний час (а час, як відомо, - гроші), все ж слід пам'ятати, що в деяких категоріях справ така ситуація є дуже суттєвим нюансом. Наприклад, в разі прийняття до розгляду судом позовної заяви резидента України про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів експортно-імпортної операції, сплив 180-денного (з 07.02.2019 - 365-денного) строку зарахування виручки на валютні рахунки резидента призупиняється. Відповідно, резиденту-позивачу не нараховується пеня / штраф за порушення строків валютного контролю.

Якщо говорити про адміністративний процес, то, наприклад, Податковий кодекс України встановлює, що грошові зобов'язання платника податків є узгодженими з моменту закінчення десятиденного строку на його оскарження в судовому порядку. Моментом оскарження в судовому порядку вважається дата звернення з позовом. Але іноді фіскальні органи безпідставно вважають, що якщо суд не відкриває провадження у справі за позовом платника податку (наприклад, залишаючи позов з певних причин без руху), то грошове зобов'язання платника податків стає узгодженим, відповідно, виникає податковий борг, а надалі - можливий адміністративний арешт майна платника податків - тобто, нічого хорошого такий результат позивачу не обіцяє.

Основна ідея "реформи процесуальних кодексів" полягала в покращенні ефективності та швидкості правосуддя, впровадження інструментів впливу на недобросовісних учасників, а також перебудова порядку розгляду спору таким чином, щоб учасники справи "заходили в суд" з готовою доказовою базою. Проте актуальні тенденції чітко відображають, що деякі суди занадто буквально трактують процесуальну норму, яка зобов'язує позивача долучити до позову всі наявні у нього докази в обґрунтування позову. В таких випадках суди залишають позови без руху з підстав ненадання доказів або з огляду на те, що долучені докази, на думку суду не є належними / допустимими. Тобто вже на етапі прийняття позову до розгляду суди вдаються до дослідження та оцінки доказів.

Таким чином, формалізм, що існував за часів "старих" кодексів, поступово перекочував і в нові правила гри, при цьому, деякі судді замість спрощення судової тяганини вирішили її ще більше ускладнити, трактуючи положення закону на власний розсуд і вигадуючи собі повноваження.

Розглянемо конкретні приклади з практики господарських та адміністративних судів.

"Я хочу інші докази, аніж ті, що ви долучили до позову - не прийму до розгляду ваш позов"

Ви можете долучити всі докази, які у вас є, але все одно існує ризик, що суддя-формаліст не відкриє провадження за вашим позовом. Відомі випадки, коли судді залишають позов без руху, вимагаючи якісь конкретні докази, навіть не відкриваючи провадження у справі та не з'ясувавши чи має їх позивач взагалі.

Наприклад, ви долучили ряд документів, які підтверджують здійснення ряду виконавчих дій у межах виконавчого провадження: акти вилучення майна, акти виїзду за місцем знаходження боржника, постанову про закриття виконавчого провадження тощо. Проте, на думку деяких суддів, якщо не ви не долучили до позову постанову про відкриття виконавчого провадження, це є підставою для залишення вашого позову без руху - адже ви не довели, що виконавче провадження дійсно було відкрито.

Це при тому, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (за деякими виключеннями - звільнення від доказування) та при тому, що такого документа учасник може й не мати взагалі (з різних причин).

Крім того, право витребувати доказ у суду виникає на стадії підготовчого провадження, коли позов вже прийнято до розгляду, в той час, як процесуальні норми передбачають певний порядок такого витребування.

В будь-якому випадку, до відкриття провадження у справі суд не може ані здійснювати оцінку доказів, ані роз'яснювати, які докази можуть підтверджувати ті чи інші обставини справи, ані досліджувати докази.

На наш погляд, суд має можливість застосувати альтернативний, абсолютно законний (та більш прогресивний!) підхід, у разі наявності обґрунтованих сумнівів у добросовісності виконання учасниками справи своїх обов'язків в частині надання суду доказів: витребування доказів після або одночасно з відкриттям провадження у справі. Поміж іншого, такий спосіб однозначно більш практичний та значно прискорює хід справи.

"Ваш текст позову мені не подобається, але врахуйте, що подати нову редакцію позову ви не можете!"

У практиці є непоодинокі випадки, коли судді перед тим, як відкрити провадження у справі, приходять до висновку, що в тексті чогось не вистачає, наприклад, пояснень щодо доданих документів або недостатньо фактичних обставин. При цьому, суд звертає увагу, що подача нового тексту позову не передбачена законом, начебто натякаючи: "ви краще заберіть позов назад і подайте його повторно, адже виправити недоліки в даному випадку неможливо."

На думку авторів, альтернативним варіантом для суду, як і в першому випадку, є відкриття провадження у справі і подальше витребування пояснень стосовно того чи іншого питання.

"Ви не вказали в позові положення договору - як ви могли?!"

В одній зі справ суд залишив позов без руху, оскільки позивач в тексті позовної заяви не процитував умови договору, якими передбачено порядок і терміни надання відповідачем послуг. На думку суду, це свідчить про те, що в позові відсутній виклад обставин, які мають значення для справи.

Безумовно, якщо справа стосується виконання / невиконання зобов'язань за договором, суд просто зобов'язаний встановити обставини укладання такого договору, а також дослідити і надати йому належну правову оцінку. Наявність або відсутність договору в матеріалах справи - швидше питання обґрунтованості позову, а ось вимога цитувати положення договору в позові є нічим іншим, як надмірним формалізмом і перешкоджанням правосуддю.

Як уникнути такої проблеми? Ми бачимо лише один "альтернативний варіант": просто переписати в позовну заяву текст усіх документів, які ви докладаєте до позову, тоді така позовна заява, вірогідно, відповідатиме вимогам закону. Очевидно, що такий "альтернативний підхід" не має нічого спільного з правосуддям, тому дійсно ефективним рішенням у цьому випадку буде менш формальний підхід суду до порядку прийняття позову до розгляду та здійснення судом процесуальних дій виключно на відповідних стадіях судового процесу.

"Не вмієте розраховувати судовий збір - не ходіть до суду"

Якщо говорити про адміністративний процес, то велика завантаженість судів з одного боку, і той самий бюрократичний підхід - з іншого, призводять до залишення позовної заяви без руху з формальних підстав, наприклад, розрахунку і підтвердження сплати судового збору.

Наприклад, якщо позивач подав позов про визнання протиправними дій та одночасно визнання недійсним рішення державного органу, сплатив судовий збір у розмірі, що передбачений для однієї немайнової вимоги, суд може винести ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Цією ухвалою позивачу надається строк для усунення недоліків: суд вимагає доплатити судовий збір, оскільки, на його думку, в позові заявлено кілька вимог немайнового характеру, а згідно з частиною 3 статті 6 Закону "Про судовий збір", в такому випадку судовий збір сплачується за кожну таку вимогу.

Тому ми рекомендуємо позивачеві обґрунтувати розмір сплаченого судового збору, посилаючись у позові на постанову Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі №21-3944а16, де, серед іншого, колегія суддів зазначила наступне: "Системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162, частини п'ятої статті 171-1 КАС дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою". Аналогічний підхід також знайшов своє застосування і в практиці нового Верховного Суду.

Є також альтернативний варіант дій, в основі якого закладено принцип українського судового юриста "краще перебдіти, ніж недобдіти". У цьому випадку учасник процесу сплачує судовий збір на кожну вимогу з метою, щоб суд не знайшов формальних причин залишити позов без руху. Такий підхід хоч і є ефективним для конкретного учасника процесу, але сприяє розвитку неоднозначної практики.

Ще один вихід із ситуації - одночасно з поданням позову заявляти клопотання про зменшення або відстрочення/розстрочення сплати судового збору, щоб уникнути залишення позову без руху. Зрозуміло, що такий варіант застосовний лише за наявності відповідних підстав.

"Відкритий фінал"

Позитивні зміни відбуваються поступово, і, звичайно, півтора роки - замалий строк для розвитку єдиної правозастосовчої практики.

Помилки і "прогалини" неминучі, адже судді та адвокати одночасно навчаються новим правилам гри, а судова практика розвивається в залежності від тенденцій, політичної та економічної ситуації в країні та інших чинників. До того ж судова практика в принципі відрізняється своєю різноманітністю трактувань закону і підходів, що застосовуються суддями.

Проте, цілком можливо, що наведені вище приклади з практики допоможуть учасникам судового процесу уникнути проблемних або конфліктних ситуацій: з одного боку, "хто попереджений, той озброєний", з іншого - сподіваємося, форма нарешті не превалюватиме над суттю.