logo-image
Точка отсчета
Автор: Алексей Гловацкий
Источник: Юридическая практика - №23-24, 15 июня 2021 г.
Скачать

Певні зміни законодавства, що ухвалювалися протягом останніх років,
є точковими, а не системними, тому на повноцінну та комплексну
судову реформу країна ще чекає.

Однією з передумов чергової судової реформи в Україні стали зобов’язання влади перед міжнародними партнерами, взяті задля отримання фінансування Міжнародного валютного фонду. До того ж, за деякими даними, судам не довіряють понад 65 % українців, а повністю довіряють лише 2 % населення. Такі результати є найнижчими серед усіх державних органів, про це йшлося в дослідженні Центру Разумкова наприкінці 2020 року.
Міжнародні компанії та інвестори не є винятком і теж не довіряють судовій владі в Україні, називаючи її перешкодою номер один для спрямування інвес-тицій до країни. Крім того, конституційна криза, скандали в судах, особливо в Окружному адміністративному суді міста Києва, не сходять із перших шпальт не тільки в Україні. Це стало причиною реакції влади на згадані події.
Дуже прикро, що реформа має здійснюватися не добровільно, а тільки як вид забезпечення фінансування чи спосіб якось загасити пожежу, що палає в судовій системі. Ініціатором змін став Президент України, внісши ще в лютому 2021 року до Верховної Ради України законопроєкт № 5068 як невід-кладний.

Законопроєкт як невідкладний

У цілому проєкт закону покликаний навести лад у Вищій раді правосуддя, яка є наймогутнішим органом у судовій системі та до якої наразі накопичилося досить багато питань.
Президентський законопроєкт спрямований на такі зміни в роботі Вищої ради правосуддя: — встановлення порядку утворення та діяльності Етичної ради, до складу якої входитимуть три особи зпоміж суддів або суддів у відставці, визначені Радою суддів України, та три особи, визначені міжнародними організаціями; — визначення повноважень і порядку діяльності Етичної ради щодо встановлення відповідності кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики й доброчесності та надання органу обрання списку кандидатів, рекомендованих для призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя. Такий список міститиме кількість кандидатур, яка щонайменше вдвічі перевищує кількість вакантних посад членів Вищої ради правосуддя; — встановлення конкурсних засад добору кандидатів для здійснення від-повідним органом обрання члена Вищої ради правосуддя;
— встановлення порядку діяльності Служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя як самостійного структурного підрозділу, призначення дисциплінарних інспекторів за результа-тами конкурсу, визначення їх правового статусу та обсягу повноважень; — здійснення Етичною радою про-тягом трьох місяців із дня затвердження її персонального складу оцінювання відповідності чинних членів Вищої ради правосуддя (крім Голови Верховного Суду) критеріям професійної етики та доброчесності.
Іншим законопроєктом Президент України пропонує передати частину повноважень Окружного адміністра-тивного суду міста Києва. Планується, що акти уряду, міністерств і Національ-ного банку України оскаржуватимуть не в Окружному адміністративному суді міста Києва, а у Верховному Суді.
Чимало невдоволення викликав президентський законопроєкт № 3711, яким мали запустити роботу оновленої Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, але документ до сесійної зали так і не винесли. Не задоволені цим законопроєктом експерти вважають, що після доопрацювання в профільному комітеті документом передбачається передання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під контроль нереформованої Вищої ради правосуддя.
Негативну оцінку законопроєкту також
надали посли країн Великої сімки, їхні некомплементарні сентенції з цього приводу вирізнялися не властивою їм прямотою.
Позитивно оцінює юридична спільнота ідеї щодо повернення кримінальної відповідальності за неправосудне рішення; припинення відставки суддів у разі виявлення дисциплінарного проступку; відсторонення судді з адміністративної посади одночасно з відстороненням від здійснення правосуддя.
Для вирішення проблеми з Конституційним Судом України (КСУ) пропонується запровадити механізм перевірки на доброчесність чинних суддів КСУ, а також
прозору процедуру їх конкурсного відбору.
Ці положення повністю відповідають рекомендаціям Комісії Ради Європи за демо-кратію через право (Венеційська комісія) та схвалюються експертами.
На жаль, уже пройшло понад три місяці після подання згаданих ініціатив, проте голосування щодо них так і не відбулося в сесійній залі. А останнім часом фокус уваги народних депутатів та Президента України взагалі перемістився на інші питання.

Потрібна комплексна реформа

Завдання, які покликана вирішити нова реформа, є важливими, але, на мою думку, це тільки незначна частина хронічних проблем судової системи. Для проведення системної та комплексної реформи судочинства цього може виявитися недостатньо.
Законопроєкти прямо не передбачають вирішення проблеми кадрового голоду в судах усіх рівнів та спеціалізацій, також не вирішується питання негайного відновлення ефективної роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Зовсім не приділено уваги диджиталізації процесу судочинства, що могло б значно спростити та пришвидшити процедуру здійснення правосуддя в державі. Зараз у районному суді міста Києва перерви між засіданнями можуть тривати до шести місяців, в апеляційний суд справа може відправлятися та реєструватися також місяцями. Фактично маємо те, що справа може розглядатися протягом невизначеного строку, оскільки передбачені законом строки ніколи не дотримуються і за це відсутня будь-яка відповідальність.
Можливо, автори вважали, що реформа Вищої ради правосуддя стане рушійною силою для подальших змін уже під керівництвом якісно нової інституції. Проте, якщо врахувати кількість нагальних проблем і динаміку їх вирішення, в це віриться мало, адже вирішити їх навіть реформованій Вищій раді правосуддя буде не до снаги.
Також треба розуміти, що основна проблема цієї реформи полягає у відсутності політичної волі для повноцінного реформування судів і бажання в багатьох суддів щось якісно змінювати.
От і виходять постійно якісь напівреформи, що не дають результатів.
У зв’язку з цим усі попередні зміни було здебільшого спрямовано на контроль судової гілки влади, а не на забезпечення її ефективної діяльності.
Сподіваюся, що Президенту України ще не пізно внести корективи до свого плану та розширити фронт змін у системі правосуддя, надавши цьому питанню першочергового значення. Однією з причин для цього є те, що ключовий законопроєкт глави держави, спрямований на реформу Вищої ради правосуддя, отримав негативний висновок Головного науковоекспертного управління Апарату Верховної Ради України та критикується експертами в галузі права. Думки експертів є діаметрально протилежними: одні говорять про незаконність створення та діяльності Етичної ради, інші — що її діяльність буде неефективною через відсутність достатніх повноважень і протидію системи. Усе це разом не додає віри в позитивні зміни.
Якщо ж увага до зазначеного питання залишиться на тому самому рівні, то від реформи не варто очікувати нічого доброго. В найкращому випадку поточна ситуація законсервується на роки. Незважаючи на це, хочеться сподіватися на краще: що в політич-ного керівництва знайдеться достатньо часу, бажання та експертизи для прове-дення повноцінної та ефективної судової реформи, яка б могла стати взірцем для інших демократичних країн.