logo-image
Ключевые выводы Верховного Суда в корпоративных спорах в 2021 году
Автор: Андрей Тищенко
Источник: Лига Закон, 18 ноября 2021 г.
Скачать

Оновлення корпоративного законодавства України впродовж останніх років істотно вплинуло на корпоративні правовідносини в Україні, усуваючи на законодавчому рівні певні проблеми, які часто виникали на практиці. Водночас судова практика не стоїть на місці та перманентно розвивається, у зв'язку із чим нерідко з'являються нові та змінюються попередні правові позиції щодо тих чи інших питань.

У 2021 році Верховний Суд зробив низку ключових висновків у корпоративних спорах (вирішуючи при цьому чимало виключних правових проблем), які слід ураховувати в подальшій діяльності й правовідносинах господарських товариств та їх учасників.

Виключна правова проблема щодо моменту набуття майнових і немайнових прав новим власником частки у статутному капіталі юридичної особи, а також моменту зміни складу учасників товариства (у разі відчуження учасником частки третій особі)

Правова проблема полягає в тому, що відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник вважається таким, що вийшов із товариства з дня державної реєстрації його виходу. Однак законодавець чітко не передбачає моменту, з якого набувач частки в корпоративному капіталі вважається таким, що ввійшов до товариства, зокрема з урахуванням множинності юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує державну реєстрацію прав набувача корпоративної частки відповідно до ч. 5 ст. 24 цього Закону.

Зокрема, можливими варіантами набуття частки можуть бути:

  • момент укладення договору купівлі-продажу частки;
  • момент складення акта приймання-передачі частки;
  • момент прийняття рішення зборів учасників про прийняття нового учасника до складу товариства, якщо цього вимагає статут;
  • момент реєстрації в державному реєстрі прав на частку за її новим власником.

За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) у своїй постанові від 08.06.2021 р. у справі № 906/1336/19 дійшла таких висновків: момент набуття права власності на частку у статутному капіталі та момент набуття права участі в господарському товаристві різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права власності на частку, може визначатися умовами такого правочину та не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача.

Водночас моментом переходу корпоративних прав на участь у господарському товаристві, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією зі сторін.

Зважаючи на викладене, ВП ВС відступила від висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів КГС від 26.02.2020 р. у справі № 906/461/19, від 31.10.2018 р. у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01.04.2020 р. у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30.06.2020 р. у справі № 264/5957/17, відповідно до яких обставини набуття прав учасника товариства, зокрема й момент такого набуття, не залежать від наявності / відсутності в ЄДРЮОФОПГФ відомостей щодо певного складу учасників товариства.

Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсності відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати у судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов'язків покупця частки

Такого висновку дійшла ВП ВС у постанові від 01.06.2021 р. у справі № 910/2388/20, відступивши від висловленої позиції ВС у складі колегії суддів КЦС у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 352/395/19.

Зокрема, учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, яку продають третій особі, якщо інше не передбачено корпоративним договором, стороною якого є такий учасник.

Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її у заставу можливе лише за згодою інших учасників. Якщо статутом товариства з обмеженою відповідальністю не встановлено іншого порядку реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства, то відчуження частки товариства здійснюють із дотриманням порядку, визначеного у статтях 20, 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсності відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав й обов'язків покупця частки на підставі ч. 5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Позовні вимоги про визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) не є належним та ефективним способом захисту учасника товариства

Так, у постанові від 15.07.2021 р. у справі № 909/863/19 Верховний Суд дійшов висновку, що корпоративні права не є об'єктом права власності та не можуть переходити у власність. Об'єктом права власності є частка у статутному капіталі товариства.

Однак позивач, заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, фактично ототожнює такі різні поняття, як "корпоративні права" (т. зв. "права із частки") з правами на частку (права участі в господарській діяльності), що не узгоджується з положеннями ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і ст. 362 ЦК України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права із частки.

Позивач, звертаючись до суду з позовом у цій справі, фактично прагне набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) товариства.

Відповідно, з огляду на ті ж положення ч. 4 ст. 362 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю" Верховний Суд зазначив: у разі, якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права позивача на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов'язків покупця частки (частини частки).

Належність та ефективність саме такого способу захисту порушених прав обумовлено тим, що цей спосіб захисту безпосередньо передбачений законом та саме в такий спосіб (у разі задоволення позову) будуть відновлені порушені права / інтереси позивача. Саме по собі визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (у разі, якщо будуть встановлені обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично таке визнання буде декларативним, що не призводить до значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.

При цьому саме в межах позову про переведення на позивача прав та обов'язків покупця частки підлягають дослідженню обставини наявності частки позивача у спільній частковій власності, зокрема частки позивача у цій справі у товаристві, наявності корпоративних прав, обставини порушення цих прав (у разі встановлення факту їх наявності).

Подання позову про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) товариства за наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів і переведення на позивача прав та обов'язків покупця частки у статутному капіталі товариства, тобто з належним способом захисту, за яким відкрито провадження в іншій господарській справі, є надмірним.

Виключні правові проблеми щодо: (а) правової природи приватного підприємства (ПП); (б) визначення правового режиму майна ПП; (в) юрисдикції в спорах, предметом яких є визнання недійсним укладеного одним із подружжя без згоди іншого з подружжя договору відчуження частки ПП, яке створено за рахунок спільного майна

Відповідно до обставин справи № 916/2813/18 про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі ПП відповідачка без згоди її чоловіка (позивача) розпорядилася спільним сумісним майном подружжя (часткою в розмірі 40 % статутного капіталу ПП, у якому позивачу належить 20 %, відповідачці - 60 % та третьому учаснику - 20 % статутного капіталу) на користь третього учасника.

Рішенням господарського суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено, оскільки з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого з подружжя тільки щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти, усупереч ст. 65 Сімейного кодексу України, були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. Подальше розпорядження учасником товариства його часткою у статутному капіталі, зважаючи на положення статей 116, 147 Цивільного кодексу України, є суб'єктивним корпоративним правом такого учасника, та відчуження ним на власний розсуд частки у статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сім'ї.

Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для ведення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, а подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із них (засновником), шляхом участі в управлінні товариством, натомість інший

  • набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Отже, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою у статутному капіталі товариства без згоди іншого з подружжя (аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду України від 03.07.2013 р. у справі № 6-61цс13, від 10.10.2018 р. у справі № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 р. у справі № 918/598/18).

Змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, ВП ВС у своїй постанові від 25.06.2021 висловила таку правову позицію щодо наведених вище питань.

(А) Щодо правової природи приватного підприємства

Приватне підприємство (ПП) - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності. ПП є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника. Установлення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП, а саме, що ПП є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об'єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства (аналізуючи обставини справи, ВП ВС дійшла висновку, що ПП у цій справі є товариством з обмеженою відповідальністю).

При цьому застосування інституту аналогії закону для регулювання спірних відносин можливе лише у випадку, якщо їх не врегульовано нормами права, які безпосередньо регулюють ці відносини, зокрема, актами законодавства або договором чи статутом (у даному випадку відносини з управління та діяльності ПП як підприємницького) товариства, що безпосередньо регулює Закон України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент укладення договору).

(Б) Щодо правового режиму майна приватного підприємства

ВП ВС вирішила відступити від висновків, викладених у постановах ВС України від 03.07.2013 р. у справі № 6-61цс13; від 10.10.2018 р. у справі № 569/6236/16-ц; від 12.11.2019 р. у справі № 918/598/18 (згідно з якими частка у статутному капіталі приватного підприємства, придбана за спільні кошти подружжя, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним із них без згоди іншого), зазначивши, що:

  • статутний капітал ПП (юридичної особи) або майно ПП (єдиного майнового комплексу) можуть бути об'єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об'єктами права особистої власності одного з подружжя).
  • чоловік та дружина розпоряджаються часткою у статутному капіталі за взаємною згодою, наявність якої презюмується під час укладення договорів одним із подружжя.

При цьому презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності та що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

(В) Щодо юрисдикції спору

Аналізуючи положення п. 4 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ВП ВС у постанові від 03.11.2020 р. у справі № 922/88/20 дійшла такого висновку: справи у спорах щодо правочинів незалежно від їх суб'єктного складу, які стосуються акції, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов'язків, які мають бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Спірним договором не регулюються сімейні права й обов'язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах.

Зважаючи на викладене, ВП ВС вважає, що справа у спорі про визнання недійсним укладеного одним із подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою у статутному капіталі юридичної особи має бути розглянута господарським судом відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Питання юрисдикційності корпоративних спорів

Окремо звернімо увагу на низку висновків Верховного Суду щодо питання юрисдикційності спорів, які неодноразово вирішували у 2021 році. Зокрема, до корпоративних спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, належать:

  1. Спори між членами громадської організації та громадською організацією щодо визнання недійсним рішення загальних зборів стосовно припинення повноважень одного з органів управління цією організацією (ВП ВС у постанові від 12.01.2021 р. у справі № 127/21764/17 відступила від правового висновку, викладеного в постанові ВС у складі колегії суддів КАС від05.2020 р. у справі № 120/248/19-а та в постанові ВП ВС від 30.05.2018 р. у справі № 916/978/17 про можливість розгляду спорів щодо дострокового звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, які їх обрали, у судовому порядку).
  2. Спори у справах про визнання недійсним договору відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, що укладено з фізичною особою, яка не є учасником товариства та корпоративних прав не має (ВП ВС у постанові від 01.06.2021 р. у справі № 910/2388/20 відступила від висловленої позиції ВС у складі колегії суддів КЦС у постанові від 03.2020 р. у справі № 352/395/19, постанові ВП ВС від 16.05.2018 р. у справі № 904/2194/17, від 30.05.2018 р. у справі № 916/978/17 щодо підвідомчості цієї категорії спорів судам цивільної юрисдикції).
  3. Спір за позовом товариства, щодо якого господарським судом вирішується питання про порушення провадження у справі про банкрутство, до його колишнього директора про зобов'язання передати цьому товариству оригінали документів та печатки є корпоративним і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (до відкриття провадження у справі про банкрутство) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 р. у справі № 759/9008/19).
  4. Спір за позовом фінансового директора товариства, звільненого на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, щодо поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 р. у справі № 753/17776/19).
  5. Спори за позовом міської ради до товариства та її учасників про визнання недійсними акта приймання-передачі до статутного капіталу товариства нерухомого майна, акта приймання- передачі нерухомого майна учаснику товариства, визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства, скасування записів про право власності та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Повертаючи позовну заяву позивачу на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що вказані вище позовні вимоги підлягають розгляду за правилами різного судочинства.

ВС у складі колегії суддів КЦС у постанові від 05.08.2021 р. у справі № 199/6042/19 вирішив відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постановах ВП ВС від 20.11.2018 р. у справі № 911/1431/18 та від 16.09.2020 р. у справі № 9901/134/20, відповідно до яких об'єднання в позові кількох вимог, що підлягають розгляду в порядку різного судочинства, є підставою для повернення позовної заяви.

Колегія суддів КЦС вважає, що у випадку подання позовної заяви, частина вимог якої не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд позбавлений можливості застосовувати положення ст. 185 ЦПК України щодо повернення позовної заяви. У такому випадку суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі в частині вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а

Темная тема
Светлая тема
Большие шрифты
Нормальные шрифты