logo-image
Ukraine's law on localization of production: is it positive or a trade war?
Author: Olesia Kryvetska
Source: thepage.ua, 12 August 2020

Підтримка національного виробника майже завжди викликає неоднозначну реакцію, бо за чудовою метою подекуди криються різні ризики, зокрема й порушення міжнародних зобов'язань України.

Отже, в чому полягає колізія між законопроєктом №3739 «Про внесення змін до закону «Про публічні закупівлі» (так званим «законом про локалізацію») та нашими міжнародними зобов'язаннями?

Національний режим у публічних закупівлях

Законодавство України щодо публічних закупівель перебуває в системі координат міжнародних договорів:

  • багатостороннього рівня, а саме Угоди Світової організації торгівлі (СОТ) про державні закупівлі (Government Procurement Act, GPA);
  • угод про преференційну торгівлю двостороннього та регіонального рівня, які містять окремі положення про надання взаємного доступу до ринків публічних закупівель. До останньої категорії належать передусім угоди про вільну торгівлю між Україною з одного боку та ЄС, Канадою і країнами СНД — з іншого.

В основу всіх зазначених договорів покладено принцип національного режиму, який зобов'язує Україну надавати національним та іноземним компаніям однаковий рівень доступу до свого ринку держзакупівель.

Відповідне зобов'язання закріплено у ст. 10.5 (6) Угоди про ЗВТ між Україною та Канадою, ст. 148 Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, ст. 6 Договору про зону вільної торгівлі 2011 року.

GPA зі свого боку відносить вимоги щодо локалізації до поняття «офсетної угоди», яка є забороненою договором через порушення національного режиму.

Щоправда, члени СОТ, приєднуючись до GPA, мають право обмежити перелік замовників і предметів закупівлі, на які міжнародний договір поширює свою дію.

Наприклад, ініціатива Buy American, яку часто наводять прихильники законопроєкту №3739, є результатом саме широких винятків із зобов'язань США як учасниці GPA.

Проте Україна таким правом не скористалася, що має наслідком безпрецедентну відкритість її ринку публічних закупівель перед світом.

Викликає сумнів і можливість України виправдати порушення принципу національного режиму статусом країни, що розвивається.

GPA справді закріплює положення про спеціальний режим для таких країн (special and differential treatment), проте Україна, приєднуючись до договору, не зробила чітких застережень щодо потреб розвитку в Додатку I.

Ба більше, надання винятків з міркувань рівня розвитку економіки підлягає погодженню з іншими Договірними сторонами GPA.

Для цього Україні потрібно буде нотифікувати нову законодавчу ініціативу перед Комітетом СОТ з публічних закупівель, де законопроєкт має високі шанси зустріти значну критику торговельних партнерів України.

Гарантії захисту іноземних інвестицій

Вимоги щодо локалізації, запропоновані в законопроєкті №3739, не відповідають принципу національного режиму, закріпленому в Угоді СОТ про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи СОТ (TRIMs) (як і в угодах про взаємний захист і сприяння інвестиціям, стороною яких є Україна).

У довгостроковій перспективі це породжує можливість ініціювання спорів проти України не лише за позовами держав — торговельних партнерів, але й іноземних інвесторів.

Заборонена субсидія

Запровадження вимог щодо локалізації потрапляє до зони ризику з точки зору «торговельного комплаєнсу», бо можуть розцінюватися як субсидії, що спрямовані на імпортозаміщення.

Такий вид субсидій прямо заборонено статтею 3.1 (b) Угоди СОТ про субсидії та компенсаційні заходи та преференційними угодами України. Доведення порушення тут – завдання не з легких, проте це не виключає зазначеного ризику.

Одним із найяскравіших прикладів у цьому контексті є спір Canada – Feed-In-Tariff Program (DS426), що розглядався у рамках СОТ за позовом ЄС і завершився поразкою Канади.

Курс на протекціонізм, закладений у законопроєкті №3739, може зіграти проти українських експортно орієнтованих виробників, якщо через кілька років уповноважені органи інших держав ініціюють антисубсидиційні розслідування у зв'язку з отриманням вигоди внаслідок реалізації його положень.

Для українських виробників такі розслідування породжують проблеми не менш серйозні за загрозу міжнародних спорів проти України.

Досвід ЄС

У пояснювальній записці законопроєкт представлено як захід із наближення законодавства у сфері публічних закупівель до права ЄС.

Директива ЄС 2014/25/ЄС, яка регулює держзакупівлі у сфері комунального господарства та транспорту, справді уповноважує (проте не зобов'язує окремих замовників) відмовляти учасникам із третіх країн, посилаючись на вимогу про локалізацію.

Однак це положення не поширюється на компанії з України та інших держав, з якими ЄС домовився про взаємне відкриття ринків публічних закупівель у преференційних торговельних угодах.

Національне законодавство окремих держав-членів ЄС насправді передбачає вимоги щодо локалізації стосовно українських компаній.

Однак таке право обмежене показниками вартості предмета закупівлі, що не перевищують порогові значення, встановлені у профільних директивах ЄС та в Угоді про асоціацію ЄС — Україна.

Зазначений фактор у законопроєкті №3739 не врахований, тож український підхід є дещо відмінним від прикладу ЄС.

Насамкінець, документ не враховує інтереси українських підприємств, які у своєму виробництві використовують імпортну продукцію, що підпадатиме під вимоги щодо локалізації. Потреба комплексного аналізу ситуації на суміжних ринках – це важливий момент, про який прихильники протекціонізму часто забувають.

Вердикт

З огляду на зазначені вище ризики законопроєкт №3739 вимагає такого доопрацювання, щоб у ньому було більше гарантованого позитиву для національного виробника та менше передумов для спорів.

This site uses cookies to offer you better browsing experience.
READ MORE