logo-image
The Supreme Court allowed Ukrainian companies to appeal verdicts against “problematic” counterparties
Author: Oleksandr Maydanyk, Viktor Duma
Source: Yuryst&Zakon. – #02. – 11 January 2019
Download

Кількість рішень на користь платників податків у спорах про "реальність господарських операцій" зменшується через використання податківцями такого інструменту, як вирок щодо директора або засновника "проблемного" контрагента за ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

З позиції фіскалів наявність такого вироку є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку з проблемним контрагентом. В актах податкових перевірок указано на відсутність належних первинних документів як умови для визнання права платника податків на витрати чи податковий кредит із ПДВ. Первинні документи, підписані з боку контрагента особою, щодо якої було винесено вирок, не можуть уважатися належно оформленими.

Адміністративні суди, розглядаючи спори про скасування податкових повідомлень-рішень, переважно погоджуються з таким підходом податківців, визнають вирок належним і допустимим доказом фіктивності операцій, особливо якщо часовий період, зазначений у вироку, збігається з періодом придбання товарів чи послуг у проблемної компанії, а вирок стосується тієї особи, підпис якої стоїть на первинних документах. Не враховується такий вирок у виняткових випадках, наприклад щодо особи, яка була директором контрагента в інший період.

Платник податку суттєво обмежений у можливості спростовувати такі вироки в межах податкового спору. Особливо прикрим для платника податку є те, що за наявного вироку адміністративні суди взагалі відмовляються аналізувати реальність господарських операцій, подальше використання придбаних товарів чи послуг в операціях платника податку, а також брати до уваги аргументи щодо сумлінності й належної обачності покупця, який не міг знати про протиправну поведінку свого бізнес-партнера.

Спрацьовує проста логіка: для права на витрати потрібне, по-перше, документальне підтвердження, по-друге, реальність операції. Якщо первинний документ від проблемного контрагента "не існує", то й на дослідження реальності можна не витрачати час.

"Новомодна" практика використання вироків у податкових спорах нівелює можливість використання в податкових спорах рішень ЄСПЛ (наприклад, справа "Інтерсплав проти України" щодо індивідуальної відповідальності платника), які оберігали платників податків від відповідальності за порушення в діяльності контрагента, до яких вони не були причетні. Можемо припустити, що судді адміністративної юрисдикції на цьому етапі не готові брати під сумнів висновки своїх колег із судів загальної юрисдикції, викладені у вироках щодо контрагентів, які б аргументи не висували платники податків проти цього.

Здавалося б, ситуація безвихідна, жодний доказ компанії – платника податку "не переважить" вирок, а сам вирок компанія оскаржити не може.

Донедавна компанії – платники податків, які прагнули захистити своє право на витрати й податковий кредит, фактично не могли оскаржити вирок проти директора "фіктивного" контрагента. Суди загальної юрисдикції повертали апеляції на вироки від таких компаній, адже вони не були сторонами кримінального провадження в розумінні Кримінального процесуального кодексу України.

Така практика залишалась незмінною до появи кількох постанов Верховного Суду (від 31.05.2018 р. у справі № 761/26927/17, від 10.07.2018 р. у справі № 757/5986/17-к). У цих випадках вироки намагалися оскаржувати компанії, про операції "фіктивного" контрагента з якими було безпосередньо зазначено в оскаржуваних вироках. На думку ВС, у цих вироках фактично встановлено факт здійснення незаконної діяльності такими компаніями, що порушує презумпцію їх невинуватості, тому компанія повинна мати право оскаржити такий вирок. До речі, у цих справах апеляційний суд вироки скасував, а справи направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Після появи вказаних постанов ВС апеляційні суди мали б зважити на відповідну практику касаційного суду та приймати до розгляду апеляції від таких компаній.

Якщо ж у вироку зазначено про фіктивність усіх операцій проблемного контрагента, але без назв конкретних компаній, які мали з ним справу, то на цьому етапі ВС не вбачає порушення презумпції невинуватості таких компаній, що давало б їм підстави для оскарження вироку (постанова ВС від 13.12.2018 р. у справі № 524/10551/14-к).

ВИСНОВОК:

Сумлінні платники податків отримали новий інструмент для захисту в податкових спорах через оскарження та скасування вироку щодо контрагента. "Пощастить" далеко не всім, особливо якщо назву компанії не зазначено у вироку. Правоохоронні органи можуть навмисно не вказувати в обвинувальних актах назви контрагентів, щоб не допустити оскарження таких вироків.

Цікава також реакція ЄСПЛ щодо значення вироків у податкових спорах і фактичної відмови українських судів від застосовування розроблених ЄСПЛ принципів "належної обачності" та "індивідуальної відповідальності" як гарантій захисту прав сумлінних платників податків.