logo-image
The Supreme Court allowed Ukrainian companies to appeal verdicts against “problematic” counterparties
Author: Oleksandr Maydanyk, Viktor Duma
Source: Yuryst&Zakon. – #02. – 11 January 2019
Download

Кількість рішень на користь платників податків у спорах про "реальність господарських операцій" зменшується через використання податківцями такого інструменту, як вирок щодо директора або засновника "проблемного" контрагента за ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

З позиції фіскалів наявність такого вироку є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку з проблемним контрагентом. В актах податкових перевірок указано на відсутність належних первинних документів як умови для визнання права платника податків на витрати чи податковий кредит із ПДВ. Первинні документи, підписані з боку контрагента особою, щодо якої було винесено вирок, не можуть уважатися належно оформленими.

Адміністративні суди, розглядаючи спори про скасування податкових повідомлень-рішень, переважно погоджуються з таким підходом податківців, визнають вирок належним і допустимим доказом фіктивності операцій, особливо якщо часовий період, зазначений у вироку, збігається з періодом придбання товарів чи послуг у проблемної компанії, а вирок стосується тієї особи, підпис якої стоїть на первинних документах. Не враховується такий вирок у виняткових випадках, наприклад щодо особи, яка була директором контрагента в інший період.

Платник податку суттєво обмежений у можливості спростовувати такі вироки в межах податкового спору. Особливо прикрим для платника податку є те, що за наявного вироку адміністративні суди взагалі відмовляються аналізувати реальність господарських операцій, подальше використання придбаних товарів чи послуг в операціях платника податку, а також брати до уваги аргументи щодо сумлінності й належної обачності покупця, який не міг знати про протиправну поведінку свого бізнес-партнера.

Спрацьовує проста логіка: для права на витрати потрібне, по-перше, документальне підтвердження, по-друге, реальність операції. Якщо первинний документ від проблемного контрагента "не існує", то й на дослідження реальності можна не витрачати час.

"Новомодна" практика використання вироків у податкових спорах нівелює можливість використання в податкових спорах рішень ЄСПЛ (наприклад, справа "Інтерсплав проти України" щодо індивідуальної відповідальності платника), які оберігали платників податків від відповідальності за порушення в діяльності контрагента, до яких вони не були причетні. Можемо припустити, що судді адміністративної юрисдикції на цьому етапі не готові брати під сумнів висновки своїх колег із судів загальної юрисдикції, викладені у вироках щодо контрагентів, які б аргументи не висували платники податків проти цього.

Здавалося б, ситуація безвихідна, жодний доказ компанії – платника податку "не переважить" вирок, а сам вирок компанія оскаржити не може.

Донедавна компанії – платники податків, які прагнули захистити своє право на витрати й податковий кредит, фактично не могли оскаржити вирок проти директора "фіктивного" контрагента. Суди загальної юрисдикції повертали апеляції на вироки від таких компаній, адже вони не були сторонами кримінального провадження в розумінні Кримінального процесуального кодексу України.

Така практика залишалась незмінною до появи кількох постанов Верховного Суду (від 31.05.2018 р. у справі № 761/26927/17, від 10.07.2018 р. у справі № 757/5986/17-к). У цих випадках вироки намагалися оскаржувати компанії, про операції "фіктивного" контрагента з якими було безпосередньо зазначено в оскаржуваних вироках. На думку ВС, у цих вироках фактично встановлено факт здійснення незаконної діяльності такими компаніями, що порушує презумпцію їх невинуватості, тому компанія повинна мати право оскаржити такий вирок. До речі, у цих справах апеляційний суд вироки скасував, а справи направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Після появи вказаних постанов ВС апеляційні суди мали б зважити на відповідну практику касаційного суду та приймати до розгляду апеляції від таких компаній.

Якщо ж у вироку зазначено про фіктивність усіх операцій проблемного контрагента, але без назв конкретних компаній, які мали з ним справу, то на цьому етапі ВС не вбачає порушення презумпції невинуватості таких компаній, що давало б їм підстави для оскарження вироку (постанова ВС від 13.12.2018 р. у справі № 524/10551/14-к).

ВИСНОВОК:

Сумлінні платники податків отримали новий інструмент для захисту в податкових спорах через оскарження та скасування вироку щодо контрагента. "Пощастить" далеко не всім, особливо якщо назву компанії не зазначено у вироку. Правоохоронні органи можуть навмисно не вказувати в обвинувальних актах назви контрагентів, щоб не допустити оскарження таких вироків.

Цікава також реакція ЄСПЛ щодо значення вироків у податкових спорах і фактичної відмови українських судів від застосовування розроблених ЄСПЛ принципів "належної обачності" та "індивідуальної відповідальності" як гарантій захисту прав сумлінних платників податків.

This site uses cookies to offer you better browsing experience.
READ MORE