logo-image
Shall we agree amicably or take it to court

You can read the article below in the language of the original.

Домовимося чи посудимося

В нашій правовій державі судове врегулювання спорів є найбільш поширеним і дуже популярним способом з'ясування господарських і особистих стосунків між юридичними й фізичними особами. Стаття 55 Конституції гарантує, що права і свободи людини й громадянина захищаються судом. Отже, майже кожна особа, яка здатна сплатити мито й витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу, має можливість звернутися до суду за захистом своїх порушених прав і отримати статус Позивача. На нашу думку, більшість позивачів зловживають цією нормою Конституції, тому це призводить до величезної кількості судових справ, завантаженості судів, низької якості судових процесів і, як результат, до втрати довіри до судової системи. Така ситуація існує і в цивільному, і в господарському, і в адміністративному процесах.

Провадження в цивільному та господарському процесах

Будь-який процес починається з подання позову, заяви або клопотання (в залежності від виду провадження) до суду першої інстанції - районного, районного в місті, міського або міськрайонного суду. Суддя вирішує питання про відкриття провадження в справі або про відмову у відкритті провадження в справі, про що виносить ухвалу. Питання приймати до розгляду позовну заяву або не приймати вирішується без участі сторін або інших учасників процесу. Крім того, суддя має призначити попереднє судове засідання, але вже за участю сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, щоб з'ясувати, чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Ця стадія судового розгляду передбачена в цивільному й адміністративному процесах (підготовче засідання).

На нашу думку, попереднє засідання є досить суперечливою стадією судового провадження. З одного боку, провадження в справі вже відкрито судом, і попереднє слухання відбувається за всіма правилами судового розгляду, а з іншого боку, таке засідання вважається досудовим врегулюванням спору. Та чи може бути досудовим врегулювання спору, якщо дві сторони вже з'ясовують стосунки за допомогою суду за правилами судового розгляду справи? Лише після цього етапу призначається дата судового розгляду справи. Відповідно до закону суд має розглянути справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців із дня відкриття провадження. Стаття 69 ГПКУ передбачає, що спір може бути вирішений у триваліший строк, але наскільки тривалий - не вказано. Тому розгляд справи може тривати досить довго, навіть декілька років. Чи багато справ розглядається протягом розумного строку - не більше двох місяців? Основною причиною такої ситуації є відсутність відповідальності за недотримання розумного строку розгляду справ. Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу й поведінка суду, важливість справи для заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Krasnoshapka v. Ukraine*, no. 23786/02, §51,від 30 листопада 2006 р.).

Здебільшого тривалість судового розгляду справи залежить від сторін процесу. Користуючись наданими правами, сторони можуть знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання й відводи, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії й подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення й ухвали суду. Виконання цих дій залежить від волевиявлення учасника процесу й вимагає певного часу.

Зловживання сторонами наданими їм правами призводить до порушення судом строків розгляду справ. Зокрема, законом не встановлено будь-яких обмежень кількості заявлених відводів складу суду. ВГСУ, намагаючись вплинути на практику заявлення численних необгрунтованих відводів суддям господарських судів, видав інформаційний лист № 01-8/622 від 3 серпня 2007 р. У листі вказується: якщо учасник судового процесу вдається до відвертого зловживання своїми правами шляхом заявлення численних відводів судді (суддям), явно спрямованих на свідоме затягування судового процесу, господарський суд не позбавлений права і можливості продовжити розгляд справи, у якій заявлено відвід, у тому ж засіданні з обов'язковим зазначенням про це в судовому рішенні й із вказівкою в ньому на відповідні мотиви. Знову ж таки, за зловживання своїми правами сторони не несуть жодної відповідальності... окрім докорів сумління. Інформаційний лист - це лише лист, а є нагальна потреба у вирішенні цієї проблеми на законодавчому рівні.

Крім того, після вирішення справи по суті існує ще процедура оскарження рішень судів першої й апеляційної інстанції, що також є досить тривалим процесом. Апеляційним судом справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції. Можна сказати, що апеляційна інстанція проводить повторний розгляд справи й оцінює законність оскаржуваного рішення. Існує можливість оскарження й цих рішень до суду касаційної інстанції. Господарський процес також не відрізняється швидкістю і якістю. На відміну від цивільного й адміністративного процесів, ГПК України регламентує процедуру до-судового врегулювання спору. Підприємства й організації, чиї права й законні інтереси порушено, щоб врегулювати спір із порушником цих прав і інтересів, звертаються до нього з письмовою претензією. Таке звернення відбувається до подання позову. У постанові Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 зазначається, що Суд не має права відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише на тій підставі, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом до-судовому порядку. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду й здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Отже, хоча подання претензії й передбачене законом, воно не є обов'язковою умовою при поданні позову.

Адміністративне судочинство

Адміністративне судочинство є порівняно новим і було запроваджене з 1 вересня 2005 р. Дотепер ще не вирішені всі питання, пов'язанні з формуванням і діяльністю адміністративних судів, їх технічним забезпеченням і професійною підготовкою спеціалістів (помічників суддів, секретарів). Незважаючи на ці труднощі, до початку діяльності окружних і апеляційних адміністративних судів господарські суди почали розглядати справи за правилами КАСУ. Виходячи з положень Конституції України, законами передбачено право громадян на позасудове оскарження актів, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (в порядку підлеглості). Це не позбавляє громадян можливості звернутися до суду.

КАСУ не передбачає можливості досу-дового врегулювання спору, але місить такий етап провадження, як підготовче засідання. Воно призначається після відкриття провадження в справі. На відміну від цивільного процесу, КАСУ містить визначення такого поняття, як «розумний строк». В адміністративному судочинстві розумний строк - це найкоротший строк розгляду й вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Усі згадані судові процеси мають однакові недоліки, про які йшлося на початку цієї статті. Це і брак фінансування діяльності судової системи, і велика кількість судових спорів, недосконалість законодавства, втрата довіри до правосуддя й іще багато інших проблем, які пов'язані саме з судовим розглядом справ. Проте, на нашу думку, звернення до суду має бути останнім засобом при вирішенні спорів. Цього можна досягти, якщо приділити більше уваги позасудовому врегулюванню спорів як окремій процедурі їх вирішення. У багатьох країнах досить поширений процес позасудового вирішення спорів як альтернатива судовому.

Альтернатива

За результатами розгляду справи цивільного, господарського або адміністративного провадження одна із сторін залишається незадоволеною (якщо не укладено мирову угоду). Беручи до уваги досить тривалі строки розгляду справ, предмет спору може втратити будь-яку цінність для сторін -речі знецінюються, суму коштів зменшує інфляція, змінюються людські цінності...

Одним із альтернативних видів вирішення спорів є процес медіації, який має стати ефективним засобом вирішення спорів. Українське законодавство не містить поняття «медіація». Звісно, не визначені й критерії вибору медіатора. Хоча, на нашу думку, основними критеріями мають бути вміння особи домовлятися, налагоджувати взаємини з іншими особами, комунікабельність. При медіації сторони конфлікту самостійно пропонують різні варіанти вирішення конфлікту й за допомогою медіатора знаходять можливі шляхи вирішення спору, прийнятні для обох сторін. У цьому процесі можуть брати участь психологи, адвокати, експерти. Медіація можлива як до подання позову, так і в процесі судового розгляду. За результатами медіації сторони укладають угоду. У випадку її невиконання кожна сторона може звернутися до суду або знову сісти за стіл переговорів. У процесі медіації не сперечаються, а прагнуть досягти компромісу - результату, який задовольнить обидві сторони. При медіації приділяється більше уваги слабким сторонам конфлікту, а не шукаються аргументи для продовження спору. На жаль, медіація в Україні не є популярним способом врегулювання конфліктів, але ми сподіваємося, що це тимчасово.

В Україні також існують два міжнародні комерційні арбітражні суди: Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України. їх діяльність регламентована ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ. У нашій країні діє ЗУ «Про третейські суди», які, хоча й називаються судами, але є одним із альтернативних механізмів врегулювання спорів. Відповідно до положень ЗУ «Про третейські суди» третейські суди створюються для вирішення спорів, які виникають із цивільних і господарських правовідносин. Тому спори про земельні ділянки, трудові відносини тощо на розгляд третейських судів передавати не можна, що є одним із недоліків третейського суду. Крім того, ст. 50 Закону передбачено, що сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду без будь-яких зволікань чи застережень. Нібито все просто, але лише на папері. У судовому процесі є сторона, яка програла і може не бажати виконати рішення суду добровільно. Тоді виникає необхідність надати рішенню третейського суду законної сили. А для цього потрібно звертатися, знову ж таки, до державного суду. Це також є недоліком третейського вирішення спору.

Вміння домовлятися - одна із ознак цивілізованого суспільства, яким нам ще треба стати. Сподіваємося, що використання альтернативних (позасудових) способів урегулювання спорів, у тому числі самими сторонами (як самостійно, так і за участі посередників), розвиток третейських судів і розширення їх компетенції призведуть до того, що звернення до суду стане останнім засобом вирішення спорів.

Subscribe
Thank you for your application
This site uses cookies to offer you better browsing experience.
READ MORE
Toggle high contrast
Toggle normal contrast
Toggle big fonts
Toggle normal fonts