logo-image
Marriage contract: asset protection vs "eternal" love?
Author: Oleksandr Onufrienko
Source: Yurydychna Gazeta, 29 January 2019
Download

Ретельно пропрацьований шлюбний договір – головний чинник міцності шлюбу

Дуже часто чомусь словосполучення "шлюбний договір" протиставляють слову "кохання". Так сталося, що в побуті укладання шлюбного договору сприймається як відсутність почуття кохання між тими, хто укладає такий договір. Коли хтось з подружжя чує рекомендацію укласти шлюбний договір, то нерідко перша реакція – "я запропоную укласти шлюбний договір, а він/вона вирішить що я не кохаю його/її, а маю лише меркантильні інтереси". Чомусь в свідомості більшості громадян поняття "шлюбний договір" асоціюється з описом сімейних зрад та поділом дітей при розлученні і це досить парадоксальний феномен, адже за українським законодавством саме ці питання і не можуть регулюватися шлюбним договором. Напевно, є якесь пояснення тому, що шлюб в нашому суспільстві асоціюється з повною невизначеністю в майбутньому – як з закритими очима в прірву. Життя ж показує, що такі "стрибки" рідко призводять до позитивних наслідків.

Оскільки шлюб – це суспільний інститут, то він якраз і регулюється відповідним механізмом – правом, яке дало нам можливість відрегулювати ці відносини за взаємною згодою. Цінність шлюбного договору якраз і полягає в тому, що кожна сім’я обрала собі індивідуальний порядок визначення цих відносин. Всупереч вищенаведеним хибним уявленням, укладення шлюбного договору не тільки не "вбиває" кохання, а навпаки, не маючи ніякого відношення до почуттів, визначає режим того чи іншого майна і саме цим дає подружжю впевненість в завтрашньому дні при будь-яких ситуаціях. Крім того, шлюбний контракт знімає більшість, якщо не всі, підстави для майнових суперечок між подружжям, що дуже звужує коло причин для майбутніх конфліктів в сім’ї.

Одним з головних наслідків укладення шлюбного договору є ситуація визначеності, коли кожен з подружжя чітко знає, яка річ належить кожному із подружжя, яка належить їм обом (режим спільної власності або часткової сумісної власності), і як і хто може розпоряджатися таким спільним майном. Це має дуже велике значення, особливо якщо один з подружжя здійснює підприємницьку діяльність в тій чи іншій формі. Коли бізнесмен, здійснюючи свою діяльність, укладає бізнес-контракти для того, щоб мати певну визначеність щодо свого майна, то немає ніяких підстав не укласти і договір, який направлений на створення такої ж визначеності відносно не тільки майна, яке використовується в побуті, але і всього майна, призначеного для бізнес-діяльності.  

І так, звичайно, якщо подружжя вирішить розлучитися, то при наявності шлюбного договору поділ майна буде здійснено значно швидше, ніж в судовому порядку, і, головне, безконфліктно. Тому, на нашу думку, шлюбний договір не тільки захищає бізнес-активи та інше майно від конфліктних ситуацій, а захищає і сам бізнес від несподіванок особистого життя бізнесменів.

               

Строк шлюбного договору

Перед тим, як перейти до окремих положень шлюбного договору, слід визначитись щодо одного із загальних питань, яке має дуже важливе значення, а саме – строк дії шлюбного договору. Стаття 92 Сімейного кодексу України (надалі – "СКУ") визначає  особливий суб‘єктний склад осіб, що мають право укласти такий договір – це особи, які подали заяву на реєстрацію шлюбу і подружжя. Враховуючи положення ст.94 і 95 СКУ, можна чітко визначити строк набуття чинності шлюбного договору – це дата реєстрації шлюбу (для осіб, що подали заяву) або дата нотаріального посвідчення (для подружжя). Що стосується дати припинення дії шлюбного договору, то ст. 96 СКУ якраз і дала можливість сторонам визначити його індивідуально. Особливе значення має та обставина, що чинність договору (або окремих його положень) і після припинення шлюбу є можливою тільки якщо сторони це прямо передбачать в договорі. Тому, якщо сторони в шлюбному договорі визначають і моменти, пов’язані з розподілом майна при розлученні, відсутність чіткого визначення того, що договір є чинним не тільки на період, коли сторони перебувають у шлюбі, може призвести до виникнення питання дійсності шлюбного договору в частині розділу майна. Інколи наявність окремих положень конкретного шлюбного договору дозволяє говорити про комплексний характер цього договору, про що, на нашу думку, слід теж зазначити в ньому.

 

Основні питання, які повинен врегулювати шлюбний договір

На мою думку, головні завдання шлюбного договору визначаються чотирма моментами.

По-перше, це можливість визначити в договорі той обсяг майна, набутого в шлюбі, на яке не поширюється норма про спільну сумісну власність подружжя на все майно, набуте в шлюбі (ч.2ст.97 СКУ). Сторони можуть самостійно визначити, на яке майно буде поширюватися режим спільної часткової власності, а на яке майно – режим приватної власності одного із подружжя.

По-друге, укладання шлюбного договору – гарна підстава для закріплення переліку майна, яким володів кожний із подружжя до вступу в шлюб. Як показує практика, наявність такого переліку в договорі інколи буває чи не єдиним доказом того, що майно було придбане саме до шлюбу. Крім цього, сторони можуть в цьому розділі визначити, яке майно, придбане до шлюбу, кожен з них передає у спільну сумісну власність подружжя. Оскільки у відповідності до положень ст.100 СКУ до шлюбного договору за взаємною згодою можуть бути внесені зміни, нерідко вже після реєстрації шлюбу і весілля подружжя фіксує правовий режим майна, яке було подароване на весіллі (визначається, кому було подаровано – подружжю чи одному з них).

Третім важливим чинником шлюбного договору є можливість визначити режим користування відносно того чи іншого об’єкта. Зазвичай, в шлюбному контракті подружжя погоджує, яким майном кожен із них може розпоряджатися без згоди іншого, яким майном можуть розпоряджатися тільки разом. Це, звичайно, стосується і бізнес-активів і банківських рахунків.

Ну і четвертим важливим моментом є можливість врегулювання питання про поділ майна між подружжям, причому не тільки у випадку розірвання шлюбу (ч.3 ст.97). З урахуванням можливості нерозповсюдження на певне майно режиму спільної власності, такий розподіл дозволить і чітко визначити статус бізнес-активів, які придбані під час шлюбу. Наявність цих положень в шлюбному договорі є запорукою стабільності в бізнес-операціях і, в той же час, мінімізує ризик оспорювання будь-яких угод у випадку розлучення. Адже не секрет, що у випадку наявності спору між подружжям ініціатор судового спору, перш за все, буде намагатися обмежити можливості свого опонента щодо розпорядження спірним майном. У випадку відсутності чіткої фіксації режиму володіння або користування щодо такого спірного майна, таке обмеження, як захід забезпечення позову, може бути накладене на все майно, яке належить опоненту (зареєстроване на його ім’я). Таке обмеження може тривати досить довго, аж до вирішення спору по суті.

Крім цього, в судовій практиці є непоодинокі випадки, коли ініціатор спору щодо розділу майна (серед якого були мажоритарні частки в статутному фонді господарських товариств) ініціював заборону не тільки щодо відчуження майна опонентом по спору, а і відповідну заборону відносно відчуження майна самими господарськими товариствами. Звичайно, такі обставини  негативно відображаються не тільки на учасниках спору, але і на  бізнес-процесах господарських товариств та їх контрагентів.

                                     

Можливість врегулювання переходу права власності на окреме майно

Окремо зазначимо декілька тез щодо структури шлюбного договору. Одним з недоліків існуючої законодавчої конструкції вважаємо відсутність дефініції шлюбного договору. Разом з тим законодавець, описуючи в гл.10 СКУ положення про шлюбний договір, дуже часто застосовує терміни "встановлює", "регулює" та "визначає" режим власності. На практиці часто виникає питання щодо того, чи існує можливість в самому шлюбному договорі досягти домовленості щодо переходу права власності  на те чи інше майно від одного з подружжя до іншого. Конструкція норми ч.5 ст.93 СКУ забороняє передавати шляхом укладення шлюбного договору тільки нерухоме майно та майно, право на яке підлягає державній реєстрації, що дозволяє деяким фахівцям стверджувати про можливість передачі у власність відповідно до положень шлюбного договору, наприклад, рухомих речей. Виходячи з того, що акції як цінні папери є по своїй природі рухомими речами, право на які підлягає реєстрації, але не державній, та і перехід права на частку в товаристві з обмеженою відповідальністю строго формально не підлягає держреєстрації, то таке питання має пряме відношення до руху бізнес-активів подружжя.

На нашу думку, все ж таки угоди про передачу (оплатну чи неоплатну) права власності на будь-яке майно - це окремі види цивільно-правових угод, і наявність таких положень в шлюбному договорі буде свідчити лише про його комплексний характер. Існує також проблема визначення правової природи фіксації в шлюбному договорі обіцянки укласти в майбутньому угоди про передачу одному з подружжя якого-небудь  майнового об‘єкта, але це питання для окремого дослідження.

              

Чітке визначення обсягу майна

Ще одним питання щодо структури шлюбного договору є чітке визначення конкретних речей та майна, відносини щодо якого регулюються договором. На нашу думку, таке майно повинно бути конкретизоване, наприклад – конкретний об‘єкт нерухомості, частка в конкретному товаристві з обмеженою відповідальністю із зазначенням розміру, визначена кількість акцій конкретного акціонерного товариства, тощо. Так, такий підхід може потребувати внесення час від часу змін і доповнень до шлюбного договору, але, в іншому разі, можна передбачити  неминучі спори між подружжям (наприклад, сьогоднішня обіцянка передати в майбутньому одному з подружжя неконкретизований об’єкт нерухомості при наявності декількох об’єктів різної якості і різної вартості – це гарантований завтрашній спір). 

Говорячи про регулювання питань захисту бізнес-активів, питання конкретного визначення майнових об’єктів набуває окремої гостроти. Адже більша частина судових спорів щодо поділу майна між особами, шлюб яких припинений, полягає в тому, щоб визначити, які конкретно об‘єкти майна були придбані за рахунок особистих коштів одного із подружжя, а які – за рахунок коштів сім‘ї.

Враховуючи, що обов‘язкова письмова (засвідчена нотаріально) згода другого з подружжя вимагається тільки на укладення договору, який потребує нотаріального засвідчення або державної реєстрації, а проста письмова згода – на укладення договору відносно "цінного майна", визначення якого не дається (ч.3 ст.65 СКУ), вищезазначені спори супроводжуються також питаннями визнання недійсними багатьох угод (не завірених нотаріально та незареєстрованих), які укладені одним з подружжя.

Ну і на довершення цього "букету" виникають питання про поділ корпоративних прав чи цінних паперів, що придбані під час шлюбу та/або прибутку, отриманого одним з подружжя під час здійснення ним підприємницької діяльності. При відсутності шлюбного договору такий спір буде вирішуватися вже в суді, де потрібно буде доводити, що придбання тих чи інших цінних паперів або часток в інших товариствах було здійснено не за спільні сумісні кошти, а за особисті. У випадку, коли шлюб тривав роками, документально підтвердити таку позицію по кожній операції досить складно. На жаль, судова практика з цього питання  ще не дужа усталена і досить різноманітна.

Дотримання вищенаведених вимог при укладанні шлюбного договору, звичайно, потребує деяких зусиль. Проте наявність такого шлюбного договору дозволить подружжю не думати про можливі майнові ризики в майбутньому, що, як показує практика, лише зміцнює світлі почуття.

This site uses cookies to offer you better browsing experience.
READ MORE
Toggle high contrast
Toggle normal contrast
Toggle big fonts
Toggle normal fonts