Публікації | Asters

"У послужному списку команди –
юридичний супровід найзначніших транзакцій"
PLC Which Lawyer?

Публікації

21 травня 2013

Український агент, якому завадить Париж


Автор: Олег Климчук
Джерело: Юридична газета. – 2013. – №21. – с.32-33

Тенденції застосування ст. 6 septies Паризької конвенції щодо судового захисту прав на торговельні марки в Україні

Добре, коли все добре - продукція користується попитом, поставки на мільйони, дистриб'ютор працює, немов завтра вирішується питання продовження строку договору, позитивні звіти для глобального керівництва і вже майже точно знаєш, на що витратиш отриману премію. І здавалося, б до чого тут торговельна марка, яку зареєстрував на себе торговий представник компанії в Україні?Але виявляється, що саме це словесне та / або графічне позначення на товарів значною мірою вирішувало долю поставок та продажу продукції. І в такий момент забуваєш, на що ти все-таки планував витратити премію і думаєш про те, як можливо вирішити ситуацію.

Спори щодо торговельних марок є чи не найчастішими у сфері інтелектуальної власності. Однак, незважаючи на це, все ж поки зарано говорити про стабільність практики захисту прав на торговельні марки, а більше - про її активний розвиток. Ця стаття присвячена останнім тенденціям захисту прав на торговельні марки у випадках, коли мають місце агентські відносини та відносини представництва (наприклад, дистрибуція товарів). Особливу увагу приділено останній судовій практиці застосування ст. 6 septies Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (далі - Паризька конвенція).

Паризька конвенція та правозастосування в Україні

Стаття 6 septies Паризької конвенції передбачає юридичні механізми захисту прав власника знаку в одній з країн Союзу по відношенню до агента чи представника такого власника. Зокрема передбачено, що власник знака має право, якщо тільки агент чи представник не подасть докази, що виправдовують його дію:

1. Перешкоджати реєстрації знака; або

2. Вимагати її скасування або, якщо закон країни це дозволяє, переоформлення реєстрації на свою користь.

Окрім цього, власник знака має право перешкоджати використанню знака агентом чи представником, якщо тільки він не давав згоди на таке використання.

Для застосування вказаних юридичних механізмів захисту повинна виконуватися низка кваліфікуючих умов:

1. Наявність факту виникнення в особи права власності на знак в одній із країн Союзу, тобто в країні, що приєдналася до Паризької конвенції.

2. Наявність особи, що по відношенню до власника знака виступає агентом чи представником.

3. Відсутність дозволу власника на реєстрацію від імені агента або представника відповідного знака.

Додатково варто зазначити, що вказана стаття 6 septies Паризької конвенції також передбачає, що національним законодавством може бути встановлений справедливий строк, протягом якого власник знака повинен скористатися правами, передбаченими в цій статті. Наразі законодавство України не передбачає будь-якого такого справедливого строку за виключення хіба що строків позовної давності.

Перспективи застосування ст. 6 septies Паризької конвенції в Україні

За наявності вказаних вище кваліфікуючих умов чинне українське законодавство дає можливість ефективно застосувати положення статті 6 septies Паризької конвенції. Зокрема на підставі пунктів «а» та «в» ч. 1 ст. 19 Закону, тобто невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони та видача свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб, свідоцтво на спірний знак може бути визнано судом недійсним повністю або частково.

Щодо невідповідності знака умовам надання правової охорони слід вказати на ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі-Закон). Вказана стаття передбачає, що у разі невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони свідоцтво може бути визнано в судовому порядку недійсним повністю або частково. У вказаному випадку застосуванню буде підлягати ч. 2 ст. 6 Закону, відповідно до якої не можуть отримати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу. Важливим аргументом у даному випадку можливо також розглядати ст. 13 Цивільного кодексу України, яка передбачає низку вимог щодо меж здійснення особою своїх прав. Зокрема вказана стаття передбачає, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не менш важливою у такому разі є судова практика щодо наявності факту недобросовісної конкуренції на підставі ст. 10 bis Паризької конвенції та ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Вказані положення також успішно використовуються в судових спорах для обґрунтування визнання відповідного свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним повністю або частково.

Щодо такої підстави для визнання свідоцтва на знак недійсним як видача свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб, потрібно враховувати, що така підстава з'явилася в Законі лише в червні 2003 року. Згідно з п. 3 Постанови Верховної Ради України № 3771-XII від 23.12.1993 р. «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво України може бути визнано недійсним у разі невідповідності знака умовам його реєстрації, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки. Відповідно, вказану підставу для визнання знака недійсним повністю або частково можливо застосувати лише до тих заявок, які були подані до червня 2003 року. Хоча і без цього в даному випадку важливе значення матиме правильне обчислення строків позовної давності.

Агент, представник: хто він?

Паризька конвенція не дає відповіді запитання, кого саме вбачати під агентом чи представником в розумінні ст. 6 septies. У міжнародній практиці застосування ст. 6 septies Паризької конвенції закріпилася позиція широкого розуміння цих термінів. Широке розуміння цих термінів зокрема базується на роз'ясненні про тлумачення термінів «агент» та «представник», наведених у підготовчих матеріалах, які були використані в ході Лісабонської конференції, що відбулася наприкінці жовтня 1958 року.

Щодо України, то однозначну узагальнюючу позицію судова гілка влади висловила лише в середині жовтня 2012 року. Зокрема згідно з п. 77 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» у тлумаченні термінів «агент» і «представник» господарським судам слід виходити не з вузького юридичного значення цих термінів, притаманного галузям цивільного чи господарського права, а з такого їх значення, яке охоплювало б і поширювачів продукції контрагента, які перебувають з ним у певних

договірних правовідносинах.

Слід зазначити, що вказана позиція Пленуму ВГСУ є доволі позитивною з точки зору правозастосовної практики. Наразі низка правовідносин, які є доволі поширеними в господарській діяльності суб'єктів господарювання в Україні (наприклад, відносини дистрибуції) не мають спеціального регулювання в Цивільному та Господарському кодексах України. Наявність висловленої позиції ВГСУ усуває як формальний аргумент недобросовісного агента чи представника (представник за фактом, а не за формою), що він таким не є в розумінні відповідних норм Українського законодавства, а також безумовно буде сприяти захисту прав тих іноземних виробників продукції, що працюють в Україні через відповідних агентів чи представників.

Доказова база:правильно сформувати

Незважаючи на широке розуміння визначень «агент» та «представник» безумовно при поданні позову про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг необхідним є надання відповідних доказів, що свідчитимуть про факт агентських відносин чи відносин представництва.

Важливим у даному разі буде факт агентських або представницьких відносин між позивачем та відповідачем щодо продажу товарів виробництва позивача. Факт таких відносин насамперед повинен підтверджуватися відповідними договорами (договір-купівлі продажу, поставки, дистрибуції). При цьому факт виникнення агентських або посередницьких відносин повинен мати місце до подачі заявки на реєстрацію знака, інакше ефективне застосування ст. 6 septies Паризької конвенції буде практично неможливим.

Додатково до подавання доказів, які свідчать про наявність договірних відносин, важливим є також подання додаткових доказів. Подання додаткових доказів є особливо важливим у випадку укладення договорів купівлі-продажу, поставки, інших договорів, які напряму не свідчать про агентську чи представницьку природу відносин між позивачем та відповідачем. Такими доказами можуть зокрема виступати:

• Рекламні буклети у яких відповідач зазначав себе представником / офіційним представником позивача в Україні; візитки посадових осіб позивача, на яких знову ж таки вказано про офіційне представництво в Україні позивача.

• Офіційні каталоги виставок відповідної продукції.

• Матеріали комерційної переписки між позивачем та відповідачем.

• Договори між агентом чи представником (наприклад, дистриб'ютором) та третіми особами (наприклад, дилерами), з яких чітко вбачається, що постачальник відповідної продукції діє в якості агента чи представника. Крім того, такі договори повинні чітко передбачати, що саме продукція відповідного виробника підлягає постачанню за цим договором. У разі відсутності достатньої чіткості в таких договорах важливе значення матимуть товаросупровідні та розрахункові документи.

• Документи, що підтверджують факт імпорту товару позивачем на користь відповідача або самим відповідачем (митні декларації, розрахункові документи).

• Речові докази та документи щодо проведення контрольної закупки товару відповідного виробника у його агента чи представника в Україні.

Замість висновку

У цілому варто відзначити, що практика застосування ст. 6 sepites Паризької конвенції наразі не є доволі поширеною, хоча останнім часом ми можемо спостерігати небезуспішну активізацію застосування вказаної міжнародної норми.

Наостанок хотілося б процитувати рішення Апеляційного суду м. Києва, який іменем України у справі № 22-357/13 р. від 16.04.2013 року (рішення набрало чинності) так охарактеризував ст. 6 sepites Паризької конвенції: «Метою ст. 6 septies Паризької конвенції є захист принципів добросовісності, довіри та неприпустимості правопорушень з боку торговельного партнера, якому контрагент надає право використовувати свій знак з метою зміцнення і розширення позиції свого знаку на ринку».



Архів новин

Пошук за

Практики:
Індустрії:
Пошук

Архів публікацій