Публікації | Asters

"У послужному списку команди –
юридичний супровід найзначніших транзакцій"
PLC Which Lawyer?

Публікації

5 червня 2012

Захист прав інтелектуальної власності в АМКУ


Автор: Тамара Луканіна
Джерело: Юридична газета. – 2012. – №23. – с.1,10-12

Практика прийняття рішень АМКУ та їх оскарження в суді

Як відомо, відповідно до вимог Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1983 р., учасником якої є Україна з 25.12.1991 р., Україна зобов'язана забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

Це завдання (щодо забезпечення належного захисту від недобросовісної конкуренції) в Україні покладено на АМКУ і здійснюється в порядку, визначеному законодавством «Про захист економічної конкуренції».

Відповідно до ст. 10 цієї Конвенції Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах».

Аналогічна норма передбачена також і статтею 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Крім того, положення ст. 4 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачають можливість здійснювати захист широкого кола об'єктів інтелектуальної власності від неправомірного використання (тобто без дозволу правовласника), зокрема таких, як: комерційне найменування, рекламні матеріали, торговельні марки та інші позначення, у тому разі, якщо таке неправомірне використання призвело чи може призвести до змішування з діяльністю правовласника (який раніше почав використовувати свої позначення).

Цей альтернативний спосіб захисту об'єктів інтелектуальної власності на практиці завжди розглядався, як найефективніший і найважливіший, оскільки надавав можливість правовласнику припинити порушення його виключних прав на використання об'єкта інтелектуальної власності не тільки найкоротшим (найшвидшим) шляхом, але ще й за допомогою державного органу, тобто Антимонопольного комітету України, який має широкі можливості та повноваження щодо збору широкого кола доказів, необхідних для доведення факту правопорушення.

Крім того, лише у справах, що розглядаються Антимонопольним комітетом України, правовласник має можливість отримати необхідну фахову допомогу від держави для виявлення та припинення складних і добре продуманих підробок, фальсифікувань, тобто від таких порушень, які не є очевидними на перший погляд (наприклад, коли підробка лише імітує широке коло відмітних елементів позначення, але не використовує при цьому прямо саму торговельну марку). Доведення факту таких правопорушень є доволі складним і потребує фахових знань, аналізу широкого кола доказів тощо.

На сьогодні саме такі складні правопорушення є найпоширенішими в Україні, і ми щодня з ними стикаємося, тому їх швидке припинення становить також і суспільний інтерес.

Але можливість швидкого припинення цих правопорушень та захисту прав інтелектуальної власності шляхом застосування Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» через звернення до АМКУ суттєво ускладнилася через створення в Україні неоднозначної і суперечливої судової практики розгляду скарг на рішення АМКУ.

Насамперед йдеться про ситуацію, створену навколо питання підвідомчості справ щодо оскарження рішень АМКУ.

Відомо, що вже досить тривалий час розгляд скарг на рішення АМКУ відбувається:

- у порядку адміністративного і господарського судочинства.

На сьогодні справи про оскарження рішень АМКУ та його територіальних відділень розглядаються як господарськими, так і адміністративними судами.

Господарські суди, аргументуючи підвідомчість справ про оскарження рішень АМКУ, керуються численними роз'ясненнями та постановами Пленуму Вищого господарського суду України (останні від 24.10.2011 р. № 10 та від 26.12.2011 р. № 15), де зазначено, що «спори, пов'язані з оскарженням рішень Антимонопольного комітету, підвідомчі господарським судам України і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України».

У свою чергу, адміністративні суди, посилаючись на відповідні постанови Верховного Суду України, вказують на те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, включаючи спори щодо оскарження рішень АМКУ та його органів як суб'єктів владних повноважень (постанова колегії суддів судової плати в адміністративних справах від 07.10.2008 р.).

Така ситуація призводить до того, що:

(1) одні й ті ж самі спори, які за своєю правовою природою є однаковими, розглядаються різними спеціалізованими судами із застосуванням різних процесуальних правил;

(2) при розгляді таких аналогічних справ норми матеріального права тлумачаться та застосовуються в цих судах також по-різному, а отже, відбувається накопичення суперечливої судової практики, неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Це дозволяє спеціалізованим судам (господарським та адміністративним) фактично легітимно і безкарно ухвалювати різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, які неможливо виправити чи оскаржити шляхом звернення до Верховного Суду України, про що буде сказано далі;

(3) правова невизначеність не дозволяє суб'єктові даних відносин правильно визначитись із судовою інстанцією, до якої слід звертатися зі скаргою на рішення АМКУ, а також нерідко дозволяє правопорушникам недобросовісно використовувати на свою користь дану ситуацію шляхом звернення до адміністративного суду з метою затягування чи блокування розгляду справи по суті в АМКУ;

(4) за відсутності єдиної правової практики і узгоджених правових позицій господарських та адміністративних судів з розгляду справ даної категорії унеможливлено прогнозування результатів розгляду таких справ, а також періоду, протягом якого така справа підлягає розгляду.

Заручниками вищеназваних обставин стали АМКУ та потерпілі правовласники, що звернулися за захистом своїх прав до АМКУ, адже тепер захист їхніх прав від дій недобросовісної конкуренції може роками чекати вирішення в судових інстанціях через проблеми підвідомчості.

Ситуація потребує термінового виправлення шляхом чіткого розмежування компетенції господарських та адміністративних судів щодо розгляду справ про оскарження рішень АМКУ.

На сторінках багатьох юридичних видань, де неодноразово висвітлювалося це проблемне питання, його найчастіше пов'язують з (1) недоліками законодавства, яке нечітко регулює підвідомчість справ даної категорії, а також з наявністю (2) різних правових позицій Вищого господарського та Вищого адміністративного суду України в питанні визначення підвідомчості справ щодо оскарження рішень АМКУ і наголошується на тому, що для виправлення ситуації необхідні відповідні зміни до законодавства, включаючи Кодекс адміністративного судочинства, Господарський процесуальний кодекс України.

Проте, на мою думку, це не так і виправити ситуацію можливо іншим, коротшим шляхом, шляхом запровадження Верховним Судом України єдиної правової позиції щодо розгляду справ цієї категорії, адже саме в стінах Верховного Суду було започатковано неоднакову практику застосування статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, майже до кінця 2007 р. правові позиції Вищого господарського суду та Вищого адміністративного суду в повній мір збігались, і в своїй практиці з цього питання обидва спеціалізовані суди, керуючись листом Верховного Суду України від 26.12.2005 р. № 3.2.-2005 виходили з того, що «юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення».

Саме такий інший порядок, передбачений статтею 60 Закону «Про захист економічної конкуренції», і надає право оскаржити рішення АМКУ до господарського суду.

З правової точки зору, все в повній мірі зрозуміло і така правова позиція не викликає будь-яких запитань, а головне - забезпечувала необхідну єдність судової практики.

Проте Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України наприкінці 2007 року своїми постановами про скасування рішень Вищого адміністративного суду України запровадила нову практику розгляду справ про оскарження рішень АМКУ в системі судів адміністративної юрисдикції і фактично змусила Вищий адміністративний суд брати до свого провадження цю категорію спорів.

Складність ситуації посилюється додатково ще й тим, що оскаржити неправомірне рішення, прийняте в системі адміністративних судів, неможливо, оскільки така скарга потрапляє не до Верховного Суду України, а до його палати в адміністративних справах, яка проводить окрему (самостійну) практику застосування законодавства адміністративними судами, не беручи до уваги практики застосування конкурентного законодавства господарських судів і відповідно не узгоджує свої правові позиції з Судовою палатою Верховного Суду в господарських справах.

Отже, на даний час, саме завдяки суперечливому тлумаченню законодавства двома палатами Верховного Суду України, позиції яких з цього питання не збігаються, фактично штучно було створено проблему розгляду справ про оскарження рішення АМКУ, від якої вже тривалий час потерпають усі учасники зазначених правовідносин і насамперед потерпілі правовласники інтелектуальної власності, які фактично позбавлені права на ефективний захист від дій недобросовісної конкуренції через суперечки навіть не окремих гілок судової влади, а внутрішні непорозуміння двох підрозділів Верховного Суду України.

Отже, поставити крапку в цьому питанні і якнайшвидше самостійно виправити ситуацію має саме Верховний Суд України.

Хотілося б також навести декілька прикладів щодо різних підходів до застосування норм матеріального права при розгляді справ про оскарження рішень АМКУ:

- нерідко, зловживаючи своїм правом, порушник вдається до оскарження (чи визнання недійсним) розпоряджень АМКУ про початок розгляду справи.

У цей нехитрий спосіб йому зазвичай вдається надовго блокувати розгляд справи в АМКУ на самому початку.

Правові позиції Вищого господарського суду з цього питання неодноразово були висвітлені в постановах Пленуму (остання постанова 26.12.2011 р. № 15) і вказують на суттєву складність оскарження розпоряджень АМКУ про початок розгляду справи, тому що на цій стадії «суд не повинен здійснювати оцінки правомірності чи неправомірності дій порушника, стосовно якого видане таке розпорядження».

Тож порушники найчастіше завертаються з такими скаргами до адміністративних судів, де їхній розгляд відбувається з іншим, більш широким тлумаченням норм права, коли розпорядження АМКУ можуть скасовуватися саме через недослідження АМКУ обсягів правопорушення та відчутності його впливу на умови конкуренції, розміру заподіяних збитків і т.д., що відповідно до вимог законодавства АМКУ має здійснювати вже на стадії розгляду справи, тобто після зібрання та оцінки усіх необхідних доказів по справі та порушення розгляду справи.

При цьому терміни розгляду таких справ у системі адміністративних судів нерідко дозволяють порушнику блокувати розгляд справи в АМКУ на досить тривалий термін, що повністю унеможливлює досягнення основної мети правовласника - швидкого припинення правопорушення.

У нашій судовій системі «швидке» припинення правопорушення стало фактично неможливим і може відбуватися непрогнозовано тривалий період - роками.

Так, наприклад, справа, в якій я брала участь на стороні правовласника, потрапила на розгляд Волинського окружного адміністративного суду в червні 2009 р., де в липні 2009 р. вже було прийнято рішення про скасування розпорядження АМКУ про початок розгляду справи.

Проте скарги АМКУ і правовласника на це рішення Волинського суду були розглянуті в апеляційній інстанції лише 3 березня 2011 р., а в касаційній - 31 січня 2012 р. Тобто на перегляд помилкового рішення по суті було витрачено 2,5 року.

Отже, виходить, що АМКУ повинен на 2,5 року зупиняти розгляд своєї справи. Такі терміни відверто є неприйнятними.

Зрозуміло, що такий стан неоднозначного застосування законодавства судами і передусім самим Верховним Судом України, є ненормальним, оскільки створює ситуацію правової невизначеності, порушує права юридичних осіб на справедливий судовий захист, призводить до штучних перепон та суттєво ускладнює здійснення захисту від дій недобросовісної конкуренції.

На моє переконання, розгляд справ щодо оскарження рішень АМКУ не повинен відбуватися в системі адміністративних судів з багатьох об'єктивних причин, зокрема:

- в основу адміністративного судочинства покладено фундаментально інші принципи та завдання, які зобов'язують адміністративні суди здійснювати захист юридичних та фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади при здійсненні ними управлінських функцій;

- на практиці розгляд справ в адміністративних судах нерідко призводить до захисту саме правопорушників, недобросовісні дії яких зобов'язаний припиняти Антимонопольний комітет України, звичайно, в установленому порядку.

Тому в результаті вищезазначеної функціональної направленості системи адміністративного судочинства перегляд (оскарження) рішень АМКУ в цій системі фактично перешкоджає АМКУ належно здійснювати його завдання щодо захисту від недобросовісної конкуренції.



Архів новин

Пошук за

Практики:
Індустрії:
Пошук

Архів публікацій