You can read the article below in the language of the original.
ICSID: післямова
Справу Alpha Projektholding проти України переглядають в українських судах з інших підстав
Передісторія: від виникнення спору до розрахунків
Ще в 2007 році австрійська компанія Альфа Проектхолдінг ГмбХ (далі - Компанія) звернулася з вимогами проти України до Міжнародного центру врегулювання інвестиційних спорів (далі - ICSID) у рамках Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (1965), учасницею якої Україна є з 2000 року. Вимоги Компанії стосувалися порушення Україною умов Угоди між Україною та Республікою Австрія про сприяння та взаємний захист інвестицій, а також певних положень Закону України «Про іноземні інвестиції», у зв'язку з порушенням умов договорів про спільну діяльність, укладених у 90-х роках між готелем «Дніпро», Компанією та кіпрською будівельною компанією (далі - Договори про спільну діяльність). Договори передбачали інвестування у реконструкцію готелю та виплату Компанії в подальшому фіксованих сум щомісяця в якості повернення інвестицій.
Але в 2004 році, після реконструкції готелю, відбулося пере-підпорядкування готелю «Дніпро» від Державного агентства туризму до Державного управління справами, і з того моменту готель «Дніпро» припинив виплати за договорами про спільну діяльність.
Ще перед ініціюванням інвестиційного спору прокуратурою м. Києва за зверненням готелю «Дніпро» від імені Кабінету Міністрів України та Державного управління справами було подано позов про визнання Договорів про спільну діяльність недійсними. У відповідь Компанія подала позов про відшкодування заборгованості за цими договорами. Але у зв'язку з передачею спору до арбітражу ICSID провадження у справах, що розглядалися в господарському суді м. Києва, були зупинені на час такого арбітражного розгляду.
Під час розгляду спору в арбітражі ICSID Компанія вимагала від України відшкодування збитків на суму більш ніж 11 млн доларів США, 2 млн доларів США юридичних витрат та відсотків з відповідних сум, розрахованих до дня виплати.
Арбітраж ICSID визнав порушення Україною взятих на себе зобов'язань за Угодою між Україною та Республікою Австрія про сприяння та взаємний захист інвестицій, а саме в арбітражному провадженні було визнано експропріацію інвестицій Україною без належної компенсації, а також порушення рівноправного режиму захисту інвестицій. Інші аргументи позивача було відхилено.
20 жовтня 2010 року ICSID виніс рішення у справі, що передбачало зобов'язання виплати Україною частини збитків та процентів у сумі більш ніж 5 млн доларів США, а інші вимоги позивача були відхилені. Після того як 23 червня 2011 року Печерським судом міста Києва було задоволено клопотання Компанії про примусове виконання арбітражного рішення, Україна виплатила Компанії близько 5,5 млн доларів США відшкодування збитків та арбітражних витрат. У суді представники держави Україна проти клопотання не заперечували. Здавалося б, на сьогодні конфлікт, що досяг міжнародного рівня, мало бути вичерпано: рішення суду виконано.
Розгляд справи в українських судах
Наприкінці 2011 року прокурором м. Києва в інтересах держави було подано позов до господарського суду м. Києва про визнання Договору про спільну діяльність від 1999 року та додаткових угод до нього недійсними. Позивач доводив, що договір суперечить чинному на той момент цивільному законодавству (ЦК УРСР) та Закону України «Про інвестиційну діяльність», а також те, що питання про визнання недійсними відповідного договору та додаткових угод у цілому під час розгляду справи в ICSID не досліджувалося. І хоча прокурор наводив докази на користь того, що такий договорі є удаваним, оскільки фактично договір є двостороннім кредитним договором, а не договором про спільну інвестиційну діяльність, 23 травня 2012 року суд визнав договір 1999 року та додаткові угоди до нього недійсними.
Рішення господарського суду м. Києва було оскаржено в апеляційному порядку, але Київський апеляційний господарський суд своєю постановою від 6 серпня 2012 року підтвердив висновки господарського суду першої інстанції про те, що договір не є за своєю суттю інвестиційним, оскільки порушує рівноправність учасників інвестиційної діяльності, та залишив апеляційну скаргу без задоволення.
Касаційна скарга на рішення суду першої інстанції або постанову суду апеляційної інстанції може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням Київського апеляційного господарського суду законної сили, але наразі інформація про оскарження даних рішень у касаційному порядку відсутня.
Остаточність рішень ICSID
Рішення ICSID не потребує проходження особливої процедури визнання або виконання, як це передбачено для інших арбітражних рішень. Відповідно до статті 54 (1) Конвенції 1965 року рішення ICSID виконується, як і будь-яке остаточне рішення державного суду і не підлягає оскарженню або скасуванню, крім випадків, передбачених Конвенцією.
Але остаточність рішень ICSID вже давно стала предметом обговорення міжнародної спільноти. По-перше, сама Конвенція передбачає механізми зміни та скасування (revision and annulment) рішення ICSID. По-друге, у міжнародній практиці існують справи, коли остаточне рішення ICSID було оскаржене до державного суду, і державний суд скасовував таке рішення, зокрема, як це було у справах Metalclad проти Мексики, Amco Asia проти Індонезії, Klockner проти Камеруну тощо.
По-третє, яку випадку зі справою Альфа Проектхолдінг ГмбХ проти України, у межах тієї самої справи може бути подано позов з інших підстав та предмета. Загалом, як держави, так і інвестори зацікавлені, щоб рішення, прийняте в межах інвестиційного арбітражу, було остаточним та не підлягало оскарженню. До того ж в інвестиційному арбітражі, який у силу своєї природи є публічним та декларує принцип прозорості, неабияку роль відіграє політична складова, що полягає також у виконанні взятих на себе обов'язків, зокрема і передбачених в окремому ДІД.
Оскільки рішення арбітражу ICSID за процедурою виконання прирівнюється до остаточного рішення державного судового органу, то відповідно до українського законодавства подання позову з іншого предмета чи підстав, що безпосередньо впливатиме на остаточне рішення, не забороняється. Це прямо передбачено п. 2 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору. Отже, не оцінюючи матеріальну сторону справи, подання позову про визнання недійсним договору про спільну діяльність є відмінним предметом позову від стягнення заборгованості за таким договором.
Загалом, стає незрозумілою позиція держави в цьому питанні. Провадження у справі було розпочато вже після фактичного виконання Україною своїх зобов'язань за рішенням арбітражу ICSID, яке є остаточним та не підлягає оскарженню. Разом з тим, вимоги про визнання недійсними Договорів про спільну діяльність є фактично відновленням провадження, розпочатого ще 2006 року до розгляду справи в арбітражі ICSID та зупиненого у зв'язку з таким розглядом. Також є незрозумілими можливі наслідки такого судового рішення на користь держави, оскільки відсутні можливості та механізми перегляду рішення ICSID з таких підстав.
